«Здавалось, ніби ось-ось впаде стеля, але згодом я звикла»: чому українці повертаються до своїх напівзруйнованих осель

Від початку повномасштабного вторгнення в Україні зафіксовано понад 140 тисяч пошкоджених або зруйнованих житлових об’єктів. І це лише попередня цифра, оскільки в умовах воєнного стану точно порахувати неможливо. Проте люди все одно повертаються — навіть у напівзруйновані домівки. Як виживають українці без води, світла та опалення?

«Бенксі хотів побачити, в яких умовах ми живемо, а я хотіла пригостити його кавою та зігріти»

Мальовниче селище Горенка — північне передмістя Києва, що межує з курортною Пуща-Водицею та Гостомелем. Тут знаходиться озеро Блакитне з чистими пляжами, затишними альтанками та гарними краєвидами — улюблене місце літнього відпочинку киян. Але навряд чи хтось із місцевих мешканців або столичних відпочивальників колись очікував, що в лютому 2022 року Горенка опиниться в епіцентрі війни.

В одній із місцевих пʼятиповерхівок на вулиці Садовій проживає 43-річна Тетяна Резніченко разом із чоловіком Ігорем. У їхній будинок від початку повномасштабного вторгнення щонайменше 18 разів влучали ворожі снаряди. Одного разу хвостову частину ракети виймали просто з сусідської оселі. Як наслідок середина будинку обвалилась, оголивши нутрощі квартир: тут можна помітити полиці з консервацією, блакитні кахлі ванної кімнати, чергову «незламну шафку» на кухні.

Так зараз виглядає розтрощений будинок на вулиці Садовій у Горенці

Фото: з особистого архіву автора

Тетяна розповідає:

«У Горенці та Мощуні йшли страшні бої. Гатили і вдень, і вночі, тож майже всі місцеві евакуювалися. Але після деокупації Київщини у квітні минулого року багато людей повернулося. У нашому напівзруйнованому будинку не було жодних комунікацій: ані світла, ані опалення, ані води. Але ж ми, українці, такий народ, що подолає будь-які складнощі. Розібрали разом завали в зруйнованій частині. Розбиті вікна затягли плівкою. Поки було тепло, то трималися, але з жахом чекали початку холодів. Місцева влада обіцяла, що збудує для нас модульне містечко, але в жовтні 2022-го під нього тільки розчистили майданчик. Тож ми чекати морозів не стали: встановили з чоловіком посеред кімнати саморобну «буржуйку». Дрова почали запасати. Купили плитку, кілька газових балонів. Коли було дуже холодно — а іноді температура в приміщенні була нижчою, ніж на вулиці — спали в одязі й брали з собою пляшки з гарячою водою. Так трохи зігрівалися».

Щоб хоча би якось зігрітися, восени родина Резніченко встановила в квартирі саморобну «буржуйку». Але вдома все одно доводилося ходити в теплих куртках.

Фото: Reuters

У дворі п’ятиповерхівки волонтери та місцева влада встановили «пункт незламності» — намет, де можна було обігрітися, зарядити телефони та павербанки. Сюди ж привозили гарячу їжу, технічну та питну воду.

Восени минулого року напівзруйнований будинок у Горенці став знаменитим на весь світ: на його стіні з’явилося графіті відомого англійського художника та активіста Бенксі. На ньому зображений бородатий чоловік, що приймає ванну. Тетяна Резніченко зустріла відомого митця під час роботи над графіті та запросила його в гості.

«Він хотів побачити, в яких умовах ми живемо, — згадує Тетяна. — А я хотіла пригостити його кавою та елементарно зігріти, бо на вулиці тоді було дуже холодно. Він привіз із собою з десяток газових обігрівачів, які роздав людям. Бенксі виявився дуже простою та відкритою людиною. Пригощала його борщем і грінками з салом та часником».

Графіті відомого англійського художника Бенксі місцева влада дбайливо закрила захисним склом.

Фото: з особистого архіву автора

У грудні в Горенці нарешті відкрили модульне містечко. Воно складається з 2 секцій, кожна з яких містить 22 кімнати для проживання. Також тут є кухні з необхідним приладдям, дитячі кімнати, санвузли та їдальні. За офіційними даними, всі мешканці будинку на Садовій переселені до модульного містечка. Але насправді деякі відмовились покидати домівку й надалі живуть без світла, води та опалення, сподіваючись на те, що з початком весни влада почне хоч якісь відновлювальні роботи.

«Мене лякала відсутність двох поверхів наді мною, постійно здавалося, ніби ось-ось впаде стеля»

Салтівка — спальний житловий масив, розташований на північному сході Харкова. Це найбільший житловий масив не лише в цьому місті, а й в Україні взагалі — він складається з 20 мікрорайонів, і до початку повномасштабного вторгнення тут мешкало близько 500 тисяч людей. Дитячі садки та школи, зелені парки, фонтани, мальовничі озера та величезні ТРЦ — такою Салтівка запамʼятається всім, хто бачив її до війни.

Зараз цей житловий масив не впізнати. За рік великої війни район перетворився на привид: багато будинків зруйновані, зелені зони випалені, на дорогах — величезні воронки від снарядів та чорні скелети згорілих автівок. Найбільше зруйнованих будинків знаходиться на Північній Салтівці — біля кільцевої дороги, що була найближчою до зони прямих обстрілів.

Колись квітуча Північна Салтівка у Харкові перетворилася на район-привид.

Фото: “Думка”

64-річна пані Валентина живе в одному із напівзруйнованих будинків, що розташований на вулиці Наталі Ужвій. Колись це була дев’ятиповерхівка — зараз горішніх поверхів в будинку немає.

«Десь під ранок 24 лютого я прокинулась від гучних вибухів артобстрілу, — зі сльозами на очах згадує пенсіонерка. — Уже розуміла, що почалась війна, але до останнього продовжувала вірити, що все це якесь непорозуміння і має закінчитися. Десь о дев’ятій у квартири почали стукати наші військові, просити всіх іти до бомбосховищ або у метро. Нам до метро бігти далеченько, тож ми з сусідами сховались у найближчому дитсадку. Там просиділи майже три доби».

За три дні обстріли не закінчилися, але люди почали потроху розходитися по домівках, вертаючись на ночівлю. 5 березня росіяни здійснили один із найпотужніших авіанальотів на Харків, внаслідок якого більшість будинків на Північній Салтівці були зруйновані. Серед них опинився і будинок пані Валентини — два горішніх поверхи просто знесло, всюди повибивало вікна та двері. В той самий день пенсіонерка, взявши із собою лише кота та наплічник, евакуювалася з Харкова — спочатку на Полтавщину, а потім в Київ до сестри.

пані Валентина

Повернулася пані Валентина майже за три місяці. На щастя, її квартира майже не постраждала, не рахуючи розтрощених вікон та дрібних осколків, які пробили кухонні меблі та двері.

«Ні газу, ні води, ні світла не було. Але влітку це здавалося не такою вже страшною бідою. Мене більше лякала відсутність двох поверхів наді мною, бо моя квартира розташована на сьомому, і постійно здавалося, ніби ось-ось впаде стеля. Але якось звикла. Дуже рятували волонтери, які щодня привозили гарячу їжу, якісь консерви, ліки. Інколи ми з сусідами розпалювали багаття надворі, готували по черзі. Воду я набирала в бюветі у Манжосовому Яру, з п’ятилітрового бутиля зробила щось типу рукомийника, повісила на гачок над ванною — так приймала душ. В туалет ходили на двір: волонтери привезли нам два біотуалети», — згадує пані Валентина.

Наприкінці літа в її будинку з’явилася електрика і холодна вода. Це стало справжнім святом для мешканців. Міська влада почала потроху відновлювати найменш постраждалі будинки, готуватися до холодів. Вибиті вікна закривати листами ДСП, бо склити їх заново в умовах постійних обстрілів не було жодного сенсу. Люди допомагали комунальникам розбирати завали, лагодити системи життєзабезпечення. Пані Валентина з сусідкою навіть розбили біля будинку невеличку квіткову клумбу.

Так нині виглядає будинок по вулиці Наталі Ужвій, на якій досі проживає пані Валентина.

Фото: “Думка”

«Влада радила всім виїжджати до зими, бо з опаленням та електрикою, казали, буде дуже складно. Але як немає куди виїжджати? Я дістала з антресолей старенький масляний обігрівач, хлопці з «Червоного хреста» привезли та роздали ще обігрівачі, термобілизну, електропростирадла. Понад усе я хвилювалась, щоб в морози не порозривало труби. Але, слава богу, зима видалась теплою«.

Зараз у девʼятиповерхівці пані Валентини проживає близько 15 мешканців.

«Найскладніше — зиму — ми пережили. Далі буде легше. Аби ця клята війна закінчилась, а там — відбудуємось», — з оптимізмом дивиться в майбутнє жінка.

«Перші декілька ночей після повернення я майже не спав. Кожен звук або шурхіт — і здавалося, наче знову ракета летить. Або що люди під завалами стогнуть»

Осипенківський мікрорайон, по-народному Осипок — житловий масив на правому березі Дніпра у Запоріжжі. Багатоповерхові будинки тут межують з маленькими приватними садибами, у тінистих зелених подвір’ях розташовані дитячі майданчики та невеликі магазинчики.

Вночі 9 жовтня російські військові завдали масованого ракетного удару по Запоріжжю, внаслідок якого було пошкоджено близько 20 будинків приватного сектору та близько 50 багатоповерхівок. Зокрема, ракетним ударом зруйнований під’їзд девʼятиповерхівки за адресою Зестафонська, 8. Тієї ночі тут загинуло 12 людей.

Після влучання російської ракети в будинок один з його підʼїздів було повністю зруйновано. Тієї ночі тут загинуло 12 людей.

Фото: з особистого архіву

Родина Сергія є однією з тих небагатьох сімей, що повернулись жити у вцілілі під’їзди. Чоловік забажав зберегти анонімність, бо зараз сусіди не можуть дійти згоди, що робити з власним будинком, і тому між ними виникають постійні чвари.

«У перших двох підʼїздах на початку грудня знову з’явилася вода, опалення та електроенергія, тож люди повернулися жити. Хоча влада забороняла: мовляв, будинок у будь-який момент може скластися, як картковий. Морально складно, звичайно, бо багато хто на власні очі бачив, як люди вилітали з вікон, деякі з сусідів загинули. Перші декілька ночей після повернення я майже не спав. Кожен звук або шурхіт — і здавалося, наче знову ракета летить. Або що люди під завалами стогнуть… Але що робити, якщо більш немає де жити?».

Всередині будинок на Зестафонській, 8 виглядає не менш гнітюче, ніж зовні.

Фото: з особистого архіву

Квартира Сергія майже не постраждала, але вибуховою хвилею вибило вікна. Склити довелося власним коштом, це коштувало сімейному бюджету майже 30 тисяч грн. Але через те, що в приміщенні довгий час було холодно й волого, майже на всіх меблях, а також на стінах та стелі з’явився грибок, який ніяк не вдається знищити.

Сергій розповідає: власники квартир розділилися на два табори. Одні хочуть, щоби будинок відбудували. Інші вимагають грошової компенсації на придбання нових квартир.

«Ходили проєктанти, складали дефектну відомість та кошторис. Звісно, це може розтягнутися на роки. Я чув, що тим сусідами, в яких були загиблі, влада виплатила по 15 тисяч грн на поховання — та й по всьому».

Авторка — Ірина Денисюк

Текст платформи “Свій дім” спеціально для Громадського радіо. Ми збираємо свідчення людей, чиї будинки та місця сили знищила росія. Якщо ви хочете розповісти власну історію про зруйновану оселю або заклад, заповніть цю форму.

Читайте ще: “Плануємо завершити відновлення до кінця осені”. Як Фенікс-Україна відбудовує будинок багатодітної родини Ірини Туревської в Чернігові