Зруйнований дім побачили на Google-картах. Історія Галини Журавльової 

Живуть у Харкові, а всі думки про затишний будинок у Попасній на Луганщині, від якого залишилися руїни. 

Подружжя Журавльових мріє поїхати у рідне місто після деокупації й на власні очі побачити, що залишили після себе російські окупанти. 

“Хочу побачити на власні очі, що залишилося у місті”

“І у мене, і у чоловіка там батьки поховані. Треба відвідати кладовище. Хочу побачити на власні очі, що залишилося у місті, в нашому будинку, а чого нема і не повернути. Знаю, буде нелегко, але це треба пережити”, – говорить пані Галина.

Жінка має 45 років трудового стажу. На Попаснянському склозаводі пройшла шлях від розпорядниці робіт до директорки підприємства. У 2011 році власники закрили завод, тому перейшла працювати у медичний заклад заступником головного лікаря з економічних питань. 

“У мене чоловік майстровитий, усе вдома робив власними руками”

Все життя поруч з Галиною – її чоловік Михайло. Двоє доньок та четверо онуків жили окремо – у Харкові та Києві. Найменші залюбки їздили до Попасної ласувати полуницею з бабусиного городу. Так було до кінця лютого 2022 року. Діти благали, щоб батьки негайно виїжджали. Вони спочатку опиралися: не хотіли залишати власного будинку. Що тут перебувати небезпечно зрозуміли майже за місяць.

“Багато речей не брали, були впевнені – за тиждень повернемося”, – каже Галина.

На обійсті залишилися кури, кролі, пес. Господарі щедро насипали їм їжі, щоб вистачило на цей час. Але додому більше не повернулися. Живуть у Харкові й дуже сумують за самотужки зведеним будинком:

 “У мене чоловік майстровитий, усе вдома робив власними руками. Десятками років створювали все”.

Сусідка не зробила фото оселі, бо боялася окупантів

До вересня 2022-го окупанти ще пускали у місто попаснян, які приїжджали з “тієї сторони”, щоб забрати особисті речі. Жінка, яка повідомила подружжю про руйнування, теж навідалася у місто, але зробити світлини відмовилася, бо побоялася окупантів.

“Я навіть зараз не можу передати ті емоції, коли побачила це жахливе повідомлення. Це важко, але дім вже не повернеш, нічого не повернеш. Треба жити далі”, – каже пані Галина й чекає на перемогу ЗСУ, щоб повернутися додому.

“Хочу, щоб місто відбудували, і туди повернулися патріотично налаштовані попасняни”

Жінка дуже шкодує за сімейними світлинами, що залишилися у Попасній. Каже: “У тих фото – все наше життя. На жаль, нових не зробиш і не купиш”.

Час від часу попасняни, які роз’їхалися по усіх усюдах, телефонують один одному. Жінка спілкується зі своїми колишніми сусідами, друзями: одні знайшли прихисток в Одесі, інші нині теж у Харкові.

Галина Журавльова сподівається на відбудову Попасної. Але, каже, місто це в першу чергу люди: “Дуже хочеться, щоб туди повернулися патріотично налаштовані попасняни. Не хочу жити поруч з тими, хто тримає камінь за пазухою. На жаль, доведеться і з такими жити”.

Допомогти родині можна за номером картки: 5168 7574 0645 9778 (Журавльова Галина Олександрівна).