“У мене був дім, робота, хобі. Життя стерлося ластиком”. Історія Анастасії Пономарьової

Усе своє життя Анастасія Пономарьова жила біля моря, у будинку, який після Другої світової війни побудував її прадід. Але через повномасштабне вторгнення рф жінка покинула все, чим дорожила: роботу вчительки у школі, свій освітній центр, освітні проєкти та фестивалі.

“О 4 ранку нас почали обстрілювати “Градами”

“Ми виїжджали з Маріуполя 24 лютого 2022 року. Наш будинок на околиці міста, о 4 ранку нас почали обстрілювати “Градами” і зникло світло. Я розбудила сина та сказала, що почалася війна. Не було часу думати: їхати чи ні. Ми ховалися у підвалі, але “Гради” лягали уже дуже близько”, – згадує перший день великої війни Анастасія.

Родина залишила місто та поїхала до Дніпра. Але там вони пробули недовго. Згодом рушили далі й врешті-решт дісталися Дрогобича на Львівщині.

“Я вийшла не на нуль, я вийшла на мінус”

“Коли ми виїжджали було дуже боляче, але складалось враження, що я не прощаюсь. Після цього моє життя повністю змінилося. Я вийшла не на нуль, я вийшла на мінус. Я зрозуміла, що тепер у мене немає нічого, від слова зовсім”, – розповіла Анастасія.

За деякий час після евакуації жінка дізналася, що в її будинок у Маріуполі зруйнований.

“Дах обірвало, немає вікон та дверей. Фото нам надіслали ще в березні 2022 року, зараз, ймовірно, ситуація ще гірша. Я там жила з чоловіком, сином та мамою. Перед повномасштабним вторгненням ми самостійно зробили ремонт в кімнаті сина. Він встиг пожити у ній лише кілька місяців”.

Тікаючи від російських обстрілів, Анастасія Пономарьова не встигла забрати нічого зі своїх речей.

“У нашому домі залишилося багато цінного: альбоми з фотографіями, бібліотека моя і сина, улюблені сукні. Також у Маріуполі залишилася керамічна тарілка від українського художника-кераміста Рустема Скібіна, улюблені парфуми, мамині ляльки, мої м‘які іграшки”.

За надану інформацію для підготовки допису “Свій дім” дякує Дрогобич.City.

Читайте ще: Російські окупанти винесли з квартири всі речі, а потім будинок знесли. Історія Софії Ганицької