Відбудова

головна / Відбудова / с. Мирне

Відбудова
Житло

З українського любить все, крім холодцю. Але обіцяє спробувати ще. Американський волонтер Кевін Сміт допомагає відновлювати будинки в селі на Миколаївщині

Миколаївська область , Миколаївський район , с. Мирне

Американець Кевін Сміт — колишній військовий, який з грудня 2020 року мешкає в Україні. Його дружина Наталія родом з Луганська, але ще у студентські роки переїхала до Одеси. Саме там вони і познайомились. Довгий час жили за кордоном, а потім повернулися з місіонерською місією, щоб служити дітям.

“Ми хотіли допомогти українським сім’ям стати дитячими будинками сімейного типу, щоб замінити систему дитячих будинків. Але Ковід усе це ускладнив, тому почали допомагати церквам у служінні. Це зміцнило наші зв’язки і завдяки цьому змогли підтримати багатьох людей, коли почалася велика війна”, — розповів Кевін журналістці платформи “Свій дім”.

Люди облаштовують сараї, щоб пережити зиму

З перших днів повномасштабного вторгнення родина Кевіна працювала в різних напрямках, а нині допомагає відбудовувати оселі українців у селі Мирне на Миколаївщині й шукає організації, які мають ресурси.

Щоб дістатися до Мирного треба проїхати через шматочок Херсонщини, а по дорозі побачити жахливі руйнування, залишки ракет та уламки снарядів. 

Нині у селі мешкають близько 100 людей. В основному люди похилого віку. У сорока з них немає навіть однієї вцілілої кімнати, тому вони вимушені приїжджати сюди обробляти городи та розчищати завали домівок. Одна з родин живе у сараї, де раніше тримали худобу. Переробили його на житлове приміщення — за допомогою волонтерів стіни, стелю та підлогу обшили OSB-панелями. 

У Мирному 10-річний хлопчик Кирило грався біля ракети “Точка-У”  

“Коли у листопаді звільнили Херсон, я намагався потрапити до регіону, щоб допомагати людям. Познайомився з пастором Євгеном, їздив з ним по постраждалих селах. Швидко зрозумів, що більшість волонтерів відвідують різні місця, але ніхто не надає глибоку допомогу в конкретному населеному пункті. Я вирішив сфокусуватися на Посад-Покровському Херсонської області та Мирному на Миколаївщині”, — розповів Кевін.

Коли чоловік почав їздити в Мирне, там було 32 людини, а тепер майже сто. 

“Посад-Покровське у переліку експериментальної програми з відбудови, й воно отримує більше допомоги. А Мирне – це останнє село в Миколаївській області й потрібно проїхати через Херсонщину, що до нього дістатися. Я волонтерив у багатьох регіонах України, але тут ситуація була найжахливішою, — пригадує він.

Кевін і досі не може забути першу зустріч з 10річним Кирилом. Це єдина дитина, яка тоді залишилась в селі. На одній ділянці стирчала велика частина ракети “Точка-У”. Хлопець використовував її як ігровий майданчик, тому що навколо все було зруйноване. Волонтери допомогли відбудувати покрівлю в оселі бабусі Кирила.

“Одна з моїх головних задач — знайти організації, які можуть допомогти з ресурсами”

Команда Кевіна — це декілька волонтерів, небайдужих до чужої біди. З фінансуванням на будматеріали допомагають люди зі Штатів:

“Ми невелика організація й намагаємося отримати якусь підтримку. Одна з моїх головних задач — знайти інші організації, які можуть допомогти з ресурсами. Наприклад, вони мають ресурси, але у них немає контактів людей, які потребують допомоги. Я знаю таких постраждалих й намагаюся зв’язати їх одне з одним”.

Зараз волонтери намагаються відновлювати окремі кімнати, щоб люди могли перезимувати.

Російські окупанти зруйнували домівки людей переважно похилого віку. Замість того, щоб жити спокійно на пенсії, вони розбирають завали. Їм не вистачає робочих рук і, звісно, матеріалів, для відновлення.

Мешканці чекають вівторка, бо знають — їдуть волонтери

Кожного вівторка Кевін та інші волонтери їдуть у Мирне. На дорогу йде близько трьох годин. Потім цілий день працюють, а ввечері повертаються додому. Спочатку їхали двома бусами, тепер — одним. 

“Ми залишилися без перекладача та більшої частини команди одночасно, коли закінчилася віза. Найбільшою проблемою була втрата людського ресурсу, навіть більшою, ніж втрата транспорту”, — розповідає Кевін.

Серед людей, які допомагають постраждалим, і Олег Зіньковський, про якого “Свій дім” розповідав раніше. Чоловік за освітою філолог, в аспірантурі вивчав філософію, готував дітей до ЗНО з української мови. 

Після повномасштабного вторгнення створив БФ “Гільдендорф” (таку німецьку назву колись носило село Красносілка на Одещині, де він зараз мешкає) й почав робити тимчасові будинки для людей. В одній з таких осель живе Антоніна з села Прибузьке. Її дім росіяни зруйнували вщент. 

“Спочатку ми вирішили збирати гроші на будинки у наших людей. Коли ці кошти можуть йти на ЗСУ, то краще від цієї ідеї відмовитись. Почали виходити на приватні іноземні фонди. Я перетнувся з відомою міжнародною організацією, яка має щось на кшталт благодійного підрозділу. Починали з ними три проєкти — стільки часу витратив і все марно. То треба було писати заявку на перероблення макулатури на утеплювач, так звану ековату. Ну, утеплювач десь 30% від кошторису такого будиночка. Потім почали вивчати питання з обладнанням, шукати різні підходи: скільки треба грошей, де виробляється, без якого елементу можна обійтись. Через місяць вони нам відмовили. Сказали: “На йогу гроші дамо, а на це — ні. Можете спробувати щось інше”, — розповів пан Олег.

Один будинок все ж вдалося зробити завдяки знайомим, які просто скидали гроші на картку. Частину грошей надіслали друзі з Німеччини, Ізраїля, Хорватії. Це були різні суми — і 100 доларів, і 12 тисяч гривень.

Випадкове знайомство в таксі з дружиною Кевіна

Коли Олег Зіньковський створював фонд — з ним були ще семеро надійних друзів. Нині він залишився вдвох з братом. Від ідеї з тимчасовими будиночками не відмовились, але темпи знизились через відсутність людей та коштів. 

“Ми залишились вдвох з братом. Троє колег по фонду в армії. Один з них зник безвісті. Робимо все, щоб дізнатися, що з ним. У нас машина в лізингу, треба перераховувати по 14 тисяч гривень на місяць. Доводиться якось крутитися. Ось, пішов таксувати”, — розповідає Олег.

Саме в таксі чоловік познайомився з дружиною американського волонтера Кевіна Сміта. Ось, як Наталія пригадує цю зустріч:

“Я часто користуюся послугами таксі, коли треба кудись їхати з дітьми. Інколи водії балакучі, інколи — ні. Зазвичай в машині я вчуся й виконую домашні завдання. А тут якось зав’язалась розмова. Я дізналась, що Олег будує домівки, а мій чоловік допомагає людям з початку великої війни. Спочатку це була гуманітарна допомога, а потім почали ремонтувати покрівлю. До того ж виявилося, що Олег знає людей, у яких ми винаймаємо житло”, — розповіла Наталія, яка народилася у Луганську. Востаннє вона була там наприкінці 2011 року, а найближча рідня виїжджала у 2014-му. Якраз перед тим, як закрили блокпости. 

“Наш будинок у Луганську був одним із небагатьох на вулиці, який на той момент не розбомбили. За останніми даними він наче стоїть, але хто там живе і що з ним зробили, ми не в курсі”, — розповідає Наталія.

Олега вразила історія дядька Степана

Після випадкової розмови у таксі родина Кевіна запросила Олега в гості, який приєднався до команди волонтерів:

“З того часу кожного вівторка на його бусі їздимо у Мирне. Я захоплююсь цією людиною. На одному з тижнів поїздка не відбулася, тому що Кевін поїхав до Херсону, щоб привезти в Одесу людину, яку обпалило фосфором”.

Коли чоловік почав їздити з Кевіном у Мирне його дуже вразила історія дядька Степана. 

Оселя Степана зруйнована, а син загинув від обстрілів. Він —  людина похилого віку, тому до роботи його не підпускаємо. Приїжджали сюди вдвох з Кевіном. Везли з собою ломи, кувалди та інший потрібний інструмент. Піднімали побитий шифер, рахували, скільки чого треба”.

Будинок пані Алли по вулиці Комарова після обстрілів залишився без даху. Його залило водою після дощів. Сараї згоріли, а у дворі була велика вирва. Жінка та інші мешканці села завжди раді приїзду Кевіна та його команди, які допомагають у відновленні домівок.   

“Кевін дуже добра людина. Ми так любимо, коли він до нас приїжджає. Завжди чимось пригощаємо – то чаєм, то борщиком. Усім, що в нас є. Йому теж у нас подобається. Ми багато чого пережили, але завжди на позитиві. Ми один раз поплакали і все. Треба жити далі”, — розповідає пані Алла.

“Ми знали, що людям буде потрібна надія”

Колись американець Кевін Сміт вирішив залишитися в Україні, щоб служити дітям. Разом з родиною не покинув країну і після повномасштабного наступу рф. Бо знав, що людям буде потрібна надія.

“Мені зробили операцію на хребті, і цей факт не дозволив залишатися на військовій службі. Потім відправили на пенсію і ми поїхали в Україну провідати родину дружини, яка взяла під опіку шістьох дітей. У них в Мукачевому був будинок сімейного типу. І коли ми були з ними, то усвідомили, що нам треба залишитися тут і служити українським дітям”, — розповів Кевін.

Родина переїхала в Україну, але до Одеси. 

“I love Ukraine”, а “холодець — не молодець

“I love Ukraine”, — каже Кевін, який ще до війни закохався в Одесу. 

Розповідає, що через мовний бар’єр інколи було важко почати будувати стосунки. Але, як тільки вони побудовані, то стають набагато глибшими ніж в Америці:

“Я дуже люблю цей момент — глибину взаємовідносин. Коли почалася війна, я помітив наскільки люди готові допомагати одне одному. Я називаю це українським духом, він сильніше за все, що я відчував у своєму житті”. 

А ще Кевін любить українські страви. Усі, крім однієї.

“Я люблю сало. Всю українську їжу, крім холодця. Як каже мій друг: “Холодець — не молодець”. Спробував його один раз. Можливо наступного разу буде смачно. Не знаю, але куштувати ще буду”, — додає Кевін.

Допомогти з коштами на відбудову можна тут.

Фінансова допомога благодійному фонду “Гільдендорф”.

Тут можна розповісти свою історію зруйнованого війною місця сили.

Читайте ще: Затопило будинок, який понад 100 років передавався у спадок членам однієї родини. Історія Тетяни Авраменко

Юлія Ступка / 02.10.2023

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Повноцінне житло з паркінгом повністю адаптоване для людей, які отримали поранення внаслідок російської агресії. Саме таким має бути  багатофункціональний комплекс, що будується на вулиці Миколайчука у Львові. Це тимчасове житло...

читати історію

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Весь час боїв за Суми Тетяна Жарик з родиною залишалася в місті. Навесні 2022 року її будинок не постраждав внаслідок вуличних боїв та постійних обстрілів. Минуло 2 роки й вночі...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Підприємство

«Три контейнери пряжі та борги – ось з чого ми стартували на новому місці». Як Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновлює виробництво у Львові

Багатоквартирний будинок

“Після Горлівки змінили 4 квартири. Одна — в окупації, інша — пошкоджена”. Історія Людмили Соломатіної

Після підриву Каховської ГЕС минув майже рік. Але 14 родин з Василівки на Миколаївщині досі не отримали кошти на відбудову

Як запорізькі краєзнавці вивозять музейні та сімейні реліквії. Історія екстреної допомоги з порятунку культурної спадщини

Показати те, що знищила росія. У Львові триває виставка “Тут був мій дім”

Багатоквартирний будинок

“Дивлюсь з п’ятого поверху, а там все горить. Сусідніх під’їздів просто немає”. Історія Олесі Прокопенко