Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Сіверськ

Історії, які ви нам розповіли
Багатоквартирний будинок

“Ми до останнього не хотіли їхати, бо після 2014 року вже втратили житло у Донецьку”. Історія Тетяни Зайцевої

зруйновано: травень 2022 / Донецька область , Бахмутський район , Сіверськ / Садова , 38/38

“Коли почалася велика війна ми ще кілька місяців сиділи у Сіверську. З березня було добре чути вибухи. У підвал не спускалися, тому що він зовсім не обладнаний. Ховалися вдома у вбудованій шафі. Поруч стояв рюкзак з водою, ліхтариком та павербанком”, — розповіла журналістці “Свій дім” Тетяна Зайцева з Донеччини.

У 2014 році Тетяна з чоловіком виїхали з окупованого Донецька. Що нині з їхньою квартирою — невідомо. Запитати ні в кого — сусіди, з якими спілкувалися, теж залишили місто:

“Після переїзду були непрості часи, залишилися без роботи. Згодом працевлаштувалися і життя налагоджувалось. Поруч були батьки. І Сіверськ для мене рідний, бо я там народилась”.

Війна наздогнала в іншому місті. Від обстрілів ховалися у шафі

У Сіверську в Тетяни була квартира, яку залишили їй батьки. В останні роки чоловік працював у місті, вона — екологом у Миколаївці Краматорського району. Там винаймала житло, а на вихідні приїздила додому:

“Постійно працювали, а в квартирі зустрічалися у вихідні. Але якраз наприкінці 2021 року вирішили почати ремонт. Навіть купили шпалери, кілька дверей, лінолеум. Все це там і згоріло”.

Спочатку звуки війни доносилися з Попасної, йшли бої навколо Лисичанська і з боку Лиманського напрямку.  До квітня 2022 року при гучних вибухах подружжя ховалося у квартирі, а саме у вбудованій шафі. Виїхали, коли вибухи вже були у передмісті: 

“Ми дивились на мапу і розуміли, що лінія фронту буде наближатися дуже швидко. На щастя вона досі наближається, Сіверськ не в окупації, але нічого гарного нема, тому що місто все розбите”, — каже Тетяна.

“Виїжджали по зеленому коридору своєю машиною. Моя нервова система вже не витримувала”

З Сіверська подружжя виїхало своєю автівкою. З ними були куми та свекруха. За кілька місяців евакуювалася і мама Тетяни, а батько залишився:  

Ми не знали куди їхати, але були натреновані після Донецька. Тому одразу взяли з собою якийсь посуд, подушки, постіль, пару рушників. В дорозі нам подзвонив дальній родич з Кривого Рогу. У нього була пуста квартира. Запропонував її на перший час поки не вирішимо, що робити далі. Спочатку всі разом були там, а згодом зняли собі окреме житло”.

Біля будинку впала ворожа бомба

Тато Тетяни залишався у Сіверську. На всі вмовляння рідних виїхати, повторював одне: Якщо я виїду, то все пограбують.

“Батько дуже чекав, що коли закінчаться бойові дії ми всі повернемося додому, розповідає жінка. Саме від нього дізналися, що поряд з моїм домом прилетіла бомба і там утворилась велика вирва. Дім вигорів, залишилися лише два крайніх під’їзди.  Тоді була суха погода, дуже вітряно. Пожежні машини вже не виїжджали. Можливо одна і приїхала, але гасити полум’я було нічим. Це було 17 травня 2022 року”, — розповідає жінка.

Наступного дня батько Тетяни зміг зайти до квартири. Одна кімната, в якій балкон виходив на той бік, де впала бомба, вигоріла. В інших — закопчені стіни”.

Їздили до батька двічі та вмовляли виїхати. Він відмовився, а потім потрапив під обстріл  

“Коли батько був живий до нього їздили мама з моїм чоловіком. Забрали зимові речі, невелику побутову техніку. Вони казали, що там жах з домівками, дорогою, постійні вибухи. Що Сіверськ не впізнати, пусті вулиці й дуже гнітюча атмосфера. Тоді була зима, невеликий сніг, який хоч трохи прикрасив реальність. Побули там добу, вмовляли тата виїхали, ми навіть розглядали варіант, щоб купити якийсь невеликий будинок, де б вони з мамою могли жити. Але тато відмовився. Пізніше чоловік ще раз їздив у місто, привіз йому необхідні речі. Тоді він бачив його востаннє. Батько потрапив під обстріл та помер у лікарні”, — розповідає Тетяна та не може стримати сліз.

“Якщо ми колись повернемось додому, то вже не в те місто, яке було до великої війни”

Інформацію про рідний Сіверськ родина знаходить у соцмережах, коли туди їздять волонтери і викладають відео: 

“Додому дуже хочеться, але немає сенсу ризикувати життям. І я не знаю, скільки взагалі потрібно ресурсів, щоб все відновити. Будинок, де жили батьки, по заповіту належить мені, але він вже теж не дуже цілий. Наскільки нині пошкоджений — не можу сказати, бо лінія фронту дуже близько. Нещодавно виїхала сусідка моїх батьків. Вона розповідала, що поруч з оселею падали снаряди, побиті вікна, впав паркан. Це було місяця півтора тому”. 

Заяву в “Дію” про пошкодження подавали. Отримали відповідь, що їх взяли на облік, але комісії там не працюють. 

“Я сумніваюсь, що найближчим часом щось зміниться. Тому продовжуємо жити у Кривому Розі. Працевлаштувалася за спеціальністю як почала працювати екологом з 2000-х років так і дотепер. Мінялись тільки посади та компанії.

Артем Безрук, адвокат:

Після початку повномасштабного вторгнення цивільні будинки неперервно стають об’єктами артилерійських, авіаційних та ракетних атак. Засновуючись на історії, яку описує пані Тетяна, дії російських військових можливо кваліфікувати як воєнний злочин, а саме: умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб, або заподіє шкоду цивільним об’єктам чи масштабної, тривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою [стаття 8 (2) (b) (iv) Римського статуту].

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.


Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.


У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте ще: “На день народження отримала повідомлення, що наш будинок згорів після обстрілів”. Історія Віри Шаповалової

Юлія Ступка / 16.03.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

“Ти роками будуєш житло, а потім їдеш звідти з однією сумкою. Тому що з двома можеш не зайти в евакуаційний потяг”. Історія Ріти Сіобко

Ріта Сіобко жила в Нью-Йорку на Донеччині. Мала триповерховий дім та продуктово-продовольчі магазини, перший з яких відкрили з чоловіком ще у 1995 році. До початку великої війни бізнес розвивався, а...

читати історію

Ціна війни. Чи зможе Україна вижити без вкрадених росією корисних копалин та врожаю

Війна, що триває в Україні, суттєво впливає на видобуток корисних копалин та вирощування сільськогосподарських культур. Росія контролює 27% території України і захопила не лише міста, а й ключові підприємства та...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

“Ти роками будуєш житло, а потім їдеш звідти з однією сумкою. Тому що з двома можеш не зайти в евакуаційний потяг”. Історія Ріти Сіобко

Ціна війни. Чи зможе Україна вижити без вкрадених росією корисних копалин та врожаю

Будинок на Північній Салтівці: як живуть люди в одному з найбільш постраждалих районів Харкова

Перегузні, дельфіни та хохулі: які рідкісні види тварин втратила Україна та як відновити їхню популяцію

Підприємство

Втрачена міць містоутворюючих підприємств: як під час війни склалася доля “Артвайнері”, “Артемсолі” та “Колірмету”

Заклад охорони здоров'я

“Поки шукала доньку Соломію, то декілька разів з нею попрощалася”. Історія Оксани Фоменюк, яка пережила ракетний удар по лікарні “Охматдит”

Заклад охорони здоров'я

Місце, де зцілюватимуть душі. У Львові будують Центр реабілітації для українців, які пережили полон та тортури

Руїни в VR. Як українські компанії передають масштаби руйнувань