Армія рф вбила три покоління родини, а від дому лишилися руїни. Історія Володимира Ободзінського

8 березня 2022 року російські військові скинули дві авіабомби на будинок в селі Юрівка на Житомирщині, де жила щаслива українська сім’я. Там лунав дитячий сміх, на кухні готували смаколики, а у вітальні весело святкували дні народження та родинні свята. Нині залишилися лише спогади…

Спогади Володимира Ободзінського, який того дня був на роботі у Києві. Це його й урятувало від гибелі. Але під уламками рідного дому обірвалося життя найрідніших йому людей: 40-річної дружини Наталії, 14-річного сина Володимира, 19-річної доньки Іванни та однорічних онуків Ніколь і Дениса.

“Вдома немає нікого живого”

Про вибухи чоловікові о 20.30 повідомив сусід. Володимир спробував додзвонитися рідним, але не вийшло. Тоді набрав батьків, які жили в тому ж селі та попросив сходити подивитися, що сталося.

“За 20 хвилин зателефонував татові знову. У слухавці одразу ж почув крик своєї мами. А батько важким голосом прошепотів: “Вдома немає нікого живого”, – розповів Володимир Ободзінський в інтерв’ю платформі пам’яті Меморіал.

Врстаннє бачив сім’ю по відеозв’язку

Родина Ободзінських на початку повномасштабної війни вирішила не покидати дім, адже російські військові були далеко від їхнього села. Востаннє Володимир бачив сім’ю по відеозв’язку 8 березня. Подзвонив Наталії по вайберу, привітав зі святом. Зараз на місці його дому лишилися самі руїни, а у душі – вирва від втрати…

Прожили в будинку щасливі 10 років

Чоловік згадує, що родинний дім вони будували разом із дружиною Наталією майже 10 років. Вклали у нього всю душу, багато грошей та часу. Стільки ж часу подружжя насолоджувалося життям у своєму сімейному гніздечку.

“Торік добудували на обійсті сарай, гараж, але через брак фінансів не встигли накрити. Вирішили, що навесні… Наприкінці літа планували пробурити свердловину, щоб не мати проблем з водою“.

А от донька Іванна, яка рік тому народила близнюків, любила поратися на подвір’ї перед домом. Дівчина мріяла працювати в Києві ландшафтною дизайнеркою.

“У нас була прибудинкова територія – Іванна все засадила квітами, кожної весни обробляла ділянку та висаджувала нові рослини“.

Читайте ще: Під вий сирен у повітрі кружляли зошити. Історія житомирського ліцею №25