Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Олешки

Історії, які ви нам розповіли
Приватний будинок

“Я півтора року прожив в окупації. Після підриву росіянами Каховської ГЕС наш дім пішов під воду”. Історія Романа Куцеконя

Херсонська область , Херсонський район , Олешки

Роман Куцеконь півтора року прожив в окупації у місті Олешки на Херсонщині. Після підриву росіянами греблі Каховської ГЕС чоловік вирішив евакуюватися до Європи. На цьому шляху йому довелося пройти через російські допити, погрози та табір для біженців.

Прокинулися в окупації

Після перетину адміністративного кордону з Кримом 24 лютого 2022 року російські війська почали стрімко рухатися по півдню України. Майже вся Херсонщина була захоплена від самого початку вторгнення. Місто Олешки — у перший день. 

“Я вночі прокинувся від вибухів. Спочатку подумав, що то пускають салюти у розважальному закладі, а то були влучання по військовій частині у Каховці. Подзвонили з роботи й сказали, що можна не приходити. Спочатку все було як у тумані. Ми фактично прокинулися в окупації”, — розповів Роман Куцеконь журналісту “Свій Дім”.


За півтора року в окупації чоловік змінив декілька адрес через обстріли, сімейні обставини та ховаючись від окупантів, потрапляв під артилерійські обстріли, пройшов російські допити та примуси отримати російське громадянство.

Домівка пішла під воду

Роман народився в Одесі, деякий час вони жили в різних місцях і країнах, а потім родина поселилась в Олешках на Херсонщині. Чоловік працював на будівництві, а за рік до вторгнення рф влаштувався комірником на склад. 

“У нас з батьками був невеликий будинок на 26 квадратів та земельна ділянка, де ми тримали пасіку. Там було 3 кімнати: головна, кухня і санвузол. Ремонт був звичайний, нічого такого. Отримали ми його від держави на початку 2000-х років. Ця оселя була тимчасовою, поруч був закладений фундамент головного будинку. Я маю досвід у будівництві, тому все робили власноруч. Коли росіяни підірвали греблю Каховської гідроелектростанції, то все місто пішло під воду. Наш дім теж. Там зараз вода вже відійшла, але всю територію розмило та зруйнувало. Бджоли загинули, ділянка стала болотом, а сам будинок непридатний для життя. А що там зараз — взагалі невідомо. Немає знайомих, які б могли піти подивитися й перевірити”, — каже чоловік.

Допити, поліграф та погрози — складна втеча з окупації

Після теракту на Каховській ГЕС Роман почав думати про виїзд з окупації. Через знайомих вийшов на людей в Латвії, де домовився про роботу. Проте все вийшло не так, як планувалося. 

“Коли росіян вигнали з Херсона у листопаді, то всі вірили, що от-от й лівий берег області звільнять наші військові, але поступово стало зрозуміло, що ця перспектива зависла у часі. Після всіх подій я вирішив виїхати. Дорога коштувала 300 доларів, їхали ми не через Крим, як багато хто, а через окуповану Донеччину, а саме — через місто Новоазовськ. Я дуже ретельно вичистив всю особисту інформацію, але забув про стару сторінку в “Вконтакте”. На російсько-українському кордоні в мене забрали телефон, але відсутність будь-якої інформації там їх здивувала. Росіяни почали шукати й знайшли в тій соцмережі мої дописи на підтримку Євромайдана й України загалом. Мене затримали, десь 2 тижні довелося жити в таборі для біженців під Таганрогом. Постійно влаштовували допити, виховні бесіди, застосовували поліграф. Все ж таки мене відпустили і через всю росію їхав до кордону у Псковській області. На цьому мої пригоди не завершилися, там мене теж почали перевіряти та навіть погрожувати. Один з російських прикордонників ходив з електрошокером та погрожував мене ним вдарити. Після недовгої розмови мене відпустили і я дуже швидко побіг у сторону латвійського кордону”, — каже Роман.

Вже майже рік чоловік живе в столиці Латвії Ризі, де знімає житло в центрі та працює на будівництві. Батьки Романа згодом виїхали у Німеччину, де проходять лікування.

“Зараз вчу латиську мову. Взагалі місцеві дуже привітні, особливо до нас, українців. Ми плануємо повертатися назад, але за однієї умови — з українським прапором”.

______

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Купили будинок за два тижні до вторгнення рф. Встигли пожити там лише місяць”. Історія Юлії Сидоренко

Олександр Забродін / 20.05.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

За шість років до початку великої війни багатодітна родина психологині Юлії Павлової переїхала з Запоріжжя в село Українка. Там запустили проєкт, за яким будували житло для прийомних родин і дитячих...

читати історію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Михайло Гречаний жив у Стельмахівці Сватівського району Луганщини. З 2015 по 2020 роки був сільським головою, потім старостою, а перед повномасштабним нападом рф — спеціалістом Коломийчиської сільської ради. Зі своєю...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Об'єкт культури

Олексій Скоркін залишив банківську сферу й відкрив музей борщу та сала. Окупанти знищили унікальну хатинку на Сумщині

Багатоквартирний будинок

“Квартира згоріла 2 роки тому через російські обстріли. Живемо без комунікацій та не знаємо, що буде з нашим будинком”. Історія Світлани Орєхової

Що треба фіксувати першочергово — зруйновану інфраструктуру чи житло? Читайте в кейс-стаді “Святогірськ 2:0”

Приватний будинок

Живемо на Тернопільщині та мріємо купити дім, який орендуємо. Історія Ольги Дудченко

Приватний будинок

“Плачу, коли згадую дім. А чоловік не дозволяє викидати стару футболку. Каже, що буде її в Бахмуті носити”. Історія Тетяни Буковцової

Збереження архітектурної спадщини українських сіл: як працює онлайн-конструктор будинків