Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / с. Мирне

Історії, які ви нам розповіли
Житло

“Їхала з дому — все було, повернулась — нічого немає”. Історія Алли Жиліної

Миколаївська область , Миколаївський район , с. Мирне / Комарова , 1

Останній населений пункт Миколаївської області — село з символічною назвою Мирне. Саме таким воно й було до великої війни — затишним та зеленим, з дружніми працьовитими людьми. Російські військові нищили його довгих вісім місяців.

До великої війни тут жили близько 600 мешканців, повернулися десь 130. Розгрібають завали й намагаються накрити побиті дахи перед зимою. 

Алла Жиліна з вулиці Комарова дивиться на зруйнований обстрілами дім, який дістався у спадок від батьків, і більше не плаче. Немає сенсу, бо вже нічого не змінити. 

Виживання під обстрілами: холодний погріб і російська техніка 

З Мирного Алла поїхала 17 березня 2022 року. За день до цього під обстрілами загинули хлопець і молода жінка. Тоді з села люди почали виїжджати колонами. 

З перших днів повномасштабного наступу всі родичі жінки сиділи по погребах. Хтось у неї на подвір’ї, хтось по своїх хатах. Знесли туди піддони, покидали матраци та подушки. Дітки спали на дерев’яних полицях. Найменшій внучці було 1,5 року. Одягали, як капустину, щоб не змерзла

“Нас було четверо дорослих і троє дітей. На вулицю майже не виходили. Я, як найбойовіша, бігала під обстрілами на кухню. Уламки по дворі літали, але мені треба було усіх накормити. До війни не готувалися, але у кожної господині є запаси, консервація. Тим і харчувалися. І в магазинах щось було, а потім все розгребли”, — каже жінка.

Хата пані Алли перша біля лісосмуги, далі — залізна дорога. Колона російської техніки йшла прямо біля її будинку.

“Було вже темно і так страшно, що намагалася не дихати. Потім і вдень тут їздили. Наче заблукали, питали, як виїхати з села. Просили цигарки. Люди давали, щоб не провокувати їх. Потім почали обстрілювати Миколаїв. Воно все летіло через наші села”, — пригадує Алла.

Місцеві хлопці привозили хліб, ризикуючи життям

Жінка розповідає, що російські війська стояли за три кілометри й гатили з танків по школі, залізничній станції, елеватору

“Станція гарна була, тут поїзди ставали. Її теж розбили”.

Місцеві хлопці, ризикуючи життям, сідали у свої автівки й привозили людям хліб. Якраз у черзі за ним майже 100 селян попадали на землю, бо поряд впав снаряд. Тоді дивом нікого не зачепило.

“Потім у нас пропало світло. Хлопці скручували ті дроти, щоб ми ще день-два протримались. Тільки починають це робити, а їх обстрілюють”, — пригадує вона.

А потім світло зникло остаточно, не було зв’язку. 

Дві години, щоб втекти з села 

Коли виїжджали, у машині було вісім чоловік. Одна донька з онуками їхала з Аллою, інші покинули село раніше:

“Їхати треба було вранці. Отак з шостої до пів восьмої. Оце був наш час, щоб тікати з села. Потім починалися обстріли, ми вже знали. Їхали колоною до 20 автівок, допомагали одне одному. Лише в Миколаєві відчули, що трохи в безпеці”.

Деякий час Алла з рідними жила на Хмельниччині у рідних, але кожен день хотіла додому. Повернулася, як тільки звільнили Херсон. 

У будинку пробитий дах, а по літній кухні бігають миші

У будинку Алли був пробитий дах. Ні вікон, ні дверей, але хоч вціліли стіни. Одна дочка залишилася в Польщі, інша винаймає квартиру у Миколаєві. Менша була на Хмельниччині, але повернулась у свою згорівшу хату. Накрили її та хочуть відновити. Зараз живуть у кухні, яку трохи відремонтували.

На подвір’ї Алли теж вціліла невеличка кухня, де раніше жила її бабуся. Чоловік підлатав її, поставив буржуйку та зимував. Алла навідувалась у село, але жила у сестри, бо дуже хворіла. 

“Після руйнувань сестра запропонувала залишитись у неї. Там квартира, усі зручності. А я кажу: Знаєш, як хочеться на своєму подвір’ї ходити. Дивитися, як росте те, що посадила на городі. Звісно зараз воно розбите, а вдома ж краще”.

Повернулася ранньою весною, коли вже одужала і трошки потеплішало:

“Так у тій кухоньці й живемо, хоч вона у дірках. Похолодало і миші дуже лізуть. На зиму підемо в хату чоловіка. Він там зараз робить ремонт. Пощастило, що після обстрілів підлатали дах і нічого не затікало”.

Допомога волонтерів та кошти єВідновлення

Зараз мешканцям села Мирне допомагає американський волонтер Кевін Сміт. Щовівторка він приїздить сюди зі своєю командою. Аллі спочатку накрили хату брезентом, потім шифером. Допомогли з продуктами та буржуйкою.

“Кевін привіз мені таганок, на якому я зараз варю їсти. Буржуйку, тачку, щоб вивозити сміття. Новий холодильник, бо мій двометровий прострелений.  Допомагав з продуктами, привозили ліс”.

Нині жінка чекає коштів від держави в рамках програми єВідновлення, щоб придбати будівельні матеріали. Команда Кевіна допоможе з відбудовою.

Я власниця, у мене всі документи в порядку. Вже була комісія, яка все подивилася, позаписувала. Все ухвалили, але яку суму виділять ще не знаю. До цього двоє людей з села отримали кошти. Також подала заяву в “Карітас”. Написали, що передзвонять. Поки тиша. Вони деяким сусідам же вставили вікна та двері. Сподіваюсь, що на зиму закрию двері й вікна, бо вони забиті плівкою”.

У селі зруйнована майже кожна хата

“Скільки горя наробили. У нас всі люди такі трудяги. Багато було фермерів, всі жили з землі. Дбали, щоб все навколо було гарним. А тепер виживають, як можуть. Наприклад, мій зять ризикував життям, ходив з металошукачем — розміновував свої ж поля. Бо треба щось садити. А ще волонтерить. Інший зять захищає країну від ворога”.

Коли в село приїжджає Кевін з командою волонтерів, то завжди каже: “Як не приїду, ви завжди всміхаєтесь”. Йому тут подобається. Навіть свій день народження зустрів у Мирному. Привіз “вкусняшки”, апаратуру, попкорн. Влаштував для мешканців, які пережили стільки горя, тепле свято.

“Ми йому подарували картину, постіль з українським орнаментом і святковий торт. Такі довольні, він провів цей день з нами. Бо для нас він став справжнім другом”, — каже Алла.  

Допомогти родині можна за номером картки: 5168 7427 3037 3549  (Жиліна А.О.)

Читайте ще: Одна з ворожих ракет впала між старою і новою будівлею. Історія МНУ імені В. О. Сухомлинського

Юлія Ступка / 31.10.2023

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Повноцінне житло з паркінгом повністю адаптоване для людей, які отримали поранення внаслідок російської агресії. Саме таким має бути  багатофункціональний комплекс, що будується на вулиці Миколайчука у Львові. Це тимчасове житло...

читати історію

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Весь час боїв за Суми Тетяна Жарик з родиною залишалася в місті. Навесні 2022 року її будинок не постраждав внаслідок вуличних боїв та постійних обстрілів. Минуло 2 роки й вночі...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Підприємство

«Три контейнери пряжі та борги – ось з чого ми стартували на новому місці». Як Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновлює виробництво у Львові

Багатоквартирний будинок

“Після Горлівки змінили 4 квартири. Одна — в окупації, інша — пошкоджена”. Історія Людмили Соломатіної

Після підриву Каховської ГЕС минув майже рік. Але 14 родин з Василівки на Миколаївщині досі не отримали кошти на відбудову

Як запорізькі краєзнавці вивозять музейні та сімейні реліквії. Історія екстреної допомоги з порятунку культурної спадщини

Показати те, що знищила росія. У Львові триває виставка “Тут був мій дім”

Багатоквартирний будинок

“Дивлюсь з п’ятого поверху, а там все горить. Сусідніх під’їздів просто немає”. Історія Олесі Прокопенко