Знищена квартира та 168 пропущених викликів. Історія Валентини Романовської

Вранці 31 липня 2023 року жителька Кривого Рогу Дніпропетровської області Валентина Романовська була у спальні своєї квартири. Внук дивився телевізор у залі, син поїхав по робочих справах, а чоловік був на службі. До неї якраз зайшла невістка й присіла на ліжко.

“Ми про щось розмовляли та почули перший вибух. Тома встигла сказати: “Ого”. І тут чуємо, як ніби щось летить і наближається до нашого вікна. Це були не хвилини, а секунди. Ми вскочили з того ліжка й побігли з кімнати. Онук вже сидів у коридорі, бо знав, що при вибуху треба йти туди”, – крізь сльози розповідає жінка про ракетний удар по місту.  

Всюди пилюка, бетон — дихати нічим

“Після повторного вибуху захиталися стіни, а нас наче прибило до підлоги. Ми з двох сторін намагалися прикрити собою дитину. Всюди пилюка, бетон, дихати нічим. Зверху щось падає й нічого не видно. Здавалося, що мене роздуло наче кулю, й ніби все рветься на мені на частини. Чи я кричала, чи щось говорила? Не пам’ятаю. Пригадую лише слова невістки: “Біжимо вниз””, — каже вона.

Дві закривавлені жінки й дитина бігли по сходах, усіяних склом 

Пані Валентина каже, що болі не відчували, але переживали, щоб не впало перекриття. 

“Ми малого так тягли…Боялися, що руки йому повідриваємо, але розуміли, що треба вийти якнайшвидше. Коли вибігли, я озирнулася на дім, а там просто фільм жахів. Люди рятувалися, як могли. Хлопець з 9 поверху повиламував собі пальці на ногах – до приїзду рятувальників намагався відчинити двері”, – розповідає вона. 

Валентина з онуком та невісткою пішли на сусідню вулицю, де був приватний сектор. Власниця одного з будинків запросила їх до себе, одразу почала мити хлопчику закривавлені ніжки. 

Жінки отримали контузію, коли приїхала швидка, їм надали першу допомогу й витягли скло з ніг. Коли Валентині поміряли тиск – він показував 220 на 110. Зробили укол. Невістку з онуком повезли до лікарні, а вона відмовилася їхати. Згодом її прооперували, бо у стопах залишилося скло і вона не могла стати на ноги.

У квартирі на тумбочці Валентина забула мобільний телефон. Коли відновила номер, побачила 168 пропущених викликів від рідних та знайомих.

“Командире, це не ваш дім?. Тоді чоловік подумав про найстрашніше”

Коли пролунав вибух, син Валентини був в районі центрального ринку. Його довезли до перехрестя і він біг з такою швидкістю, що навіть загубив взуття. 

Приблизно за годину до Кривого Рогу приїхав і її чоловік — командир взводу Нацгвардії. 

“До нього підійшов хлопець і каже: “Командире, це не ваш дім?”. А він відповідає: “Це не лише мій дім, а й моя квартира”. Тоді він подумав про найстрашніше…”, – розповідає вона.

“Ми виживаємо завдяки людській доброті”

Квартира родини зруйнована, документи знищені. З вцілілого коридору змогли дотягнутись до кухні й забрати дві каструлі, кілька виделок та ложок. 

Першу ніч після трагедії провели у родичів, потім три дні жили у знайомих на турбазі, а нині – у приватному секторі.

“Знайомі зараз за кордоном. І цей будинок може хотіли людям здати. І тут таке у нас – подзвонили і одразу запропонували житло. До весни повертатися не планують, тому нам поки є, де жити. Я безмежно вдячна всім за підтримку. Мені здається, що ми виживаємо саме завдяки цій людській доброті”, – каже Валентина. 

Що обіцяє міська влада?

Родина отримала 40 тисяч гривень на першочергові потреби. Згодом обіцяють надати матеріальну допомогу на повну вартість зруйнованого житла, коли воно експертно визнається непридатним для проживання. 

“Розпочато інструментальне обстеження будинку (оскільки за законом обов’язково необхідний висновок). За наявності всіх необхідних пакетів документів, виплати в обсязі вартості квартири будуть можливі у вересні”, – заявив голова Ради оборони Кривого Рогу Олександр Вілкул.

“Плачу і стає трохи легше”

Двокімнатну квартиру у цьому домі Валентина та її чоловік придбали у 1996 році. Жили на четвертому поверсі, через дорогу – школа, в яку ходив син. Було дуже зручно.

“Познайомилися з чоловіком, коли навчалися у технікумі. Згодом він закінчив військове училище, служив у спецназі, був у гарячих точках, двічі був поранений. Після другого – його комісували і ми повернулися до України, бо він хотів жити саме тут”.  

Потім чоловік Валентини працював держслужбовцем, а нині він командир взводу Нацгвардії. Йому майже 60 років. 

“Вітю, може тоді вже пора на пенсію?”, – каже жінка чоловіку. А він відповідає: “Як я своїх хлопців залишу…”.

“Кожен раз, коли у чоловіка є можливість приїхати раз на два місяці, він говорить: Мої хлопці, Слава Богу, всі живі”, – каже вона.

Допомогти родині можна за номером картки: 5167803260694745 Ощадбанк (Романовська В.В.).

Читайте ще одну історію встраченого місця сили: “Хотіли після війни думати не про ремонт і відбудову житла, а про розширення сім’ї”. Історія Ольги Малієнко з Дніпра.

Заповнюйте анкету, якщо ваша оселя теж зруйнована https://bit.ly/sviydim.