Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли

Історії, які ви нам розповіли
Заклад харчування

“Мріяли про заклад “Пацюк” у Сєвєродонецьку, а відкрили вареничну у Кривому Розі”. Історія Ольги Подлєсної

“Пацюк” — заклад з назвою на честь гоголівського козака з “Вечорів на хуторі біля Диканьки” мав би відкритися у Сєвєродонецьку. Це була мрія Ольги Подлєсної, яка не здійснилась через повномасштабне вторгнення рф. Дім жінки згорів у перші дні великої війни, а вона з родиною виїхала до Кривого Рогу. Це були важкі роки адаптації, але любов до кулінарії перемогла. Через 2 роки Ольга завдяки підтримці заможніх людей  відкрила вареничну на Дніпропетровщині та вірить, що колись запрацює  її “Пацюк”, але вже не у Сєвєродонецьку, а десь на березі моря.

“Я завжди любила кулінарію. Спочатку це було хобі, а потім я перетворила це на професійну справу. Готувала для знайомих та ресторанну їжу на замовлення. Так виникла “кухня Ольги Подлєсної” — моє авторське меню. Я робила полуфабрикати, але незвичайні, а унікальні. З різним м’ясом, не на пшеничному борошні, а, наприклад, на рисовому. Вареники з особливим ліпленням та начинкою, авторські сирники — асортимент був великим. У 2019 році я захворіла на рак. Після цього моя мотивація ще більше зросла, бо треба було заробляти на лікування. Щоб мені не давали гроші “просто так”, а платили за мою працю. Згодом почався COVID, всі перейшли на дистанційну роботу, а в мене вже був такий досвід, бо всі страви готувала вдома”, — розповідає жінка журналісту “Свій Дім”.

Поступово Ольга зрозуміла, що хоче відкрити власну справу. Каже, що поганий той кухар, який не мріє про свій заклад. Це мав бути шинок української кухні, присвячений одній страві — варенику: 

“Планувала подавати оригінальні вареники з різними начинками й соусами. Згодом додала б і перші страви, головною з яких був би борщ. Рецепти всі були зібрані, зокрема мала колекцію особливостей його приготування з різних регіонів України. Ми з чоловіком та за допомогою мецената вже планувати відкриття навесні 2022 року – на мою річницю переїзду до Сєвєродонецька з Кривого Рогу. Я навіть придумала назву — “Пацюк”. На честь гоголівського козака, який постійно їв вареники. Звичайно, був би QR-код з поясненням концепції закладу, щоб у людей не виникало питань. Але всі плани зруйнувала росія”.

Повернення в кулінарію через 2 роки

“Після евакуації та втрати дому не думала про те, щоб знову відкрити власну справу. Була у стані заціпеніння, морально застрягла в березні 2022 року у Сєвєродонецьку з постійними вибухами, обстрілами на смертю навкруги. Коли переїхала до Кривого Рогу, то навіть не готувала, в мене просто не було натхнення. Мене врятував город, яким я почали активно займатися. Вже поставила на собі хрест як на кулінарці, але в житті бувають сюрпризи — і один з них був приємним. Знайшлися люди, які захотіли нам допомогти. Вони, як і мій чоловік, повірили в мій талант й загорілися моєю ідеєю. А коли в мене вірять — я здатна на все. Ми разом почали працювати над ідеєю вареничної. Вклали туди всю душу. Так з’явився заклад з української кухнею. Приміщення невелике, на 2 кімнати, у нас 9 столів під різку кількість відвідувачів. Крім вареників готуємо голубці, перші страви, зокрема борщ. Вареників аж 7 видів. Одна порція — 9 штук й обов’язково соус, для кожного виду окремо. Кожен з них також має різне ліплення”, — каже жінка.

Заклад поки що функціонує в тестовому режимі — з 1 червня 2024 року біля нього з’явилася дошка з меню. Так працюватимуть два місяці, щоб подивитися на результат та потреби клієнтів.

“Виросли крила за спиною, що люди в мене повірили. І все було завдяки підтримці мого чоловіка. Я мріяла бути кухарем. В 46 років я ним стала професійно, й все завдяки його безмежній вірі в мої сили. Це надихає”.

Ольга Подлєсна не відмовилася і від свого “Пацюка”, який планувала відкрити у Сєвєродонецьку. Колись він обов’язково відкриється на узбережжі Чорного моря, десь на Одещині.

Спогади про щасливе життя в Сєвєродонецьку

38 років Ольга прожила у Кривому Розі, в 2013 році переїхала на Луганщину. Ці 10 років життя в Сєвєродонецьку були найщасливішими, зізнається жінка. 

“Через рік після нашого переїзду в Сєвєродонецьк почалися події 2014 року. Весь цей час я була в місті й не виїжджала. На щастя, окупація тривала недовго. Ніколи не забуду, як ми стояли на балконі й побачили наших хлопців, які зайшли в місто. В нас народилася донька, а в 2016 році ми купили квартиру”.

Повномасштабне вторгнення рф Ольга зустріла не вдома, а в Одесі, де вже зранку були вибухи. Коли всі тікали з Луганщини, то вона навпаки рвалася назад — змогла зробити це лише 26 лютого. 

“Те, що було у Сєвєродонецьку у березні 2022 року, це жах. Я думала, що таке може бути лише в фільмах. На початку весни росіяни почали обстрілювати наш район, ми перейшли на іншу квартиру та інколи бігали додому. Невдовзі й там пролунали вибухи. 29 березня ми виїхали, бо стало занадто небезпечно. В місто, у разі звільнення, я планую повернутися лише на одну добу — попрощатися. Більше там життя не буде. Не для мене. На моїх очах горіли будинки та люди, — говорить Ольга.

________

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Росіяни зруйнували будинок і бізнес. Нам з дружиною погрожували в’язницею або стратою — просто за те, що ми українці”. Історія Євгена Сосєдова

Олександр Забродін / 22.06.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Олександр Руденко родом із Запорізької області. Зараз ця територія окупована, як і місто Соледар, де він прожив майже 30 років. На Донеччину переїхав після весілля. Це батьківщина його дружини Валентини....

читати історію

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

За шість років до початку великої війни багатодітна родина психологині Юлії Павлової переїхала з Запоріжжя в село Українка. Там запустили проєкт, за яким будували житло для прийомних родин і дитячих...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Об'єкт культури

Олексій Скоркін залишив банківську сферу й відкрив музей борщу та сала. Окупанти знищили унікальну хатинку на Сумщині

Багатоквартирний будинок

“Квартира згоріла 2 роки тому через російські обстріли. Живемо без комунікацій та не знаємо, що буде з нашим будинком”. Історія Світлани Орєхової

Що треба фіксувати першочергово — зруйновану інфраструктуру чи житло? Читайте в кейс-стаді “Святогірськ 2:0”

Приватний будинок

Живемо на Тернопільщині та мріємо купити дім, який орендуємо. Історія Ольги Дудченко

Приватний будинок

“Плачу, коли згадую дім. А чоловік не дозволяє викидати стару футболку. Каже, що буде її в Бахмуті носити”. Історія Тетяни Буковцової