“Дні у сховищі були нестерпними. Снаряди падали десь поряд — діти кричали та розбігалися в різні кутки”. Історія Галини Волощук

“Ми стояли біля будинку культури та чекали на евакуаційний автобус. А його не було через сильний обстріл. Я бачила, як снаряди влітали у 9-поверхівки”, — розповіла журналістці “Свій дім” Галина Волощук з Попасної.

Виїхати з міста, де тривали активні бойові дії, все ж вдалося. Пані Галину та її чоловіка забрав перевізник, якому змогла додзвонитись донька подружжя: 

“Ми сіли в легкове авто, а водій каже: “Моліться Богу”. Їдемо по тій Попасній, снаряди рвуться, я перечитала усі молитви, які знала”.

Ночували в церкві та дитячому таборі. Потім поїхали до родичів

Родину довезли до Бахмута та висадили біля автостанції. Що робити, куди йти далі? Вони стояли і ледве стримували сльози. Неподалік був молитовний дім. Там відігрілись, випили чаю. А наступного дня поїхали в Смілу на Черкащину. Спочатку переночували в церкві, а потім жили в селі у дитячому таборі, де було багато переселенців:   

“Нас забрали віряни, які їхали в Рубіжне за вихованцями дитячого будинку. Але був сильний обстріл, не змогли проїхати і повернулися”. 

З Черкаської області виїхали днів за 10. Чекали, коли у вірян буде рейс на Чернівці. Майже 2 роки живуть у родичів чоловіка.

Рідний дім згорів. Обстріли знищили всю вулицю

Будинок подружжя у Попасній згорів після обстрілів у березні 2022 року. На їхній вулиці Заводській не вціліла жодна оселя. 

“Територія окупована, подалися в “Дію” на компенсацію про пошкоджене майно. А там пише, що нашого житла немає в реєстрі майнових прав. Зараз працюю з юристом БФ “Право на захист”, щоб вирішити це питання. Кажуть, що будуть робити запит. Не знаю, що з цього вийде”, — говорить жінка. 

Ночі у підвалі, як страшний сон

“Війна для нас почалася у 2014 році. Неподалік на залізничні колії падали снаряди,
шматки рейок виривало й все це летіло нам у двори. По домах йшли тріщини. А у 2022 році почалося таке, що неможливо було терпіти. Я 2 тижні ночувала у бомбосховищі. Чоловік вдома був — терпів, а я не могла. Вранці бігла до нього. Відстань невелика, але страшно, бо навколо все гупає. Коли не стало газу, то пічку топили дровами. Коли від вибухів в хаті вперше повилітало скло, ми були всередині. Але Слава Богу не біля вікон”,  — каже пані Галина.

Коли подружжя евакуювалося — в те сховище прилетіло та воно завалилось. Сусіда привалило плитою та майже відірвало ступню.

“Чоловік сумує за Попасною, за роки життя вона стала для нього рідною, — говорить жінка. — Він працював на “Укрзалізниці” колійним майстром. У нього там були друзі, гарна робота та зарплата, заробив собі пенсію. Дуже не вистачає того життя”.

Артем Безрук, адвокат:

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте ще: “Ключі від квартири зі мною. Від дверей, яких вже немає”. Історія Тетяни Лазаревої