“Плануємо купити житло, але поки грошей вистачило лише на велосипед”. Історія Ганни Савенко

Ганна Савенко мріє про новий будинок, але грошей поки вистачило лише на велосипед. Її оселю в Попасній на Луганщини в березні 2022 року знищили росіяни. Під час обстрілів загинув її чоловік Сергій.  Вона та її літні батьки дивом врятувалися та тепер живуть на Полтавщині.

“Мій чоловік займався волонтерством і допомагав місцевим. 13 березня 2022 року він загинув внаслідок влучання російського снаряда в наш будинок. Я була в кімнаті, а він вийшов на ґанок. В цей момент стався обстріл. Сергій помер миттєво. Я отримала контузію, а коли оговталася, побачила, що коридору немає, а його понівечене тіло лежить в цих руїнах. Одразу побігла до батьків, вони ховалися у підвалі. Ми поклали його у дворі й накрили. Сестрі чоловіка вдалося знайти ритуальну службу. Наступного дня приїхала машина й забрала його. Повідомили, де поховають і що встановлять хрест. Чи знайду я його могилу колись — не знаю. Сподіваюся, що кладовище вціліло”, — розповідає Ганна Савенко журналісту “Свій Дім”.

Ще декілька днів жінка ховалася від обстрілів у домі своїх батьків. Коли стало небезпечніше, вони пішли у сховище, яке було на базі залізничного підприємства.

“До останнього була надія, що ЗСУ втримають місто. Ми сиділи й чекали впродовж трьох тижнів. У квітні нерви вже не витримували, а ситуація стала нестерпною. Приїхав автобус з Бахмута й ми евакуювалися. Коли їхали, то обстріли не вщухали. Було дуже страшно. Через два дні дісталися Дніпра, були трішки там, а потім поїхали до Горішніх Плавнів на Полтавщині. Там було багато земляків, які могли нам допомогти. Вони знайшли житло, а я працюю на швейній фабриці”.

Два будинки перетворилися на попелище

Ганна Савенко зустріла вторгнення рф в рідній Попасній на Луганщині. 

Останні роки вона працювала медсестрою в Попаснянській лікарні. Перші вибухи в місті почалися через три дні  — 27 лютого. 

“Ми з чоловіком не планували виїжджати, він був категорично проти, хотів залишитися вдома. Та й про евакуацію ми не знали”.

В рідному місті у подружжя був одноповерховий цегляний будинок на 50 квадратів, який вони придбали у 2004 році. Тоді віддали за нього 3 тисячі гривень.

“Він був у нормальному стані, але ми його покращили. Сергій в мене був дуже хазяйновитий, тому все робили самі. Поклеїли шпалери, встановили нові вікна та поставили паркан. У 2015 році у нас вже було влучання — нас тоді врятувало дерево горіха. Обійшлися вибитими шибками. А тепер це суцільні руїни. Будинок моїх батьків був навпроти нашого, від нього теж нічого не залишилося”, — каже жінка.

Якщо місто звільнять, то Ганна з батьками планують обов’язково повернутися додому. Попри надії й мрії про Попасну вони думають про купівлю нового будинку на Полтавщині. 

Допомогти жінці можна за реквізитами: 4149499377189483 (Савенко Г.)

________

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Армія рф обстріляла наш дім. Мама отримала поранення, росіяни не пустили нас в лікарню й вона померла в мене на руках”. Історія Аріни Барінової