“Ключі від квартири зі мною. Від дверей, яких вже немає”. Історія Тетяни Лазаревої

Квартиру у будинку по вулиці Первомайська, 3 Тетяна Лазарева отримала у 1989 році. Саме тут почалося її подружнє життя, виросла донька та онука. Встиг трохи погостювати й маленький внук, а потім почався великий наступ, який загнав людей у підвали та змусив покинути рідну Луганщину.

Для мешканців Попасної війна почалася ще дев’ять років тому. Ворог тоді не зміг захопити місто, а ось сусідній Первомайськ перейшов під контроль псевдореспублік. 

10 днів у підвалі

“Вибухи були, але місто не чіпали – били по околицях. Страшно… Згодом мешканці звикли, заспокоїлись і навіть робили ремонти. Я поставила пластикові вікна, поклеїла шпалери. За два роки до повномасштабного наступу зробила в одній та іншій кімнатах натяжну стелю, поставила кондиціонер. Як кажуть, йшла до спокійної старості”, – розповіла проєкту “Свій дім” Тетяна Лазарева, вчителька біології та хімії Попаснянського ліцею №25.

Усе змінив лютий 2022 року – затишне квітуче місто російські війська перетворили на руїни. 

“Коли почалися перші гучні бахи, то донька подзвонила й каже: “Давай до нас у підвал, щоб ми усі разом були”. Деякий час були ще у квартирі, іноді ходили у сховище. А вже з четвертого березня, коли почався масований обстріл, ми спустилися у підвал і 10 днів були там”, – пригадує пані Тетяна.

Головним скарбом була буржуйка

Усі сусіди об’єдналися й допомагали одне одному. Облаштували собі воєнний побут – принесли у сховище запаси їжі, а з ящиків зробили холодильник. Змайстрували ліжка, деякі спали у кріслах. Але головним скарбом була буржуйка, яка зігрівала у ті холодні жахливі дні. 

“Внука за 10 днів один раз винесла на вулицю. Постояли, подихали. Постійні бахи, жутко було. А пекінеса треба вигулювати кожного дня і це для мене було випробування. Виходила о 4-й годині ранку, поки відносно тихо, і біля під’їзду ходила”, – розповідає жінка. 

Дім руйнували поетапно, квартиру пограбували

Під час одного невеликого затишшя до підвалу прийшла мама Тетяни. Її будинок був десь за 500 метрів від сховища. Жінка тримала у руках одну сумку – з нею вона потім і поїхала з міста. Можливості повернутися в оселю вже не було. Будинок повністю вигорів.

У квартирі Тетяни вже повилітали шибки. Її дім знищували поетапно. Нові руйнування вона бачила на відео, яке знімали окупанти, а сусіди розповіли, що квартиру пограбували – винесли все, що змогли.

Залишатися у Попасній було вкрай небезпечно, тому 14 березня 2022 року виїхали усією родиною. Зараз живуть разом у Тернополі та винаймають житло. 

Там залишилась колекція слоників. Штук 100

Найбільше Тетяна сумує за фотоальбомами та колекцією слоників, яких збирала протягом багатьох років:

“З мене друзі сміються й кажуть: “Здались тобі ті слони!”. А це ж наче мої діти. Збирала їх, мабуть, років 20. Куди їду, там Судак, Ялта – обов’язково якогось слоника привезу. І керамічні, і скляні, і пухнасті були. Штук 100 точно”.

Жінка радіє, що встигла забрати свій старенький ноутбук з частиною фотоархіву. Там збереглися весільні фото доньки, які вона роздрукувала й подарувала дітям на восьму річницю подружнього життя.

Читайте ще: Зруйнований дім побачили на Google-картах. Історія Галини Журавльової