Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Бахмут

Історії, які ви нам розповіли
Багатоквартирний будинок

Пережила втрату дому та домашнє насилля. Тепер з двома дітьми залишилася на вулиці. Історія Олени Гричаненко

зруйновано: вересень 2022 / Донецька область , Бахмутський район , Бахмут / Горбатого , 63/140

Після повномасштабного вторгнення рф бахмутянка Олена Гричаненко тікала з міста на третьому місяці вагітності. Спочатку виїхала до Львова, а потім — за кордон. Народжувати доньку довелося в Польщі. У 2023 році на прохання чоловіка повернулася додому, але сімейне життя не склалося. Тепер разом з двома маленькими дітьми живе у Чернівецькому соціальному центрі матері і дитини. Їхнє місто окуповане, а квартира — знищена. Родичів, які б могли допомогти, немає, а ті, що є — самі потребують допомоги.

23 лютого 2022 року Олена вийшла заміж, а 25-го з сином вже виїхала з міста, бо почалися обстріли. Батько залишився доглядати за тваринами й допомагати місцевим, а чоловік пішов в армію. Чоловік одразу сказав їй, що “Бахмут буде другим Сталінградом”.

“У Львові ми були декілька днів, жили у таборі для переселенців. Волонтери порадили мені виїхали за кордон, щоб хоча б пологи пройшли в спокійній обстановці. По приїзду у Перемишль нас ніхто не зустрів, ми з сином просто сиділи на вокзалі декілька годин. Земляк підвіз нас у центр для біженців, де нас нагодували та дали житло. Спочатку у Любліні, а потім квартиру під Варшавою — це було маленьке й брудне приміщення, але я там все прибрала. Народжувала я вже там, підтримати мене приїхав батько. Він пенсіонер. Зараз живе у сестри. Чоловік постійно жалівся, що йому самотньо й мені треба повернутися. Після приїзду ми жили в Києві, але відносини доволі швидко зіпсувалися. Розійшлися зі скандалом. Там було домашнє насилля. Тепер ми живемо у притулку, де треба працювати, щоб мати можливість залишитися”, — розповідає Олена.

Батько подарував квартиру, тепер її немає

Олена Гричаненко народилася на Донеччині, мама померла, коли дівчині було 10 років. Їх з сестрою виховував батько. Після отримання спеціальної художньої освіти в Донецьку вона жила в різних містах, але в 2016 році повернулася до Бахмута та влаштувалася за фахом у місцевий центр дітей та юнацтва.

“Вікна моєї квартири виходили в бік Горлівки. Ще до повномасштабного вторгнення я постійно бачила в тій стороні дим й розуміла, що щось буде. Це був батьківський дім, де пройшло моє дитинство. Тато купив собі ще одне житло в Часів Ярі й здебільшого жив там. Коли я повернулася в місто, то він віддав цю квартиру нам з сином — вона була трикімнатна на понад 60 квадратів. Отримав її ще наприкінці 1980-х років. Я поклеїла шпалери, поміняла стелю, купила нові меблі, замінила підлогу та в дитячій кімнаті все облаштувала для дитини. Загалом це був повноцінний ремонт”, — говорить дівчина.

Про перші руйнування Олена дізналася у вересні 2022 року від сусідів. Тоді, внаслідок російських обстрілів, постраждав фасад будівлі. Поступово будинок перетворився на попелище.

“Коли ми тікали, то в мене була лише одна валіза. Потім тато з чоловіком змогли вивезти деякі речі — одяг, мої картини та цінності. Ми дуже сумуємо за своїми морськими свинками та папугою. Це були члени нашої родини. Треба було їх забрати, але в мене не було в чому їх везти. Тато потім віддав їх небайдужим людям, щоб не загинули. Я не знаю, де вони”, — каже дівчина.

Олена ще донедавна мріяла про повернення додому, але вже не вірить у звільнення та відновлення рідного Бахмута.

“Там поруч росія, яка нас ніколи не залишить у спокої. Я не хочу жити й думати, що в будь-який момент буде влучання ракети. Також мене лякає, що там все навкруги заміновано”.

Допомогти дівчині можна за реквізитами: 5168745197700989 (Гричаненко О)

______

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Мріяли про заклад “Пацюк” у Сєвєродонецьку, а відкрили вареничну у Кривому Розі”. Історія Ольги Подлєсної

Олександр Забродін / 23.06.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Олександр Руденко родом із Запорізької області. Зараз ця територія окупована, як і місто Соледар, де він прожив майже 30 років. На Донеччину переїхав після весілля. Це батьківщина його дружини Валентини....

читати історію

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

За шість років до початку великої війни багатодітна родина психологині Юлії Павлової переїхала з Запоріжжя в село Українка. Там запустили проєкт, за яким будували житло для прийомних родин і дитячих...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Об'єкт культури

Олексій Скоркін залишив банківську сферу й відкрив музей борщу та сала. Окупанти знищили унікальну хатинку на Сумщині

Багатоквартирний будинок

“Квартира згоріла 2 роки тому через російські обстріли. Живемо без комунікацій та не знаємо, що буде з нашим будинком”. Історія Світлани Орєхової

Що треба фіксувати першочергово — зруйновану інфраструктуру чи житло? Читайте в кейс-стаді “Святогірськ 2:0”

Приватний будинок

Живемо на Тернопільщині та мріємо купити дім, який орендуємо. Історія Ольги Дудченко

Приватний будинок

“Плачу, коли згадую дім. А чоловік не дозволяє викидати стару футболку. Каже, що буде її в Бахмуті носити”. Історія Тетяни Буковцової