Унікальна плитка, кіно та “маленький Париж”. У Запоріжжі завершують відновлення будинку в центрі міста, в який влучила російська ракета

У Запоріжжі завершують відновлення будинку на Соборному проспекті, 151. Сюди 6 жовтня 2022 року влучила російська ракета. Споруда є пам’яткою архітектури та містобудування національного значення й входить до ансамблю квартальної забудови головної вулиці міста.

Після повномасштабного вторгнення рф більша частина Запорізької області майже одразу потрапила в окупацію. Нині 70 відсотків регіону — під російським контролем. Місто Запоріжжя знаходиться під українським прапором, але відстань від нього до лінії бойового зіткнення — не більше 50 кілометрів. Починаючи з 24 лютого 2022 армія рф завдала безліч ударів по території обласного центру. Руйнувань зазнали інфраструктурні об’єкти, багатоповерхові будинки та приватні домогосподарства. Один з таких обстрілів стався 6 жовтня 2022 року. Внаслідок чого пошкодження отримав будинок на Соборному проспекті — центральній вулиці міста. Це пам’ятка архітектури містобудування національного значення та частина ансамблю забудови середмістя.

Будинок на Соборному проспекті, 151 після влучання російської ракети

Фото: з соцмереж

Процес відновлення

Відбудова почалася влітку 2023 року — через понад пів року після влучання російської ракети, говорить Олександр Андреєв, директор комунального підприємства “Управління капітального будівництва” міста Запоріжжя.

Олександр Андреєв, директор “Управління капітального будівництва” міста Запоріжжя

Фото: Facebook-сторінка

“Спочатку ми провели повний демонтаж нависаючих споруд. Вони могли становити небезпеку для працівників на будмайданчику, також прибрали різні уламки, й тоді вже приступили до відновлення. Наразі повністю відбудовано всю зруйновану частину — це п’ятий, шостий та сьомий під’їзди. Також проведено капітальний ремонт даху, замінено покрівлю на сучасну металочерепицю. Причому зробили ми це по всьому будинку, а не тільки там, де було місце безпосереднього влучання ракети. Це дуже великий дім на 160 квартир, який в експлуатації понад 80 років. Ніякі роботи там до цього не проводилися. Тому ми поставили нові конструкції, які вже відповідають сучасним нормам, в тому числі й правилам пожежної безпеки. Також на даху було дуже багато сміття, яке накопичувалися там всі ці роки. Ми вивезли десь 80 тонн”, — говорить Олександр.

90 % робіт з відновлення вже виконано, залишився фасад

Фото: Олександр Забродін

“Ми працюємо з бетонними архітектурними елементами, яких там досить багато. Відновлюємо їх, повністю реставруємо або робимо форми і по формах виливаємо нові залежно від того, наскільки постраждали ці елементи. По проєкту роботи мають тривати протягом 2 з половиною років, але вже на даний час я можу стверджувати, що вони завершені на 90%. На травень місяць плануємо вже людям передати ключі від їхнього житла”, — говорить Олександр Андреєв.

Збудували поруч нове бомбосховище

“Багато роботи проводиться з благоустрою прибудинкової території, а саме двір, який ми робимо сучасним, але головне — це будівництво укриття, де під час повітряної тривоги та обстрілів може сховатися до 100 осіб.  Воно нове та відповідає всім нормам, зокрема передбачені елементи інклюзії. У разі блекауту в наявності автономне електропостачання. Там будуть стояти акумулятори, які дозволять людям зарядити телефон, щоб зв’язатися з рідними. Також у сховищі є Wi-Fi. Загалом там можна буде перебувати до трьох діб”, — каже чоловік.

Нове укриття на фоні будинку

Фото: Олександр Забродін

“Ми викопали котлован, трішки погралися з двором, він досить старий, дуже багато комунікацій прийшлося обходити, але все ж таки знайшли зручне місце. Встановили нове вентиляційне обладнання, яке в холодну пору року може підігрівати повітря, а в теплу — навпаки охолоджувати. На дверях в укриття стоятиме кодовий замок, люди можуть відкривати його своїми ключами від під’їзду. Приміщення взагалі буде відчинятися повністю, коли спрацьовуватиме сигнал тривоги в місті й автоматично закриватиметься, коли цей сигнал буде вимкнено. Коли загроща мине люди зможуть вийти на вулицю, але ж потрапити всередину вже не зможуть, якщо не матимуть ключів або не знатимуть пароль”, — розповідає будівельник. 

Відновлення будинку знаходиться на завершальному етапі

Фото: Олександр Забродін

Інтер’єр неможливо зробити індивідуальним

Відновити зовнішню та внутрішню частини споруди – завдання будівельників, а облаштувати свою оселю та створювати там свій особистий затишок — це вже мешканці робитимуть самостійно, каже Олександр Андреєв.

“Станом на зараз всі зруйновані квартири повністю відновлені й майже готові до заселення. Залишилися дрібні роботи, ремонт на завершальній стадії. Ми радилися з мешканцями, але неможливо підібрати все ідеально та врахувати побажання кожного. І, тим паче, повернути квартиру та її наповнення до влучання — теж завдання непосильне. Тому ми у в усіх помешканнях зробили однаковий ремонт, щоб потім не було ніяких претензій”.

Майже завершені й внутрішні роботи у відбудованих квартирах

Фото: Анатолій Куртєв

“Шпалери — нейтральні, сірого кольору, на підлогу поклали ламінат, зробили натяжні стелі та, звичайно, встановили нові двері й вікна. По факту людям залишається тільки перевезти свої меблі та речі й вже можна жити. Це, як кажуть, житло під ключ. Нам вдалося зробити навіть більше — приватний інвестор профінансував кухні. Тобто гарнітура та меблі саме в цій кімнаті вже є”.

За словами Олександра Андреєва всі відбудовані квартири мають власників.

“По тим квартирам, де загинули люди — там є законні спадкоємці, які відповідно й отримають це житло”.

Задля оригінальності довелося виробляти рідкісну плитку

Головною проблемою відновлення будівлі було збереження автентичності — щоб новостворена частина споруди була схожа на вже існуючу. 

Для реставрації фасаду в Запоріжжі почали виробляти рідкісну плитку

Фото: Олександр Забродін

“Під час будівництва в 50-х роках минулого століття використовували спеціальну плитку, яка вже не виробляється понад півстоліття. ЇЇ унікальність полягає в тому, що вона зроблена з шамотної глини, яка є тільки в місті Слов’янськ на Донеччині. Зараз проводиться реставрація частини будинку, яка знаходиться під охороною, де якраз вона й потрібна. Ми разом з підрядником спілкувалися з заводом, який виготовляв цю плитку, в неї навіть є окрема назва на честь її винахідника — плитка Мелія. Довелося витратили дуже багато зусиль, щоб домовитися з цим заводом, тому що він стояв й не працював, бо там постійні обстріли. Ми знайшли місцевого приватного підприємця, у якого є печі, в яких можна виготовляти цю плитку в Запоріжжі. Цей завод на Донеччині надав нам матеріал та технологію для виробництва. Цю шамотну глину буквально привезли під обстрілами, там навіть інколи трапляються уламки від снарядів. Що цікаво — робити плитку треба вручну, бо механічний процес призведе до того, що вона втратить захисну оболонку та під впливом погодних умов простоїть максимум декілька років. Зараз ми забезпечені необхідною кількістю матеріалу для її виготовлення. На зруйнованому фасаді всі роботи вже зроблені, але ми ще дороблюємо там, де вона відпала внаслідок тривалої експлуатації будинку”, — говорить чоловік.

На цьому, засловами чиновника, проблеми не скінчилися, адже нова плитка відрізняється від старої за кольоровою гамою.

“Було прийняте рішення чистити фасад всієї будівлі, щоб трішки воно по кольору зійшлося, але плитка дуже чутлива, тому ніяких піскоструминних робіт проводити не можна. Провівши консультації з різними спеціалістами ми зрозуміли, що найкращий варіант — це очищення хімією. Засоби підбирали довго, допомагали нам в цьому навіть фахівці з Німеччини. Я сподіваюся, що десь через півтора-два роки колір нової плитки та старої буде приблизно однаковий”, — говорить Олександр Андреєв.

Різниця в кольорі між старою та новою плиткою

Фото: Олександр Забродін

Ціна питання

На реалізацію проєкту по реставрації будинку було виділено 360 мільйонів гривень, але за підрахунками чоловіка частину грошей змогли зекономити. 

“70 млн гривень нам точно вже вдалося заощадити, можливо вийде навіть більше, зараз сказати точно важко. Ці гроші ми хочемо перенаправити на відбудову іншого пошкодженого об’єкта, відповідне звернення до обласної адміністрації вже є. Це будинок на Соборному проспекті 44”. 

За словами Олександра Андреєва фінансування йшло з декількох джерел.

“25 мільйонів гривень виділив міський бюджет, 50 — від приватного інвестора, а саме від ЗапоріжСталі, а все інше — це державна субвенція”. 

Занурення в історію 

Запорізький краєзнавець Роман Акбаш вже багато років вивчає та досліджує історію рідного міста. У розмові з журналістом “Свій Дім” він розказав історію будинку на Соборному проспекті, 151 та поділився думками щодо його відновлення.

Роман Акбаш, краєзнавець

Фото: Facebook-сторінка

“На мій погляд цей будинок — це фактично одна з найкращих пам’яток архітектури в місті, одна з найцікавіших споруд того часу. Я повністю підтримую його відновлення. Головне, щоб воно було якісне та відповідало всім нормам. На власному досвіді, коли я показую Запоріжжя туристам, особливо з інших країн, то саме ця будівля чіпляє. Я, можливо, не об’єктивний, бо запоріжець, але від нього в захваті немісцеві журналісти й тревел-блогери, які їздили по світу, багато чого бачили. Період його будівництва особисто я називаю золотою епохою, золотою добою запорізької архітектури. Це якраз післявоєнний час та до 1955 року, коли відновлювали місто. В даному випадку — це забудовували територію колишнього села Вознесенівка. Ось зараз центральна частина міста — це Вознесенівський район, де ще до кінця Другої світової війни й навіть потім стояли одноповерхові будинки, звичайні українські хатки. Тоді місто було дуже розкинуте, його частини роз’єднані, тому влада прийняла таке рішення”, — говорить краєзнавець.

За словами Романа Акбаша спорудження будівлі припало на період активного розвитку післявоєнної архітектури в СРСР.

Будинок на Соборному проспекті в процесі відновлення

Фото: Олександр Забродін

“Цей стиль архітектури зараз називають сталінський ампір, сталінська архітектура —  по-різному. На моє переконання, мабуть, правильне визначення — радянський неокласицизм. У післявоєнні роки все місто, як обласний центр, забудовувати саме спорудами у цьому стилі. Якщо прогулятися від “Дніпрогесу” й до вулиці В’ячеслава Зайцева, де зараз знаходиться універмаг “Україна” — то це музей архітектури під відкритим небом. Кожна будівля — унікальна й має охоронний державний статус. Взірцем по якості й кількості забудови в цьому стилі в нашій країні є Хрещатик в Києві. Головна його особливість — помпезність, велика кільсть оздоблення, ліпнини, рослинні мотиві та використання радянської символіки. Щодо інтер’єру, то це великі приміщення з високими стелями”, — каже краєзнавець Роман Акбаш.

Замість радянської символіки на торці будинку встановили український тризуб

Фото: Олександр Забродін

“Цікаво, що саме цей будинок є прощальною піснею цього стилю в Запоріжжя та й в СРСР загалом. В 1953-му році Сталін помер, а з ним й ініційований ним погляд на архітектуру. Як зараз жартують —  тіло вождя ще не охололо, а вже через два роки 4 листопада 1955 року вийшла постанова КПРС під номером 1871 з назвою “Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві”, де фактично було засуджено попередній стиль архітектури. Після того в сталінському ампірі вже не будували, деякі затвердженні проєкти навіть змінювали в процесі. На приладі нашого міста — це будинок на проспекті Маяковського. Вони схожі, але якщо придивитися, то там все значно простіше. Тобто це приклад того, як після виходу цієї постанови проєкт споруди суттєво спрощували та мінімізували деталі”, — розповідає Роман Акбаш.

Колектив архітекторів на чолі з німцем

Відновлювати та будувати місто після війни приїздили архітектори з усього СРСР — це нормальна практика тих часів, каже краєзнавець.

“В нас дуже активно працював Харківській інститут архітекторів під керівництвом, я вважаю видатного архітектора, Георгія Вегмана”.

Георгій Вегман, архітектор

Фото: Сучасна українська енциклопедія

“Він був німець за походженням, народився в Криму, а за своє коріння під час Другої світової війни був репресований. Післявоєнне архітектурне обличчя Запоріжжя — це майже повністю його рук справа. Зокрема він та його підлеглі забудовували Соборний проспект, який тоді носив ім’я Леніна, як і всі центральні вулиці всіх міст СРСР того часу. Саме вони звели будинок про який йде мова, автором був хтось з його групи — нещодавно ЗапоріжСталь знайшла архіви у себе в сховищах. Цей дім зводився від цього підприємства. Саме тому вони зараз й беруть участь в його відновленні — відчувають відповідальність. Серед інших видатних споруд в місті, до яких доклав руки Георгій Вегман — це концертний зал ім. М. Глінки”, — розповідає Роман Акбаш.

Місце зустрічі богеми та зйомок кіно

Будинок, за словами краєзнавця, цінний не лише з точки зору архітектури, а й історії.

“Для побутової, повсякденної історії міста — це дуже прикметний об’єкт. Там багато років працював культовий заклад — кафе, яке в народі називали “Маленький Париж”. Етимологію назви вам точно ніхто не скаже, але є припущення: в слові “Запоріжжя” є слово “Париж”, хоч і через букву “о”. Така версія походження є найбільш розповсюдженою. Наприкінці 80-х років це було місце збору запорізької богеми та неформальної творчої молоді. Хоч воно вже багато років не працює, але народна пам’ять про нього живе. Там в кінці 80-х років навіть вже була вивіска — Париж. А чого маленький, бо, думаю, що приміщення просто не дуже велике, тому так”.

Ця будівля, каже Роман Акбаш, з’являлася у кіно. 

“У доволі відомому радянському фільмі від Одеської кіностудії ім.О. Довженка “Весна на Зарічній вулиці” події відбуваються в Запоріжжі, а споруда є в кадрі. Головна героїня акторки Ніни Іванової отримує квартиру в будинку навпроти, тобто вікна виходять саме на нього. Тоді ці будівлі були майже нові”, — каже краєзнавець.

Афіша фільму “Весна на Зарічній вулиці”

Фото: з відкритих джерел

“Я колись спілкувався з людиною, яка, можна сказати, була прототипом головного героя Миколи Рибнікова в цьому фільмі. Це був наш відомий металург Георгій Пометун, він вчив актора, як треба триматися в кадрі, щоб виглядати справжнім сталеваром. І от він казав, що вони з зіркою радянського кіно у перервах між зйомками відпочивали у цьому “Парижі”. А це, на секунду, фільм 1956 року. Тобто вже тоді ця назва десь з’являлася, але масову вживаність все ж таки вона отримала у 80-х роках”, — каже Роман Акбаш.

Вже в цьому році будинок на Собороному проспекті, 151 відбудують в оригінальному вигляді. Ним знову захоплюватимуться туристи, в ньому житимуть та працюватимуть люди, а ,можливо, він колись знову потрапить у кадр фільму.

“Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win”

Читайте ще: Перша рана Ірпеня. Коли відбудують багатоповерхівку, на яку російські окупанти скинули бомби