“Квартира згоріла 2 роки тому через російські обстріли. Живемо без комунікацій та не знаємо, що буде з нашим будинком”. Історія Світлани Орєхової

Березень 2022 року Світлана Орєхова разом з рідними провела вдома —  на Салтівці в Харкові. Обстріли й вибухи почалися зранку 24 лютого, а всі комунікації зникли в перший тиждень. Ночували без опалення, готували на мангалі у дворі, а воду набирали з джерела — так минув місяць. Згодом родина переїхала до іншого району, а коли повернулися у травні, то побачили, що квартира згоріла. Пройшло вже понад 2 роки, а частину комунікацій досі не відновили.

“Я працювала у Салтівському трамвайному депо. Прокидаюся рано, тому о 4 ранку вже почула вибухи. Подивилася у вікно і побачила військову техніку. Розбудила своїх рідних, і тут знову вибухи. Так ми зрозуміли, що почалася війна. Спочатку було страшно, особливо перші два тижні. Це були безкінечні обстріли, росіяни робили 5 хвилин на перезарядку й знову стріляли. 25 лютого вже не було опалення, а з наступного дня — води. Брали її з джерельця. Наприкінці березня переїхали в інший район Харкова, а у травні, після розмінування, повернулися додому. Побачили, що половина квартири згоріла. Займання сталося внаслідок обстрілу 5 квітня. Над нами з 4 по 9 поверх все вигоріло вщент. Щось починали робити, але повернути квартиру до нормального стану так і не змогли”, — розповідає Світлана журналісту “Свій Дім”.

Жінка та її рідні продовжують жити у пошкодженій квартирі. Світло й газ поступово дали, води й опалення немає. Влітку родині навіть довелося ночувати у наметі посеред двору.

“Цю зиму ми ледве пережили. Без опалення дуже важко. Всюди пішов грибок. Спали під чотирма ковдрами та з увімкненими цілодобово обігрівачами. Але стіни настільки промерзли, що було неймовірно холодно. Вода тече постійно, бо багато дірок, тому кожного дня доводиться прибирати калюжі”, — розповідає Світлана.

Невідомо, що буде з квартирою

“У нас трикімнатна квартира на 64 квадрати. Отримала її моя мама наприкінці 80-х років. Потім ми її приватизували й вона стала нашою. Ремонт робили багато разів за ці 30 років: міняли сантехніку, клали плитку в ванній та туалеті, клеїли шпалери. А 15 грудня 2021 року ми завершили черговий ремонт та поставили нові меблі”, — говорить жінка.

Після займання внаслідок обстрілів у квартирі Світлани повністю згоріла зала, балкон та половина коридору. 

“Коли не було води, то ми робили запаси, а пляшки  ставили в коридорі. Під час пожежі пластик плавився — вода витікала і гасила полум’я. Це частково й врятувало кімнату”.

Головна проблема наразі — це відсутність технічного паспорта будинку. За словами жінки, комісія, яка провела експертизу відправила акти обстеження до Києва, але ніякої відповіді не прийшло.

“Живемо у стані тотальної невідомості. Ми знову пошпаклювали стіни та зробили грунтовку. Фарбувати поки що не будемо, бо чекаємо на якийсь результат. Зі стелі, наприклад, падає пісок. Раптом будинок визнають аварійним й знесуть, а ми дарма вкладемо гроші й час”, — каже Світлана.

Попри все виїжджати з Харкова родина не планує. Нині вони чекають на результати експертизи щодо стану свого будинку й сподіваються на відновлення власної оселі.

______

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Армія рф обстріляла наш дім. Мама отримала поранення, росіяни не пустили нас в лікарню й вона померла в мене на руках”. Історія Аріни Барінової