“Повертатися нікуди”. Історія Аліни Косач із Сіверськодонецька, чий дім зруйнувала росія

Аліна Косач жила в Сіверськодонецьку на Луганщині. Уперше вона залишила дім у 2014 році, коли місто опинилося в тимчасовій окупації, і знайшла прихисток у Черкасах. Згодом вона повернулася додому вже з чоловіком і вагітною. Проте у 2022 році знову змушена була покинути рідне місто — цього разу через повномасштабне вторгнення росії. Нині Аліна живе з дитиною і батьками, а її чоловік боронить Україну у лавах ЗСУ.

“Ще раз повертатися додому я точно не планую, та й нема куди — будинок і квартира зруйновані”, — говорить жінка журналісту платформи “Свій дім”.

Виїхала за два дні до початку великої війни

Увесь свій час Аліна приділяла вихованню дитини, тому за новинами та політичними подіями не слідкувала.

“Усі ці розмови про вторгнення я спершу не сприймала серйозно. Мені здавалося, що це маячня й такого статися не може. Проте я змінила свою думку 21 лютого 2022 року, коли чоловік прийшов додому зі служби. Він був розчарований та похмурий, а на моє запитання: “Що сталося?” сказав, що нам треба мати запасний варіант на випадок початку бойових дій. Він наполягав, щоб ми з сином виїхали з міста хоча б на місяць”.

Аліна вирішила поїхати до батьків, які жили в Черкасах. Вони зраділи, бо бачилися максимум двічі на рік. 

“Буквально за один день я зібрала речі, і вечері 22 лютого виїхала з сином до Полтави, де тато забрав нас на машині. Коли їхала, то думала, що на тиждень-два. Заспокоювала себе тим, що чоловік просто втомився через стрес і надумав щось собі”, — згадує вона. 

Проте 24 лютого Аліна прокинулася від дзвінка чоловіка, який повідомив, що росіяни перетнули кордон та рухаються Луганщиною:

“Його голос був таким, як наче він подзвонив попрощатися. Сказав, що любить мене й сина, і що останні роки були кращими в його житті. Я сильно злякалася і почала панікувати. Проте вже ввечері він знову вийшов на зв’язок і сказав, що вони охороняють Старобільськ”.

Зруйновані будинки на вулицях Сіверськодонецька

Фото: телеграм-канал По Северу

Після перших днів шоку Аліна оговталася й почала думати, як вивезти речі з квартири:

“На щастя вже наприкінці березня чоловіка перевели в Сіверськодонецьк. Він зміг домовитися з нашим сусідом, в якого була фура, куди вони погрузили наші речі та вивезли до Черкас. Звісно, ні про яку побутову техніку або меблі мова не йшла. Проте дещо врятувати вдалося, зокрема комп’ютер сина і телевізор”.

Згодом Аліна з сином винайняли квартиру в тому ж будинку, де живуть її батьки.

“У них двушка, а це мало для чотирьох людей. Коли їхні сусіди виїхали до Европи й шукали квартирантів, то ми погодилися. Чоловік дав грошей, і в 2023 році ми заїхали в оселю, тут в сина знову є своя дитяча кімната”, — розповідає Аліна. 

Наразі жінка думає про переїзд на північ України, адже чоловіка по службі перевели туди.

“Якщо в нього буде тут постійна посада, як йому обіцяють, то ми в перший же день спакуємо валізи. Мені потрібен чоловік, а синові — тато. Бо зараз ми бачимося раз на рік, а так він зможе навіть ночувати вдома з нами”.

Квартиру в Сіверськодонецьку батьки отримали в 90-х роках

Батьки Аліни переїхали на Луганщину у 1989 році з Далекого сходу росії, коли батькові запропонували роботу на місцевому хімічному підприємстві:

“Це було перед розпадом СРСР, але програма розподілу спеціалістів по різних куточках країни ще діяла. Татові запропонували житло й гарну посаду на заводі “Азот”. Батьки знайшли стару енциклопедію, інтернету ж тоді не було, почитали про місто Сіверськодонецьк і нашу область, все зважили й вирішили ризикнути: так вони опинилися за 10 тисяч кілометрів від дому. Мама потім розповідала, що дуже переживала через переїзд, проте можливість мати власне житло все ж переконало її”.

На момент переїзду мама Аліни була на перших місяцях вагітності. Молода родина отримала квартиру на Шосе Будівельників. 

“Це була простора оселя й тоді ці будинки вважалися елітними та одними з найкращих у місті, бо район активно розвивався, а вікна виходили на Луганську трасу”.

Після школи Аліна вступила в університет — Східноукраїнський національний університет імені В. Даля. Було життя, були плани, проте все змінилося у 2014 році. Через тимчасову окупацію міста та обстріли батьки Аліни переїхали на Черкащину.

“Тут теж працює “Азот” і якраз була підходяща вакансія. Через бойові дії ми не знали, що буде далі з Сіверськодонецьком. Я поїхала разом з ними, бо тоді ще не мала власної родини”.

Вже у Черкасах Аліна познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, який також був переселенцем:

“Він теж з Луганщини, виїхав зі свого міста через російських бойовиків. У нас все дуже швидко розвивалося, і в 2016-му ми одружилися. Зрештою чоловік пішов служити і його підрозділ перевели на Луганщину. Так ми вирішили повернутися додому. В Сіверськодонецьку все було спокійно, місто навіть стало обласним центром”.

Пошкоджений армією рф будинок в Сіверськодонецьку

Фото: телеграм-канал По Северу

Батьки Аліни залишилися в Черкасах, а свою квартиру подарували доньці. 

“За іронією долі, коли ми поверталися додому, то я була вагітна нашим сином. Тобто все як у моєї мами, хіба що в нас хлопчик, який народився в Сіверськодонецьку в 2017 році”.

Наразі будинок, де було їхнє житло, стоїть напівзруйнований, а дім поруч окупаційна влада почала зносити.

“Наш поки що не чіпають, проте може просто ще не дійшла черга. Я не будівельник, але на мій погляд, відновити його неможливо. Та частина, де наша квартира, відносно ціла, проте що всередині — ми не знаємо”.

Читайте ще:

“У книзі про Сіверськодонецьк я зібрала 33 історії переселенців — саме стільки років я прожила в цьому місті”. Історія письменниці Світлани Талан

“У рідному місті залишилася нещодавно придбана квартира та салон краси”. Історія Наталії Отвагіної з Сіверськодонецька

Підприємець з Сіверськодонецька Олексій Малеванець відновив бізнес з продажу мінеральних добрив на Хмельниччині