Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли

Історії, які ви нам розповіли
Заклад освіти

“Був звук розбитого скла, посуду, падаючих меблів, якогось свисту й жіночого крику”. Історія Кам’янської спецшколи-інтернату

зруйновано: березень 2022 /

Унікальний заклад для дітей з порушенням слуху у Запорізькій області не підлягає відновленню. На місці величної будівлі, яку було видно здалеку, залишки обгорілих стін і купа каміння. Територія школи усіяна снарядами, усюди вирви, а земля, як сито. Раніше тут були доглянуті клумби, безліч яскравих троянд й сучасні майданчики для дошкільнят. 

Російські окупанти знищили Кам’янську школу-інтернат, в якій навчалися діти, які не могли відвідувати загальноосвітні школи та дитячі садочки через відсутність там належних умов і спеціалістів. Тут з ними працювали сурдопедагоги, логопеди, вчителі-дефектологи.

Діти та педагоги ховалися в шкільному погребі

Це була друга домівка для багатьох дітей. Після повномасштабного вторгнення у школі-інтернаті перебували вихованці не тільки із Запорізької області, а з Генічеська, Бахмута, Маріуполя. 

Так сталося, що деякі батьки не мали змоги одразу забрати своїх дітей. Шестеро школярів залишилися у школі. Під час обстрілів діти разом із черговими педагогами ховалися в шкільному погребі, де температура була близько 12-ти градусів. Туди провели подовжувачі для електрокамінів, щоб їх хоч трохи зігріти. Та з другого березня світло в селі вимкнули і до сьогодні його нема. Заводили дизель-генератор для приготування їжі військовим та дітям”, — розповіла Галина Панченко, виконуюча обов’язки директорки.

Діти, які до великої війни спали у теплих ліжках, змушені були одягати шапки, декілька кофт, штанів та спускалися у погріб. Потім їх забирали додому педагоги, які мали більш надійне сховище. Евакуювати вихованців вдалося лише 8 березня — спочатку їх вивезли до Запоріжжя, а потім до Львова. 

“Війна захопила нас зненацька”

Ще у середу, 23 лютого 2022 року, на шкільній лінійці привітали переможців конкурсів, нагородили дітей грамотами, спілкувалися, будували плани. А на ранок четверга кожен передавав одне одному страшну звістку: “Почалася війна”. Але тоді ніхто не міг уявити, що вона буде справжньою та безжальною.

Приїзджали стурбовані батьки, поспіхом збирали речі. Важко було пояснити дітям, що насправді відбувається. Чому ми, не дочекавшись п’ятниці, швидко відправляємо їх додому. Стукотіло в скронях і розум відмовлявся сприймати страшну реальність! Пригортали до себе наймолодших, і навіть подумки не могли припустити, що школи більше не буде. І саме тут, у цих стінах, зі своїми вихованцями ми більше не зустрінемося. Ніколи…”, — пригадує Наталія Скориця, заступниця директорки з виховної роботи.

Росіяни били з танків, артилерії, скидали фосфорні бомби

Село Кам’янське, де розташована спецшкола, опинилося на лінії зіткнення. Обстріли розпочалися ще наприкінці лютого. Ворог бив з танків, артилерії, скидав фосфорні бомби. Сигналів тривог не було. Снаряди падали біля огорожі, на спортивному майданчику вже була величезна вирва. 

Ми наївно думали, що присутність військових в будівлі школи нас збереже, та перший мінометний обстріл 4 березня 2022 року розвіяв всі сподівання, — розповідає в.о. директорки Галина Панченко. — Саме в цей час хлопці зібралися біля їдальні на вечерю, це було близько 19.00. Якимось дивом всі залишились живі”.

Після того обстрілу були вибиті декілька вікон в їдальні, коридорі, спальній кімнаті, кабінеті заступника. Впала частина стіни в коридорі, пробило отвір в стіні на другому поверсі, розбило батарею опалення, з якої полилася вода і залила другий поверх спального корпусу. 

“Хтось з жінок заплакав та ніхто не припинив працювати”

Заступниця директора з господарчої роботи зі складу принесла новий посуд і процес вечері продовжився. Хтось з жінок заплакав, хтось зціпив зуби, хтось опустив голову, та ніхто не припинив працювати. В цю ніч було ще декілька вибухів на території школи, біля неї. Додому йти було страшно, тому прибравши все після вечері, всі, хто знаходився у приміщенні, сховалися у продуктових складах (в них вже нічого не зберігалось). Так і просиділи до п’ятої години ранку”, — розповідає Галина Панченко.

Артилерійські обстріли посилювалися. Поступово падали дахи, стіни, горіли приміщення і майно. За наказом військового керівництва всім довелося покинути територію школи-інтернату. Однак, працівники продовжували допомагати військовим із забезпеченням роботи дизель-генератора, внутрішніх електромереж, водозабезпечення, надання автотранспорту для їхніх потреб

Жахливі наслідки руйнувань

Унікальний заклад для дітей з порушенням слуху не підлягає відновленню. 

До знищення будівлі працівники у супроводженні військових змогли вивезти частину комп’ютерної техніки, велику кількість шкільної документації, бухгалтерські документи — це допомогло швидко відновити і організувати роботу в умовах евакуації.

Школа мала розвинену матеріально-технічну базу, зокрема компʼютерні класи, інтерактивні SMART-дошки, мультимедійні проектори, ноутбуки. До послуг учнів було 26 навчальних кабінетів, сучасна бібліотека та читальний зал, кабінети трудового навчання з модулем “Кухарська справа”, два зали ЛФК, оснащені сучасним обладнанням та необхідним інвентарем для проведення занять, спортивні зали, масажний кабінет, сенсорна кімната. Майже у кожному приміщенні були кондиціонери”, — розповідає пані Галина.

Сучасний ремонт і обладнаннями для сурдологічних занять. Яким був заклад до нападу рф

Років за 10-12 до великої війни в школі проводили поточні та капітальні ремонти. По-сучасному стали виглядати шкільні коридори, холи, санітарні кімнати для дітей, пральня”, — розповіла Галина Панченко.

За два роки, відповідно до вимог НУШ, були відремонтовані кабінети, придбані новенькі шкільні парти, ноутбуки для вчителів і дітей, інтерактивні дошки, принтери, ламінатори, прилади для шкільних дослідів і багато іншого. Дошкільні групи стали яскравими — тут були іграшки та обладнання для  сурдологічних та логопедичних занять.

“Кам’янська школа-інтернат — місце чудових і теплих спогадів. А сьогодні — дуже болючих”

Заклад почав діяльність у 1961 році, як загальноосвітня школа-інтернат з виробничим навчанням. З 1991 року його реорганізували у спеціальний навчальний заклад для дітей з порушеннями слуху. 

Кожен, хто побував у стінах нашої школи, не міг не помітити особливої атмосфери, яка наповнювала цю чудову шкільну домівку. В кожному куточку, кожному клаптику її була вкладена любов. Любов до дітей, до своєї справи, до життя. Яскравими, змістовними були вистави шкільного театру, Дні вишиванки, ярмарки, фестивалі пісень у жестовому виконанні для дітей і педагогів, квести, конкурси, концерти. Такі традиції були тільки у нас. Тепер це — наша пам’ять. Вона назавжди залишиться у потаємних глибинах у кожного в душі маленькою іскоркою, яка ніколи не згасне”, — розповідає Наталія Скориця.

Кожного року на свята першого та останнього дзвоника усі діти з нетерпінням чекали вечірньої зорі, щоб запалити неповторне шкільне вогнище. Але російські окупанти запалили своє вогнище, яке знищує все навколо. 

Ансамбль танцю і пісні в жестовому виконанні 

Станом на 1 вересня 2023 року у школі дистанційно навчаються 138 дітей із порушеннями психофізичного розвитку. З них — 104 дитини з інвалідністю. 

Заклад пишається своїми вихованцями, які завжди показували високі результати у творчих фестивалях і конкурсах, спортивних змаганнях. 

25 років існує ансамбль танцю і пісні в жестовому виконанні “Ритм”, якому в 2007 році було присвоєне почесне звання “Народний художній колектив”. В ансамблі займається понад вісімдесят дітей з порушеннями слуху від 5 до 19 років. За цей час колектив став одним з найкращих в області й Україні. У зв’язку з військовою ситуацією діти перебувають у різних куточках світу, але ансамбль не припиняє свою роботу”, — розповідає Наталія Скориця.

Пишається школа й успіхами юних спортсменів. Баскетбольна команда дівчат та футбольна команда є неодноразовими переможцями Всеукраїнської спартакіади “Повір у себе” серед спортсменів з порушеннями слуху. Серед юних баскетболістів є члени збірної області та України, а дехто і після закінчення школи рухається спортивними сходами до нових перемог.

Нині одна із кращих спеціальних шкіл України, безжально зруйнована ворогом. Але школа — це не тільки стіни. Це — дух, пам’ять, традиції, наступність поколінь. Вихованці школи з особливими освітніми потребами, батьки, колектив педагогів вірять у перемогу й мають велику надію на допомогу у відбудові унікальної школи”, — каже Наталія Скориця.

Працівники спецзакладу продовжують волонтерську діяльність 

З перших днів війни працівники школи під обстрілами готували їжу, збирали продукти харчування, медикаменти, засоби гігієни для захисників, допомагали рити окопи, доставляли готову їжу до місць дислокацій військових. 

Велика війна триває другий рік поспіль і працівники спецзакладу продовжують свою волонтерську діяльність. 

З моменту повномасштабного вторгнення загарбників для потреб ЗСУ зібрано близько ста тисяч гривень. Вихованці підтримують моральний дух наших захисників — виготовляють листівки, обереги, пишуть листи, плетуть і продають браслети та прикраси. Виручені кошти перераховують на потреби військових. Доставляють воду, напої, солодощі, каву, чай, для хлопців, які знаходяться на лікуванні у госпіталі”, — розповіла Наталія Скориця.

Також працівники школи допомагають односельцям, які фізично постраждали під час обстрілів й тим, у кого війна забрала родичів. Перераховують кошти для ремонту та обслуговування автотранспорту, яким доставляється гуманітарна допомога в с. Кам’янське та Степногірськ. За місцем тимчасового проживання плетуть маскувальні сітки, шиють військовий одяг, готують їжу для таких же переселенців, як і вони самі. 

Розкажіть історію свого зруйнованого місця сили — заповніть анкету https://bit.ly/sviydim

Читайте ще: “Якби мама у момент вибуху була у залі або на кухні, її би посікло уламками ракети”. Історія Юлії Островської

Юлія Ступка / 01.10.2023

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Багатоквартирний будинок

Перша рана Ірпеня. Коли відбудують багатоповерхівку, на яку російські окупанти скинули бомби

Багатоповерхівка по вулиці Гостомельське шосе 12/14/16 була однією з перших, яку понад 10 років тому збудували у мальовничому Ірпені. Після повномасштабного нападу рф вона стала щитом й захистила інші будинки,...

читати історію

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Повноцінне житло з паркінгом повністю адаптоване для людей, які отримали поранення внаслідок російської агресії. Саме таким має бути  багатофункціональний комплекс, що будується на вулиці Миколайчука у Львові. Це тимчасове житло...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Багатоквартирний будинок

Перша рана Ірпеня. Коли відбудують багатоповерхівку, на яку російські окупанти скинули бомби

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Підприємство

«Три контейнери пряжі та борги – ось з чого ми стартували на новому місці». Як Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновлює виробництво у Львові

Багатоквартирний будинок

“Після Горлівки змінили 4 квартири. Одна — в окупації, інша — пошкоджена”. Історія Людмили Соломатіної

Після підриву Каховської ГЕС минув майже рік. Але 14 родин з Василівки на Миколаївщині досі не отримали кошти на відбудову

Як запорізькі краєзнавці вивозять музейні та сімейні реліквії. Історія екстреної допомоги з порятунку культурної спадщини

Показати те, що знищила росія. У Львові триває виставка “Тут був мій дім”