Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / с. Стельмахівка

Історії, які ви нам розповіли
Приватний будинок

“Росіяни зруйнували будинок і бізнес. Нам з дружиною погрожували в’язницею або стратою — просто за те, що ми українці”. Історія Євгена Сосєдова

зруйновано: листопад 2022 / Луганська область , Сватівський район , с. Стельмахівка / пров. Лісовий , 12

Фермер Євген Сосєдов зі Стельмахівки Луганської області разом з дружиною кілька місяців провів в окупації. Вони ховалися від обстрілів у підвалі, втратили бізнес та пережили російські допити. Після звільнення села українськими військовими армія рф почала гатити по селу з різного озброєння. Довелося виїхати у безпечне місце, а від їхнього будинку залишилися руїни.

“Зранку 24 лютого 2022 року нам подзвонили родичі з Харкова й сказали, що в них обстріли. Ми теж почули вибухи зі сторони Сватового. Поїхали в Рубіжне за донькою та онуком. Забрали їх та відправили до Дніпра. А самі повернулися додому — невдовзі наше село захопили росіяни. Під час окупації вони заходили в кожен дім. Бачили ми і бурятів, і дагестанців, і чеченців. Коли почалося визволення Харківщини, ми чекали, коли звільнять і нас. На день народження онука окупанти забрали мене з дружиною в окупаційну поліцію. На вході нодин з росіян запитав, чи реєструвати нас? Іншій відповів: “Не треба, вони все одно звідси не вийдуть”. Почали перевіряти наші телефони. Ми все видалили, але вони зрозуміли, що щось не так. Нас розвели в окремі кімнати й організували допит. На щастя, ми дали однакові відповіді на потрібні їм питання. Сказали, що якби щось знайшли, то ми б вже поїхали в Ростов у в’язницю або б нас вбили”, — розповів Євген журналісту “Свій Дім”.

Чоловік каже, що потім їх  сфотографували, внесли в базу “неблагонадійних громадян” і відпустили. Наостанок вони набралися сміливості й запитали, хто їх здав. 

“Один з окупантів неохоче назвав прізвище нашого односельця. Коли ми повернулися додому, то місцеві колаборонати були дуже здивовані, що ми живі. А 8 жовтня українські військові зайшли в Стельмахівку. Ми обіймалися та плакали. Зрадники втекли до Сватового, а проукраїнські громадяни зібралися разом й чекали на деокупацію.”

Як тільки росіяни відійшли від населеного пункту, то почали гатити по селу з неймовірною силою, каже чоловік. Ночувати довелося у підвалі, який заливало під час дощу. Жити стало нестерпно й вони попросили військових ЗСУ вивезти їх. 

“11 жовтня 2022 року ми евакуювалися. Був страшний обстріл, ніякого майна не забрали. Дві мої машини також залишилися”.

Невдалі спроби забрати майно

Спочатку подружжя приїхало в село на Харківщину. Через деякий час, після відносного затишшя, вдалося повернутися додому. Будинок тоді ще стояв, не було лише даху. Гараж та кухня вже були зруйновані. Пізніше донька переконала їх перебратися до Дніпра. 

“Вже звідти я ще раз спробував поїхати, щоб забрати хоча б машину. Це був лютий 2023 року. Хата вже була розбита. Зміг забрати тільки нашого собаку. Те, що робить росія, це геноцид українського народу. Їм навіть території не потрібні, бо вони перетворюють їх на випалену землю. Я бачив це на прикладі нашого села”, — говорить чоловік.

Будинку та бізнесу більше немає

Євген Сосєдов народився та виріс на Харківщині. Після одруження понад 30 років прожив у Луганській області — на батьківщині дружини, де вони мали дім та бізнес.

“Я працював на різних роботах, в 2000-х роках навіть був головою сільради. Потім почав займатися фермерством. Вирощували соняшник, кукурудзу, пшеницю. Господарство складалося з паїв та землі, яку нам дала держава у постійне користування. Будинок був колгоспний — придбали його в 1990-х роках. Цегляний одноповерховий на 4 кімнати. Встановили каналізацію та провели воду, зробили внутрішні роботи, замінили покриття, побудували гараж і літню кухню на дві кімнати, поставили європаркан та обклали плиткою подвір’я. Напередодні вторгнення рф ми все довели до ладу. Також перед великою війною ми нарешті вилізли з боргів й наша фермерська справа почала приносити прибуток”, — розповідає Євген.

Подружжя пенсіонерів нині живе в місті Карлівка на Полтавщині та мріє повернутися на рідну Луганщину.

Допомогти родині можна за реквізитами: 4149499809740564 (Сосєдов Є)

______

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Плануємо купити житло, але поки грошей вистачило лише на велосипед”. Історія Ганни Савенко

Олександр Забродін / 21.06.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Олександр Руденко родом із Запорізької області. Зараз ця територія окупована, як і місто Соледар, де він прожив майже 30 років. На Донеччину переїхав після весілля. Це батьківщина його дружини Валентини....

читати історію

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

За шість років до початку великої війни багатодітна родина психологині Юлії Павлової переїхала з Запоріжжя в село Українка. Там запустили проєкт, за яким будували житло для прийомних родин і дитячих...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Об'єкт культури

Олексій Скоркін залишив банківську сферу й відкрив музей борщу та сала. Окупанти знищили унікальну хатинку на Сумщині

Багатоквартирний будинок

“Квартира згоріла 2 роки тому через російські обстріли. Живемо без комунікацій та не знаємо, що буде з нашим будинком”. Історія Світлани Орєхової

Що треба фіксувати першочергово — зруйновану інфраструктуру чи житло? Читайте в кейс-стаді “Святогірськ 2:0”

Приватний будинок

Живемо на Тернопільщині та мріємо купити дім, який орендуємо. Історія Ольги Дудченко

Приватний будинок

“Плачу, коли згадую дім. А чоловік не дозволяє викидати стару футболку. Каже, що буде її в Бахмуті носити”. Історія Тетяни Буковцової