“За 4 роки до початку вторгнення рф я придбала квартиру в Бахмуті й зробила ремонт. Тепер житла в нас з донькою немає”. Історія Валерії Боярової

Валерія Боярова народилася в Маріуполі, потім з батьками переїхали в Бахмут, вищу освіту здобула в Донецьку.

24 лютого 2022 року жінка разом з донькою були вдома, про вторгнення рф дізналися з новин. Після масованих обстрілів міста росіянами вони виїхали, нині живуть в столиці.

Свого житла більше немає

Валерія Боярова купила житло в Бахмуті за декілька років до початку вторгнення рф.

“Як тільки пішла на роботу, то відразу почала збирати гроші на це житло, частину коштів дала мама. Працювала багато де, останнє місце роботи — в магазині. Купила його в 2018 році — за 4 роки до початку вторгнення рф. Це майже центр міста. Квартира на 5-поверхівці, двокімнатна, на 45 квадратів. Всі ці роки робили ремонт — аж до самого лютого 2022 року. Ми там лінолеум поклали, нова плитку, стелі побілили, купили меблі та техніку. Тобто зробили капітальний ремонт. Коли виїжджали, то майже нічого не забрали, бо не було можливості”, — розповіла Валерія журналісту Свій дім.

Про власну оселю довго не було ніякої інформації, пізніше жінка знайшла фото в місцевих групах:

“Спочатку побачила свій будинок з дрону, а потім вже окупанти зробили фото, коли зайшли в наш район. Було видно, що будинок згорів, зараз там стоїть чорний каркас. Нічого не вціліло”.

Намагаємося почати нове життя

За ці два неповні роки втечі з рідного Бахмута жінка з донькою встигли пожити в декількох місцях. Нині вони — в Києві.

“Ми сподівалися, що все швидко закінчиться, як у 2014 році. Думали в Бахмуті залишатися, але 16 травня 2023 року по місту вдарила авіаракета, це було недалеко від нас. Окупанти розбомбили будівлю вузу. Ми дуже злякалися, тоді зрозуміли, що треба тікати. Місто почали обстрілювати постійно. В мене донька неповнолітня, тому треба було врятувати її життя. Через 2 дні ми виїхали з міста — я, дитина, коти та собака, — каже Валерія Боярова. —  Пожили трішки на Миколаївщині у селі, знайомий знайомого дав будинок безкоштовно, але там не було роботи, інтернет поганий, а дитина в школі навчається дистанційно. Та що там казати — дрова не могли купити, щоб банально отопити оселю. Тому ми переїхали до Києва. Тут теж не все ідеально, бо поки не можу працевлаштуватися.В мене і досвід є, і освіта, але ніяких пропозицій від роботодавців немає. Я шукаю роботу, надсилаю резюме, але не беруть. За станом здоров’я, через проблеми зі спиною та інвалідність я не можу виконувати багато видів роботи. Особливо там, де потрібне активне фізичне навантаження. Житло знімаємо за 5 тисяч гривень плюс комунальні послуги, поки що виплати по ВПО дозволяють оренду. Вже півроку ми в Києві, доньці майже 14 років, влітку буде, я живу заради неї”.

Якби місто звільнили й почали відновлювати, то Валерія Боярова повернулася додому. За кордон родина виїжджати не планує. 

“Я не хочу, донька — теж. Там інша мова, культура — це важко, та й раптом потім доведеться повертатися, то ми тут вже випадемо з течії життя, й там закріпитися не зможемо”, — говорить жінка.

Допомогти родині Валерії Боярової можна за реквізитами: 4149 4991 5396 6989 (Боярова В.)

_____

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “На момент вторгнення рф моя донька була на 7 місяці вагітності, народжувати довелося вже в Києві”. Історія Тетяни Мельник