Підприємець з Сіверськодонецька Олексій Малеванець відновив бізнес з продажу мінеральних добрив на Хмельниччині
Підприємство
Дата додавання до бази:
27 вересень 2024
Адреса:
Мешканець Сіверськодонецька Олексій Малеванець у бізнесі понад 25 років. Спочатку його фірма виготовляла меблі, а згодом він почав продавати хімічні речовини та мінеральні добрива. Щороку його справи покращувалися: товарообіг збільшувався, а кількість клієнтів зростала. Підприємець готувався до нового робочого сезону, проте всі плани зруйнувалися 24 лютого 2022 року з повномасштабним нападом росії на Україну.
Промислова частина бізнесу Олексія розташовувалася у селищі Красноріченське на Луганщині. Матеріально-технічну базу окупанти знищили, товар — вкрали, а про решту майна — взагалі нічого невідомо.
“Внесення добрив робиться в зимово-весняний період. Деякі з них — навіть наприкінці лютого. Тому всі бази підприємства були наповнені на повну. В 2021 році до повномасштабного вторгнення рф наш товарообіг був 160 мільйонів гривень, а в перші дні лютого — 40 мільйонів. У нашому колективі було 18 людей, а також трактористи та інші сезонні робітники. Ми надавали повний спектр послуг — продаж, доставка та внесення добрив. На балансі було два обприскувачі, дві автоцистерни та один причіп. Тепер немає й половини від цього”, — розповідає Олексій Малеванеь журналісту “Свій Дім”.
“Чим довше тривають бойові дії, тим більше галузь стагнує”
Звістка про початок великої війни застала родину чоловіка на відпочинку у Карпатах. Після перегляду промови президента один з друзів Олексія сказав, що риторика Володимира Зеленського змінилася й тепер повномасштабне вторгнення неминуче.
“О 4 ранку зателефонували знайомі та повідомили про обстріл Києва та інших міст. Ми почали дзвонити рідним в Сєвєродонецьк і майже одразу зайнялися евакуацією близьких, колег та підприємства. Все це я робив дистанційно. Додому більше не повернувся. Наприкінці червня 2022 року росіяни окупували місто. Спочатку друзі дали нам з родиною притулок У Карпатах, а місце для релокації бізнесу виділили місце на Хмельниччині. Наші співробітники, які були на місці змогли вивезти врятоване обладнання. Поступово почали відновлювати діяльність. Зараз працюємо по всій України. Нині я живу в Києві, а головний склад та офіс у Старокостянтинові Хмельницької області. Намагаємося все оптимізувати та географічно звести в одне місце, але поки що це важко”, — каже підприємець.
Перелік послуг також зменшився, оскільки підприємство Олексія наразі не може забезпечити повний цикл — не вистачає потужностей та обладнання. Компанія зосередилася на транспортуванні добрив та паливно-мастильних матеріалів, які купують на українських підприємствах, а також за кордоном. Частково вдалося зберегти колектив: 50% працівників залишилися, решта — в окупації.
“Зараз ми спостерігаємо певний регрес. Влітку 2022 року роботи було більше, ніж у 2024-му. На це є багато причин. Безумовно, війна — це головна з них. Чим довше тривають бойові дії, тим більше галузь стагнує”, — говорить співрозмовник.
У разі звільнення Луганщини Олексій з родиною планують повернутися додому й відбудовувати бізнес та регіон:
“Там багато нашого майна, яке можна відновити, зокрема будинок у Лисичанську, про долю якого наразі нічого невідомо та квартира у Сіверськодонецьку, яку пограбували окупанти. Також внаслідок бойових дій у багатоквартирному будинку пошкоджено дах та вибиті шибки. Я вже мовчу про бізнес, який постраждав ще сильніше”.
Понад 25 років в бізнесі
Бізнесом Олексій Малеванець почав займатися наприкінці 90-х років. Спочатку виробляв меблі на замовлення — це були шкіряні дивани та крісла. Його майстерня знаходилася у селі Варварівка Луганської області, а продукцію реалізовували по всій країні. Точки продажу були в Сіверськодонецьку, Луганську та Києві. На початку 2000-х років підприємець почав реалізовувати та продавати хімічні речовини, зокрема мінеральні добрива. Товар користувався попитом, тому почали активно працювати.
“Тоді з’явилося наше підприємство — “УкрХімЕкспорт”. На ринку ми вже понад 20 років. Якраз 26 вересня нам виповнився 21 рік. Заснували компанію в 2003 році, а в 2014 я став єдиним власником. За освітою я юрист, але за фахом майже не працював. Згодом отримав ще бізнесову освіту — менеджмент. Вся продукція спочатку була від нашого АЗОТу — це метанол, кислоти, різні види селітри. В нас була різноманітна клієнтура — від приватних фірм та аграріїв до іноземних покупців. Тобто ми були експортно орієнтованим підприєством”.
Згодом Олексій розвинув сферу діяльності та придбав автоцистерни для перевезення, отримав ліцензію на перевезення небезпечних вантажів та почав не лише торгувати, а й надавати послуги з логістики.
“Ринок мінявся, а ми разом з ним. До подій 2014 року на Горлівському заводі “Стирол” виробляли КАС — це карбамідно-аміачну суміш. На той момент цей продукт ще не був дуже популярним, але за рахунок того, що це рідке азотне добриво є дуже ефективним з довготривалою дією, то воно одразу почало користуватися попитом. Тоді у нас сформувався повний ланцюг послуг — транспорт, товар, зберігання і врешті-решт ми придбали обприскувачі й запустили послуги внесення добрив. Від заводу — в поле. На той момент мало хто надавав повний спектр постачання. Це був 2013 рік. Після окупації Горлівки возити добрива почали з Черкаського АЗОТу, а в 2019 суміш почали виробляти й на Сіверськодонецькому АЗОТі, тому логістика спростилася ще більше. В 2016 році ми придбали занедбану нафтобазу в Луганській області, яку переобладнали та зробили місцем зберігання. Відновили навіть залізничну колію для транспортування та приймання вантажів по якій напряму з Черкас возили товар”.
За словами Олексія події 2014 року нашкодили бізнесу, адже багато добрив зберігалося на територіях, які невдовзі захопили окупанти. Також мали й контракти з аграріями, які залишилися на непідконтрольній Україні території.
“Ми втратили частину ринку, але в цілому оговталися швидко. Клієнти “на тій стороні” дзвонили нам ще впродовж року та просили привезти добрив, а ми пояснювали, що це наразі зробити неможливо. Так як українську влада немає доступу до тих територій.”, — каже чоловік.
Мережа магазинів та вирощування лохини зі спаржею
Згодом Олексій задумався й про продаж товарів для малого бізнесу та любителів вирощувати рослини. До того ж після закупівель великих партій завжди були залишки добрив.
“Ми зробили дрібне фасування й відкрили кілька магазинів для дачників та городників. Це були торгові точки у Сіверськодонецьку, Кремінній та Рубіжному. Назва мережі — “Полесад”. Були у нас і декілька експериментальних проєктів — висадка лохину на Луганщині. Мета — з’ясувати, як вона приживеться у нашому грунті та яка буде врожайність. Далі отримали грант від USAID — облаштували теплиці та створили для неї певні умови. Перший врожай побачили в 2021 році”.
Займався Олексій й вирощуванням спаржі. Це було в 2021 році, а перший врожай мали отримати навесні 2022. Вирощування цих культур відбувалося з урахуванням усіх агро-технологічних методів, зокрема аналізом ґрунту, води та потреб мінерального споживання для конкретних рослин. Загалом під ці види було відведено пів гектара землі у селищі Красноріченське.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
поділитись у соцмережах
Рекомендуємо прочитати
У Реєстрі збитків для України вже понад 10 тисяч заяв, найбільше — з Маріуполя
У Реєстр збитків для України (RD4U) вже подали понад 10 тисяч заяв за категорією “пошкодження або руйнування житла” внаслідок російської агресії. Найбільше з Донеччини, а лідирує місто Маріуполь — майже...
читати історіюЯк отримати житло в кредит: детальний огляд оновленої програми єОселя
В умовах війни тисячі українців втратили свої домівки. Програма єОселя стала одним із шляхів отримання власного житла в іпотеку. Після довгоочікуваних змін у серпні 2024 року вона зазнала суттєвих оновлень....
читати історіюПриватний будинок
“Ти роками будуєш житло, а потім їдеш звідти з однією сумкою. Тому що з двома можеш не зайти в евакуаційний потяг”. Історія Ріти Сіобко
Ціна війни. Чи зможе Україна вижити без вкрадених росією корисних копалин та врожаю
Будинок на Північній Салтівці: як живуть люди в одному з найбільш постраждалих районів Харкова
Перегузні, дельфіни та хохулі: які рідкісні види тварин втратила Україна та як відновити їхню популяцію
Підприємство
Втрачена міць містоутворюючих підприємств: як під час війни склалася доля “Артвайнері”, “Артемсолі” та “Колірмету”
Заклад охорони здоров'я
“Поки шукала доньку Соломію, то декілька разів з нею попрощалася”. Історія Оксани Фоменюк, яка пережила ракетний удар по лікарні “Охматдит”
Рекомендуємо прочитати
У Реєстрі збитків для України вже понад 10 тисяч заяв, найбільше — з Маріуполя
Як отримати житло в кредит: детальний огляд оновленої програми єОселя
Приватний будинок
“Ти роками будуєш житло, а потім їдеш звідти з однією сумкою. Тому що з двома можеш не зайти в евакуаційний потяг”. Історія Ріти Сіобко
Ціна війни. Чи зможе Україна вижити без вкрадених росією корисних копалин та врожаю
Будинок на Північній Салтівці: як живуть люди в одному з найбільш постраждалих районів Харкова
Перегузні, дельфіни та хохулі: які рідкісні види тварин втратила Україна та як відновити їхню популяцію
Підприємство
Втрачена міць містоутворюючих підприємств: як під час війни склалася доля “Артвайнері”, “Артемсолі” та “Колірмету”
Заклад охорони здоров'я