головна / Історії, які ви нам розповіли / Сіверськодонецьк
“Наш будинок у Сіверськодонецьку поступово обвалюється”. Історія Ганни Цвіркун з Луганщини
Луганська область , Cіверськодонецький район , Сіверськодонецьк
Багатоквартирний будинок
Адреса:
Луганська область ,
Cіверськодонецький район , Сіверськодонецьк
До початку великої війни Ганна Цвіркун разом з чоловіком жили та працювали у Сіверськодонецьку на Луганщині. Спокійне та мирне життя завершилося 24 лютого 2022 року, коли росія почала повномасштабне вторгнення в Україну. Родина залишалася в місті майже тиждень, а на початку березня вони евакуювалися на Вінниччину.
“30 років нашого життя залишилося позаду. Все майно, речі, сімейні фотоальбоми, спогади — все тепер стоїть у руїнах нашого будинку та рано чи пізно стане звичайним будівельним брухтом, який окупанти згребуть своїми кранами”, — розповідає Ганна Цвіркун журналісту платформи “Свій дім”.
Сіверськодонецьк на Луганщині в 2025 році
Фото: тг-канал По Северу
Прокинулися від вибухів
За два тижні до початку великої війни Ганна взяла на роботі відпустку та готувалася зустріти сина, який 27 лютого мав приїхати із-за кордону.
“Ми рік не бачилися, бо він працює за контрактом. Тому я тиждень відпочивала, а потім готувалася — накупила всякого, замовила подарунки, бо в нього ще й день народження на початку березня. Проте всі приготування були зіпсовані. В нас на роботі попереджали, що може бути війна, але, чесно кажучи, я не вірила, бо не могла собі уявити таке в 21 столітті”.
Зранку 24 лютого жінка прокинулася від того, що чоловік забіг у спальню, розбудив її та сказав, що почалася велика війна.
“Я спочатку думала, що це дурний сон, але буквально через 20 хвилин стався дуже гучний вибух. В мене аж серце підскочило. Тоді я усвідомила, що це не сон, а жах наяву!”.
Спочатку родина була у розпачі та не знала, що робити. Рішення підказав син, який в той момент перетинав кордон.
“Женя сказав, щоб ми зібрали речі та дивилися маршрут евакуації. Саме його холодна голова спонукала нас з чоловіком якось швидко прийняти рішення, бо ми обидва були трішки у розпачі й не знали, що робити”.
Рідна сестра Ганни жила у Вінниці, тому родина вирішила евакуюватися саме туди.
“Буквальні одразу після розмови з сином вона мені зателефонувала й почала казати, що нам з чоловіком треба виїхати до неї. Батьківський будинок стояв порожній, тому місце було. Через вмовляння двох родичів фактично одночасно ми погодилися й навіть не сперечалися, хоча чоловік спочатку обурювався”.
За тиждень Ганна з чоловіком вирішили всі робочі та побутові питання й на початку березня 2022 року покинути Сіверськодонецьк.
“Женя якраз теж приїхав за 2 дні до нас, та вже чекав нас тут. Зустріч, яка мала бути святковою та радісною, відбулася не так, як я хотіла. Але головне, що ми всі були разом й у відносній безпеці”.
Вінниця
Фото: Вінницька міська рада
Вже понад 3 роки родина живе у Вінниці, Ганна з чоловіком знайшли нову роботу, а син пішов захищати Україну у лавах ЗСУ. Чоловік служить на Луганському напрямку та мріє зрештою звільнити рідне місто.
Будинок повільно розсипається
Ганна прожила на Луганщині понад 30 років. Разом з чоловіком вони працювали на одному з підприємств Сіверськодонецька.
“Нашу квартиру отримував мій чоловік в 1984 році, коли ми переїхали в місто за розподілом з Вінниці. Це тоді була новобудова. Гарна затишна трьошка, й все поруч — школа, дитсадок, магазини тощо. Останній великий ремонт робили відносно недалеко, десь в 2017 році, коли син повернувся з роботи за кордону та вирішив зробити нам такий подарунок — повністю оновити квартиру”.
Наразі багатоповерхівка у Сіверськодонецьку, де була оселя Ганни, стоїть зруйнована та закинута.
“Будинок просто почав обвалюватися. Після руйнувань в 2022 році окупаційна влада його просто кинула й все. Тепер він потихеньку розпадається. Я дивилася списки від їхньої “адміністрації”, то ніде його немає — ні на ремонтні роботи, ні під знесення. Просто начебто його й не існує: зруйнували й забули”.
Попри пережите родина хотіла б приїхати в місто після його звільнення від окупантів.
“Не знаю, чи жили б ми там, але попрощатися — треба. В мене не закритий гештальт щодо цього. Тому вірю, що колись зможемо повернутися, а тоді вже вирішимо — прощатися, чи залишатися”.
Читайте ще: