“Коли дізналася про знищення будинку, мені здалося, що життя закінчилося”. Історія Лариси Квас

У лютому 2025-го буде три роки, як Лариса Квас залишила свою домівку в селі Кам’янське Запорізькій області. Постійні обстріли, які руйнували будинки та інфраструктуру, змусили її з родиною евакуюватися. Зараз вона живе в Запоріжжі, де продовжує працювати викладачкою у Кам’янській спецшколі-інтернат в змішаному форматі на базі однієї з міських шкіл. 

Жінка розуміє, що повертатися їй нікуди, бо житло повністю зруйнувала ворожа авіабомба. Отримати компенсацію по державній програмі “єВідновлення” вона поки не може — Кам’янське входить в перелік територій, де тривають активні бойові дії. Наразі частина села в окупації, а іншу — утримують українські військові. Це село стало відоме всьому світу, бо через нього евакуйовувались жителі Маріуполя, Енергодару, Мелітополя, Бердянська, Херсонщини. Цей шлях охрестили “дорогою життя”.

“У Кам’янському жили кілька поколінь моєї родини. Я добре знаю село і всіх людей звідти. Після закінчення інституту повернулася працювати до рідної школи. Будинок, де ми жили, залишився мені від батьків. Але ми його майже повністю перебудували: встановили котел, пробили свердловину, утеплили стіни, двір виклали бруківкою. Хотіли на пенсії бути незалежними від дітей”, — розповіла журналістці “Свій дім” пані Лариса.

“Село обстрілювали, а люди ховалися в підвалах”

Пані Лариса весь час працювала в сфері освіти. Протягом 12 років була директоркою загальноосвітньої школи, а потім перейшла у Кам’янську спецшколу-інтернаті, в якій навчаються діти з порушеннями слуху. В спецзакладі були створені всі умови для навчання і проживання дітей з особливими потребами та їхньої соціалізації. З вихованцями працювали досвідчені спеціалісти, тому дітей сюди везли не тільки з Запорізької, а й сусідніх областей. Зараз будівля закладу зруйнована. 

Про те, що армія рф розпочала повномасштабну війну проти України жінка дізналася якраз по дорозі на роботу:

“Мені подзвонив син і сказав, що армія рф обстріляла Запорізький аеродром і та ще декілька в інших містах. Спочатку я не повірила в це. В голові не вкладалося, як таке могла статися. 24 лютого війна поцілила в серце моєї України і кожного з нас, внесла сум’яття в душі моїх колег, учнів і їх батьків, торкнулась планів, звичного життя моїх сусідів, близьких. Вся моя родина від найменшого, тоді ще шестирічного, до найстарших здригнулась і завмерла в німому питанні: “За що? Чому? Як так могло статися в ХХІ столітті? Це якесь непорозуміння… Цього дня в школі ми учням нічого не казали, а батьків попросили забрати їх додому. За кимось приїхали одразу, когось обласне управління евакуювало через декілька тижнів, бо батьки не могли доїхать до них”.

Кам’янське почали обстрілювати з 26 лютого, зникло світло, а люди весь час ховалися у підвалах. Пані Лариса виїхала через декілька тижнів. Спочатку евакуювалися в село в Запорізькій області. Добрі люди дозволили 14 переселенцям  розміститись у дачному будинку. 

“Через декілька днів до мене зателефонувала директорка школи і сказала, що треба забрати одного учня, його батьки не змогли доїхати за дитиною з Генічеська, бо в Кам’янському було дуже небезпечно. Вона в той час ще залишалася в селі, бо несла відповідальність за майно та приміщення. Хлопчик декілька днів жив з нами у цьому гурті, потім його евакуювали спочатку в Запоріжжя, а згодом у Львівську школу разом з іншими дітьми, кого батьки не змогли забрати”.

У пані Лариси погіршився стан здоров’я, жінка багато переживала і плакала. Наприкінці квітня 2022 року її чоловік запропонував виїхати до Запоріжжя. Молодший син із сім’єю виїхав туди ще місяць тому, а старший залишався в селі ще надовго.

“Вже третя орендована квартира в Запоріжжі”

Зараз пані Лариса та її чоловік продовжують жити в Запоріжжі. За цей час орендували вже третю квартиру. Власники попередніх виставляли житло на продаж або суттєво збільшували вартість: 

“Але на цьому випробування не закінчилися. Майже рік назад у мого чоловіка обірвалися тромби. Це трапилося за один день. Це щастя, що ми потрапили в руки справжніх професіоналів в обласній лікарні. Дякувати Богу, чоловіка  врятували. 12 грудня вважаємо його другим днем народження. Ми вже потім здавали аналізи й дізналися, що в нього є генетична схильність до цього. Але пережитий стрес точно не сприяв покращенню здоров’ю” 

“Кам’янське майже повністю зруйноване”

Рідний дім подружжя в Кам’янському ще у жовтні 2022 року зруйнувала керована авіаційна бомба.

“Саме на день вчителя в 2022 році ворог поцілив у мій дім, і моє рідне гніздечко зруйноване вщент. Що відчувала, сказати зараз важко: біль, відчай, ненависть, море сліз. Тоді мені здавалося, що життя закінчилася, бо я втратила дім. Будівлі наших двох шкіл також зруйновані й не підлягають відновленню. І, загалом, у громаді кажуть, що село знищено на 98%. Раніше, у мирному житті, вважала себе сильною людиною. Зараз – не впевнена. Ніколи не була воцерковленою людиною, бо  вважала, що головне – це жити за законами Божими, не робити зле людям. Сьогодні молюсь. Молюсь за воїнів-захисників, молюсь за нашу Україну, молюсь за рідне село, молюсь за родину”.

Отримати компенсацію по державній програмі “єВідновлення” пані Лариса не може. Кам’янське належить до територій, де ведуться активні бойові дії.

“Я двічі брала участь у вебінарах, які проводили за ініціативи Уповноваженого з прав людини, де в чаті ставила питання про компенсацію людям, які не можуть її отримати через безпековий фактор. Мені навіть прийшла офіційна відповідь з канцелярії Омбудсмена Дмитра Лубінця. Але поки новини невтішні, — каже жінка. — Закон не передбачає отримання компенсації без акту обстеження майна. Тому ми в підвішеному стані і не знаємо, як нам бути далі. Теоретично я можу взяти іпотеку “єОселя”. Я педагог, тому можу претендувати на відсоткову ставку 3%, але мені 65 років, а за умовами, учасником програми можуть бути люди, яким на дату погашення буде не більше 70 років. Чи зможемо ми його погасити за 5 років? Не знаю. А час грає проти нас. Живемо, як і всі, надією”.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читати по темі:

“Діти встигли спуститися на цокольний поверх — і пролунав вибух”. Історія Олексія Черного

Міжнародний реєстр збитків. Нові правила та можливості для подання заяв