Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Василівка

Історії, які ви нам розповіли
Житло

Затопило будинок, який понад 100 років передавався у спадок членам однієї родини. Історія Тетяни Авраменко

зруйновано: червень 2023 / Миколаївська область , Миколаївський район , Василівка / Садова , 9

Вода накрила дім майже повністю, затопило город, квіти й дерева. Усе шкереберть і жити тут неможливо. 

Тетяна з села Василівка Миколаївської області називає свій будинок “членом родини”. Його збудували у далекому 1914 році – там жили лише нащадки родини Авраменків.

Будинок з історією у п’ять поколінь

“Цей будинок – частина нашого життя. В ньому було багато особливих моментів. Звідти прадідусь пішов захищати нашу Батьківщину у 1941 році й, дякувати Богу, повернувся туди живим. Там народжувалися діти, онуки, правнуки, святкували весілля”, – розповіла жінка журналісту Свій дім.

До великої війни у будинку проживала Тетяна з чоловіком, його мама і четверо дітей. 

“В 1975 році батьки мого чоловіка почали розбудовувати дім. Мама розповідала, що тоді всі робили домівки більшими й гарнішими. На той час вона була вагітною, носила глину й подавала її для мазки стін. Тато працював водієм і після роботи займався будівництвом. Були толоки, коли всі сусіди сходилися й допомагали одне одному”, – розповіла Тетяна. 

У цьому домі Тетяна з чоловіком прожила 21 рік, мама чоловіка – 49. Після повномасштабного наступу їм довелося покинути своє місце сили. Спочатку оселя постраждала від обстрілів, а потім її затопило. Знищено все, що наживали, а також світлини дітей і пращурів – архіви п’яти поколінь.

Початок великої війни: у слухавці хтось кричав і плакав

День, коли росія напала на Україну, вони не забудуть ніколи. Старша донька навчалася у Миколаєві, троє інших – спали у своїх ліжках. Приблизно о третій годині ночі Тетяна почула, як чоловік говорить телефоном, а у слухавці хтось кричить і плаче. Перша думка – щось сталося і комусь потрібна допомога. 

Без пояснень чоловік вийшов на вулицю, бо переривався зв’язок. Коли стояв на городі, то почув свист. Підняв голову наверх і побачив, як летить ракета. Тоді повернувся до хаті й сказав, що почалася війна.

“Перша моя думка була про доньку Аннушку, яка навчалася у Миколаєві. Там вже бомбили аеродром. Сльози рікою. Вона довго не брала слухавку. Коли відповіла, то спросоння не могла зрозуміти, що ми від неї хочемо. І тут ми почули прильоти поруч з нею. Дитина схопила документи й пішки йшла до автовокзалу, бо жодне таксі чи маршрутка не їздили”, – пригадує жінка.

У Миколаєві жив рідний брат Тетяни. Вона попросила його забрати Аню й довезти її хоча б до траси на місто Снігурівка. Там рідні її і забрали. 

“Якби ж ми знали, що Миколаїв буде більш безпечним місцем аніж Снігурівка, яка пробула в окупації 8 місяців, то не вивозили б туди дітей”, – говорить вона.

Сиділи у підвалі й закривали дитині рота, бо поруч ходили російські солдати

Наймолодшій дитині на той час не було й півтора року. У магазинах закінчувалися продукти. Дістати ліки було нереально. Від обстрілів ховалися у погребі, де зберігалися овочі. 

“Сиділи й закривали рота рукою дитині, щоб вона мовчала. Вона ж маленька, не розуміє… А російські солдати ходять по подвір’ю, і хто знає, що у них в голові”, – розповідає жінка.

Пробувши певний час в окупації, родина вирішила виїхати. Боялися і навіть подумки готувалися до найгіршого. Але знали, що треба використати цей шанс на порятунок. З мінімальним запасом бензину дісталися Миколаєва, а потім виїхали до Чернівців.

“21 лютого 2022 було пів року, як помер мій тато. Ми їздили до нього на могилку. Там у селі є меморіал військової техніки ще за часів Другої світової війни. Ми фотографувалися біля неї і навіть не здогадувалися, що через пару днів це вже буде зовсім не фото і не пам’ять про війну, а реалії сьогодення”, – розповідає Тетяна.

Допомогти родині можна за номером картки: 5168745163155515 ПриватБанк (Тетяна Авраменко).

Юлія Ступка / 03.08.2023

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Повноцінне житло з паркінгом повністю адаптоване для людей, які отримали поранення внаслідок російської агресії. Саме таким має бути  багатофункціональний комплекс, що будується на вулиці Миколайчука у Львові. Це тимчасове житло...

читати історію

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Весь час боїв за Суми Тетяна Жарик з родиною залишалася в місті. Навесні 2022 року її будинок не постраждав внаслідок вуличних боїв та постійних обстрілів. Минуло 2 роки й вночі...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Підприємство

«Три контейнери пряжі та борги – ось з чого ми стартували на новому місці». Як Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновлює виробництво у Львові

Багатоквартирний будинок

“Після Горлівки змінили 4 квартири. Одна — в окупації, інша — пошкоджена”. Історія Людмили Соломатіної

Після підриву Каховської ГЕС минув майже рік. Але 14 родин з Василівки на Миколаївщині досі не отримали кошти на відбудову

Як запорізькі краєзнавці вивозять музейні та сімейні реліквії. Історія екстреної допомоги з порятунку культурної спадщини

Показати те, що знищила росія. У Львові триває виставка “Тут був мій дім”

Багатоквартирний будинок

“Дивлюсь з п’ятого поверху, а там все горить. Сусідніх під’їздів просто немає”. Історія Олесі Прокопенко