Ми відкрили другий збір на літній кемп для дітей, які втратили свій дім. Підтримай!

Дитячі спогади мають бути приємними та теплими — не про біль, не про війну, не про поранену маму. На жаль, життя українських дітей змінилося після вторгнення рф. Їхнім сім’ям довелося шукати прихистку в інших регіонах або за кордоном. Деякі вже не повернуться додому, тому що дому немає. 

Замість затишних кімнат — руїни або згарище. Десь на ліжку згоріла лялька, з якою засинала маленька Дар’я. А десь розкидані обвуглені листи паперу з чорно-кольоровими плямами, що колись були малюнками сестричок Ані та Елі. Платформа “Свій дім” хоче підтримати дітей-героїв наших публікацій та подарувати можливість поїздки до літніх кемпів. 

Збираємо 140 000 грн

Банка для допомоги дітям-переселенцям, які втратили свій дім, на відпочинок у літньому кемпі в Україні.

Ціль: 140 000 ₴

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/LdUJhKnbK

Номер картки банки: 5375411218822190

Поповнити конверт через Приват24: https://www.privat24.ua/send/cli5x

Номер картки конверта:5168752103341932

За зібрані кошти ми придбаємо путівки та публічно відзвітуємо про витрати на сайті “Свій дім” та в соцмережах. 

Наша команда відкриває другий збір для придбання восьми путівок для дітей-переселенців, які залишились без дому після нападу рф. Минулого року діти відпочивали у дитячих кемпах Львівщини, Київщини та Дніпропетровщини. А потім записували відео зі словами подяки всім, хто долучився до збору коштів. 

“Торік ми назбирали 68 000 грн, які витратили на 6 путівок для дітей та трансфери. Ще дві путівки придбав благодійний фонд “Голоси дітей”. Загалом нас підтримали 150 благодійників. Сподіваємося, що ви теж долучитесь до нашої ініціативи та задонатите 20, 50, 100 грн для тих, чиє дитинство вкрала війна”, — розповідає редакторка “Свій дім” Юлія Ступка.  

Сергій та Сашко Кондур з Маріуполя, 17 та 12 років

“Для старшого сина поїздка до кемпу — це остання можливість надолужити те, що він недоотримав через росіян”

Брати Кондур

“Я хочу жити”, — сказав мамі молодший син Сашко під час боїв за Маріуполь, Тоді вони усією родиною сиділи в своїй квартирі та не знали — виживуть чи ні.

“Під час вибухів я закривала йому вуха, щоб він не чув того жахіття. Діти молодці, поводилися спокійно й не панікували. Згодом нам вдалося вибратися з того пекла — спочатку до Бердянська, а потім на вільну територію”, — розповідає мама хлопців Альона Кондур. 

Будинок в Маріуполі росіяни зруйнували, а потім знесли. На спогад про квартиру залишилися лише ключі.

Два роки сім’я живе в Запоріжжі. Коли молодший син чує обстріли, то досі лякається — це нагадує йому про події в рідному Маріуполі.

“У моїх дітей забрали дитинство. Спочатку — ковід, потім вторгнення рф. Через це старший син Сергій 4 роки не ходив до школи. Навчався дистанційно. Поїздка в табір для нього — це остання можливість надолужити те, що він недоотримав через росіян”.

Брати Кондур

архівне фото з Маріуполя, 2022

“У моїх синів одна мати й один батько, але вони настільки різні. Старший розсудливий, спокійний, виважений та любить комп’ютери. А молодший активний, швидкий та дуже емоційний.“ 

Анна та Еліна Лазарєви з Херсона, 14 та 13 років

“Я втратила свідомість. А потім прокинулась від крику дітей, які гасили моє довге біле волосся”

Сестри Лазарєви

Сестрички Еля та Аня були у своїй кімнаті, коли російський снаряд влучив у будинок. Вони побачили маму, яка лежала біля каміна без свідомості, а її біле довге волосся горіло. Доньки витягнули її з-під уламків і кричали так, що жінка прокинулася. Босі та в піжамах вибігли на вулицю. Коли озирнулися, побачили що вогонь їх “наздоганяє”. На порятунок були лічені секунди.

Старша донька Аня відчувала біль, але думала, що це реакція на стрес. Лише коли побачили кров на футболці, зрозуміли, що це мінно-вибухова травма. Як виявилось пізніше — проникаюче поранення черевної порожнини. У молодшої Елі були забої спини, голови, пальців ніг. 

Старша донька й мати перенесли кілька операцій, а дім в Херсоні вигорів вщент. Тепер вони винаймають житло в Одесі.

“Після смерті чоловіка я залишилась сама з двома маленькими дочками. Тоді здавалося, що земля уходить з-під них. Але завдяки дітям я жила. Коли вже прилетіло в наш дім, то мої дівчатка врятували мене у прямому сенсі”, — розповідає мама Ірина.

Еля та Аня Лазарєви

архівне фото біля дому у Херсоні

“Коли жили в Херсоні, то Анюта вчилася грати на гітарі, а Еліна ходила до басейну. З першого класу вони були відмінницями. І лише у восьмому, після переїзду, не змогли вийти на цей рівень. Засмутилися і кажуть, що трохи втратили стимул, бо не було гаджетів та домашнього затишку. Знищений дім був для них місцем сили. Вони часто його згадують”, — каже мама.

Після російського обстрілу у молодшої доньки були забої, а згодом почалися проблеми з хребтом. Стали на облік до реабілітаційного центру Одеси. У старшої, на фоні стресу, знайшли камені у підшлунковій залозі.  

Кирило Комаренко з Ірпеня, 12 років

Переїхав з батьками до села, захопився шахами та збирає мед

Комаренко Кирило

Будинок в Ірпені, де мешкав Кирило Комаренко, був знесений після російських авіаударів та обстрілів. Його родина переїхала в новобудову, коли хлопцю був лише один рік.

Після початку повномасштабного вторгнення росії батьки евакуювалися з міста, щоб врятувати Кирила та його маленького брата. Спочатку вони зупинилися у родичів в Макарові, а потім переїхали на Вінниччину, де живуть і зараз.

“Коли ми їхали в село, у молодшого сина не було жодної іграшки. Тоді Кирило, як старший брат, домовився з хлопчиком із Макарова, щоб той подарував кілька машинок. Він пообіцяв, що коли повернеться до Ірпеня, надішле йому свого улюбленого м’якого удава. Ми промовчали, бо знали, що будинок вже зруйнований”, — розповідає мама Кирила.

Зараз хлопцю 12 років. Він розуміє, що відбувається в країні, але батьки не акцентують на цьому увагу. Якщо згадують рідний дім, то лише в позитивному ключі, з вірою, що його відбудують і вони повернуться.

У селі на Вінниччині Кирило захопився шахами. Каже, що сам здивований, наскільки йому сподобався цей інтелектуальний вид спорту. А ще — вчиться збирати мед.

“Чоловік до війни дуже мріяв мати бджіл, а тут в селі у сусіда була пасіка і він віддав нам свої вулики. Тепер вони разом з Кирилом вчаться як за ними доглядати”, — каже мама хлопця. 

Дар’я Жага з Бахмута, 15 років

Швидко подорослішала через війну. Допомагає мамі та волонтерам

Дар’я Жага

Під час втечі з Бахмута Дар’ї  було лише 13. Вона евакуювалася разом з мамою, а в руках тримала маленьку валізу. Дивилась на дім і вірила, що повернеться за своїми котами та улюбленими іграшками. Але в травні 2022 року біля їхнього будинку влучив ворожий снаряд. Поступово російські обстріли знищили місто її дитинства.

Через війну дівчина рано подорослішала. Більшість домашніх обов’язків взяла на себе. Її мама  має інвалідність, через що майже не ходить.

“Вона в мене спокійна, розсудлива, але через всі ці події стала дуже імпульсивною й запальною. Особливо часто заводиться, коли згадуємо про школу й подруг з Бахмута. Інколи закривається у своїй кімнаті. Коли заспокоїться, то виходить і наче, як нічого й не було. Думаю, це ще вік накладає своє”.

Наталя каже, що донька завжди колекціонувала різні речі. Здебільшого це були листівки та дитячі іграшки. Улюблена з них — плюшева капібара, згоріла внаслідок російських обстрілів.

архівне фото у Бахмуті

Родина живе в селі Тарасівка на Київщині у містечку Хансена для переселенців. Дар’я допомагає роздавати гуманітарну допомогу місцевим разом з іншими підлітками. Свою групу вони назвали “Крилаті”. 

Сашко Загорулько з Сєвєродонецька, 10 років

Сашко Загорулько

“Втратив дім та тренера, але все одно стане чемпіоном”

Сашко Загорулько з Сєвєродонецька з 2020 року займається боксом. Навесні 2022 року хлопець з родиною пережив втечу з рідного міста через вторгнення рф. Впоратися зі стресом йому допоміг улюблений вид спорту.

“Ми з чоловіком не хотіли виїжджати, але коли вийшли з магазина, а туди через декілька хвилин влучив російський снаряд, то передумали. Прийшли додому, а налякані діти благали нас покинути місто”, — каже мама Сашка Юлія.

Вони виїхали до Дніпра, де хлопець відновив заняття спортом, але на цьому страждання не закінчилися.

“Наш тренер Михайло Кореновський, якого син дуже любив, загинув під час ракетного удару по Дніпру. Для нього це була трагедія — він три місяці не ходив не тренування, закрився в собі й не хотів ні з ким розмовляти”.

На щастя, каже Юлія, дитяча психіка швидко відновлюється. Зараз син знову ходить на бокс та мріє стати чемпіоном світу.

Софія Боярова з Бахмута, 13 років

Поїздка до кемпу подарує можливість спілкування з однолітками, якого так бракує

Софія Боярова

15 травня 2022 року 11-річна Софійка Боярова з Бахмута пішла в магазин по морозиво, а наступного дня в той самий час туди влучив російський снаряд. 

“Якби вона пішла в той день, то загинула. Це мене так налякало, що ми зібрали речі й майже одразу евакуювалися”, — каже Валерія, мама дівчинки.

Після пережитого Софійка почала боятися гучних звуків та стала часто плакати. А під час повітряної тривоги та вибухів одразу біжить в укриття.

До втечі з дому дівчина займалася волейболом та малюванням. 

“Вона в мене дуже чуйна й сором’язлива, все бере близько до серця. Вчиться зараз онлайн, в неї немає друзів, і постійно сидить вдома. Єдина прогулянка — з собакою в парку. Поїздка до табору подарує їй можливість спілкування з однолітками, якого їй так бракує”.

Софія Боярова

Вдома залишилася улюблена іграшка дівчинки —  великий ведмідь, якого мама подарувала на день народження.

“Ми його сховали в туалеті за двома стінами. В надії, що вціліє. Думали, що повернемся, а він нас дочекається”.

*Усі історії записані зі слів батьків 

Банка для допомоги дітям-переселенцям, які втратили свій дім, на відпочинок у літньому таборі в Україні.

Ціль: 140 000  ₴

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/LdUJhKnbK

Номер картки банки: 5375411218822190

Конверт Приват24: https://www.privat24.ua/send/cli5x

Номер картки конверта: 5168752103341932