Пережила окупацію, а звільнення Херсона зустріла на милицях. Але з міста довелося виїхати, будинок і квартира — зруйновані. Історія Ольги Шкварок

Ольга Шкварок майже вісім місяців провела в окупації у Херсоні. Попри проблеми зі здоров’ям, вона брала участь у мітингах проти російських військ, демонструючи свою громадянську позицію. За цей час жінка зазнала погроз і залякувань з боку окупантів. Повномасштабне вторгнення негативно вплинуло на її здоров’я. Їй довелося покинути місто, а квартира та будинок її родини зруйновані через обстріли та підрив Каховської ГЕС.

Велику війну та звільнення Херсона жінка зустріла на милицях, оскільки перенесла операцію з протезування суглоба.

“24 лютого о 5 ранку чоловіку подзвонили з роботи та повідомили, що почалася війна. А вже за тиждень окупанти були в Херсоні. Ми навіть не встигли оговтатись. Росіяни одразу почали мародерити — розбивали скло в магазинах техніки та забирали мобільні телефони. З кожним днем ставало дедалі важче, адже армія рф посилювала свій контроль та владу в місті. Перші місяці росіяни не знали, що їм робити. Чому? Тому що ми чинили опір. Ми вимагали, щоб вони йшли додому, й навіть приносили їм похоронні вінки. Я ходила на мітинги проти російських військ на милицях. Спочатку реакція окупантів була стриманою, але згодом вони почали затримувати та катувати містян, стріляти в повітря та кидати димові шашки”, — розповідає Ольга Шкварок журналісту “Свій Дім”. 

Майже 8 місяців окупації

Окрім катувань, залякування та встановлення своєї влади росіяни проводили роботу з населенням, намагаючись схилити його на свій бік. 

“Вони активно працювали з пенсіонерами, яких багато залишилося в місті, та малозабезпеченими сім’ями. Давали їм усілякі пенсії, виплати та пільги. Спочатку за українськими паспортами, а згодом почали наголошувати, що треба отримати російські документи. Також розвісили свої білборди про “росію назавжди, братерство та єдність””, — пригадує жінка.

“Коли росіяни дізнавалися, що в когось з місцевих знайомі або родичі були волонтерами чи військовими, то цих людей забирали “на підвали”, — каже Ольга. Декого з таких херсонців потім знаходили мертвими під Антонівським мостом.

“Після 15.00 ми майже не виходили на вулицю, бо боялися. Окупанти поводилися агресивно, могли просто так наставити на людей зброю, аби познущатись чи залякати”, — розповідає жінка.

Через нещодавно перенесену операцію Ольга потребувала нагляду лікаря та прийому медикаментів. Але росіяни одразу перекрили доступ до аптек, вилучили або вкрали звідти ліки та завезли свої. Жінка каже, що це були “не препарати, а просто крейда”. Тому її самопочуття суттєво погіршилося.

“Була в мене й особиста зустріч з окупантами. Вони ходили по квартирах і перевіряли документи. Я їх до себе не пустила, розмова була на порозі.

Підходять, а я стою на милицях. Говорю з ними українською. Вони трішки заціпеніли та кажуть: “Мы только посмотреть, нужно документы проверить”. А я їх запитала, навіщо вони сюди прийшли? Відповідають: “Ми здесь, чтобы вас освободить”. На уточнювальне запитання — від чого чи від кого, відповіді я так і не отримала”.

“Коли побачили ЗСУ, то подумали, що це російська провокація”

“Звільнення Херсона я зустріла ще на милицях, точніше — на одній. Те, що окупанти підуть з мiста стало зрозуміло лише за тиждень до його звільнення. Вони постійно щось крали та вивозили — речі, техніку, експонати музеїв тощо. Здавалося, що це ніколи не закінчиться. Тому це не давало натяків на їхню втечу, а от коли вони почали евакуацію своїх банків, то тоді ми усвідомили, що це підготовка до відступу з правого берега. А коли деокупували сусідню Снігурівку, то пазл склався остаточно”, — розповідає Ольга.

Українських воїнів жінка побачила, коли гуляла середмістям. Спочатку думала, що це чергова російська провокація. Але то дійсно були наші хлопці. Проте довго насолодитися вільним Херсоном їй не вдалося — вже за місяць, через постійні обстріли, її родині довелося евакуюватися.

“Окупанти при втечі пошкодили всю інфраструктуру. Не було опалення, а скоро зима. Були проблеми й зі світлом. Ми поїхали на мою малу батьківщину — в село під Снігурівкою. Зараз я в Миколаєві на процедурах, але незабаром повернуся туди. Зараз наш дім там”.

“Був будинок і квартира, тепер нічого немає”

В Херсоні у родини Ольги були будинок та квартира. Обидві оселі зруйновані росіянами — спочатку їх пошкодили обстріли, а згодом — затопило через підрив окупантами Каховської ГЕС:

“Ми жили за двома адресами. Літом в будинку, взимку – в квартирі. Одноповерховий дім мав двох власників, але був великим. Тільки в нашій половині — 6 кімнат на 80 квадратів. Він належав моєму чоловікові, був глиняним, але обкладений цеглою. Також мали земельну ділянку на 5 соток: город, сад. Згодом чоловік ще збудував двоповерхову майстерню. Вже після звільнення міста поруч було два влучання, адже росіяни стріляли по Херсону з лівого берега. Тоді там вибило шибки, але ми все забили дошками. Справжня трагедія сталася після підриву Каховської ГЕС — тоді всю місцевість повністю затопило. Вода стояла на рівні 3 метрів. Зараз будинок в руїнах, стіни осунулись, сама будівлі просіла та все завалено”.

Наразі Ольга не може подати заяву за програмою “єВідновлення” для отримання компенсації, тому що туди не їздить комісія через загрозу обстрілів. Не краща доля спіткала й квартиру, що була неподалік від приватного будинку.

“Зараз вона теж непридатна для життя. Дах там знесло через обстріли, довелося затягнули його плівкою. Це стара сталінка, яка й до цього була не в кращому стані. Перший поверх затопило, а в нас на другому підлога теж зіпсувалася, вікна вибиті”.

“На лікування йде понад 20 тисяч гривень в місяць”

Ольга страждає на аутоімунне захворювання. Особливість його в тому, що організм сприймає свої клітини як ворожі й намагається з ними боротися.

“Воно в мене набуте, проте чому, коли й як — невідомо. Деякі спеціалісти кажуть, що ще наслідки важкого грипу, інші вказують на спадковість, хоча в нас ні в кого такого не було. Дехто зі спеціалістів списує це на постійній стрес. Захворювання виявили ще в 2011 році. Це  невиліковна хвороба, її можна лише купірувати, щоб тримати ситуацію під контролем”. 

Діагноз Ольги — аутоімунний ревматоїдний артрит та поліартрит. Жінка вже має ускладнення з очима, нирками та серцем. Підступна хвороба може вразити будь-яку частину організму. Проте останні досягнення медицини дають таким пацієнтам надію:

“Дякуючи імунобіологічному лікуванню останні два роки я знову почала відчувати себе людиною. Воно призупинило хворобу. Такими темпами через декілька років навіть можна вийти в ремісію. Одну дозу препарату треба колоти двічі на місяць”.

Раніше вартість однієї дози препарату становила 9 тисяч гривень, а тепер 15-18 тис. грн, адже попередній виробник, а саме Туреччина, припинила його постачання в Україну. Перед вживанням ліків треба також обов’язково пройти обстеження й перевірити, чи всі показники в нормі.

“Це ще додаткові гроші. Загалом на місяць йде приблизно 23 тисячі гривень. Я не працюю, бо просто фізично не можу через стан здоров’я. В мене лише пенсія за рахунок стажа та третя групи інвалідності — загалом отримую 2 тисячі гривень. Це крапля в морі, а ще ж треба їсти та пити. Мене лікує мій чоловік та небайдужі люди. За що я їм дуже вдячна. Без їхньої фінансової та моральної підтримки я б не витримала”.

Допомогти жінці можна за реквізитами: 4149499040342816 (Шкварок О.).

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте ще: “Легше збудувати для нас нове місто, ніж відновлювати Торецьк”. Історія Євгена Бондаренка