Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Авдіївка

Історії, які ви нам розповіли
Приватний будинок

“Тіло мого чоловіка досі лежить на вулицях Авдіївки. Я не можу поїхати та поховати його”. Історія Наталії Лебідь

зруйновано: січень 2024 / Донецька область , Покровський район , Авдіївка / Спортивна , 42

Наталія Лебідь зустріла вторгнення рф в рідній Авдіївці. Провівши декілька місяців під обстрілами вона виїхала, але її чоловік від евакуації відмовився й залишився в місті. Це рішення коштувало йому життя. Росіяни заходили в Авдіївку з вулиць, де було їхнє житло. Армія рф в один день знищила будинок та вбила його власника.

“Чоловік загинув 19 січня 2024 року. Про це я дізналася від свідків, які були з ним, але змогли вижити. Під час сильного обстрілу вони бігли в кінець вулиці, де у будинку сусідки був глибокий підвал, щоб сховалися. Мій Вадим послизнувся й впав. У той момент росіяни скинули на нього снаряд з дрона. Зараз я у безпорадному стані — не можу поїхати й поховати його та отримати ніякі документи. Я навіть не знаю, що з його тілом — чи забрали його, чи рештки так й лежать десь серед руїн нашого міста. У кращому випадку це буде братська могила. Єдине, я змогла зв’язатись з його братом, який живе в росії, і він здав ДНК там вже в окупаційних органах. Це єдина надія, що якось вдасться через нього знайти чоловіка”, — каже Наталія журналісту “Свій Дім”

Не вперше змушена покинути дім через війну

Жінка народилася в Авдіївці, освіту здобула у Донецьку. Працювала в торгівлі. Згодом одружилася та народила дитину. Після подій 2014 року родина вже виїжджала з міста на рік.

“Тоді було страшно, але на фоні повномасштабного вторгнення — це квіточки. В 2015-му в нас були потужні влучання, 5 ударів біля та в сам будинок. Ми на рік виїхали й жили в Запоріжжі у родичів. Потім ситуація начебто налагодилася й ми повернулися”, — говорить жінка.

Думок назавжди покидати Авдіївку після тих подій ніколи не було. За словами Наталії була віра у майбутнє, а вдома відчувався спокій. Уявити, що буде повномасштабна війна ми не могли.

Про вторгнення рф я дізналася по дорозі на роботу від знайомої. Потім вже покупці в магазині сказали. Один зайшов, другий — говорили пошепки, а потім вже й сама все почула. Я в місті залишалася до середини червня 2022 року. Спочатку було багато роботи, вона мене тримала. Після 24 лютого майже всі точки торгівлі по місту закрилися, тому був ажіотаж. Потім вже всі знайомі, друзі й родичі евакуювалися, людей залишалося все менше. Всі мене вмовляли, а я не хотіла. Зрештою моя подруга, яка виїхала до Дніпра, змусила мене покинути Авдіївку. В неї батько загинув від обстрілів, це мене дуже сильно налякало. Я виїхала — це було у червні 2024 року. Чоловік категорично відмовлявся залишати рідний дім. До нього й волонтери приїжджали, а він в ніяку. Це рішення коштувало йому життя. Я тепер шкодую, що не забрала його силоміць.”, — розповідає Наталія. 

Жінка спочатку пожила у селі під Покровськом, а потім поїхала до Дніпра. Все майно залишилося вдома. Їй вдалося забрати лише літні речі. Зараз живе у гуртожитку, де знімає кімнату з поганими умовами за 5 тисяч гривень.

20 років щасливого життя

Будинок, в якому жила Наталія, придбали батьки чоловіка, а після одруження віддали молодятам.

“Це одноповерховий дім на 68 квадратів. Ми там жили з 2001 року. Був город невеликий, окремо мали дачу. Також виграли грант на теплицю, де вирощували ранні овочі та полуницю. Це для себе здебільшого, але я трішки продавала. Коли ми заїхали, то це була звичайна сільська хата. Ми поставили гараж, нові вікна, збудували літній душ. Також завели в дім всі комунікації — газ та воду. Всередині зробили натяжні стелі, замінили освітлення. Фактично в 2012 році будинок був вже повністю готовий й ми з чоловіком заощаджені кошти витрачали на відпустку — здебільшого поїздки в Крим”, — говорить жінка.

Зараз Наталія мріє про нове житло. Каже, що до Авдіївки повернеться хіба що, як в музей свого минулого життя — лише на екскурсію. 

“Приїхати й подивитися — так, але на постійній основі там життя не буде. Все знищено, Авдіївський коксохімічний завод — містоутворююче підприємство, зруйноване. Це значить, що роботи не буде, інфраструктура теж розбита. Не хочу витрачати на це час й на щось сподіватися. Про окупацію — взагалі мовчу. Ніколи й ні за яких умов”.

Допомогти жінці можна за реквізитами: 4731 2196 5702 5965 (Лебідь Н)

______

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Наш будинок в Попасній армія рф зрівняла з землею. Залишився лише паркан та фундамент”. Історія Тетяни Зеленської

admin / 07.06.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

За шість років до початку великої війни багатодітна родина психологині Юлії Павлової переїхала з Запоріжжя в село Українка. Там запустили проєкт, за яким будували житло для прийомних родин і дитячих...

читати історію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Михайло Гречаний жив у Стельмахівці Сватівського району Луганщини. З 2015 по 2020 роки був сільським головою, потім старостою, а перед повномасштабним нападом рф — спеціалістом Коломийчиської сільської ради. Зі своєю...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Об'єкт культури

Олексій Скоркін залишив банківську сферу й відкрив музей борщу та сала. Окупанти знищили унікальну хатинку на Сумщині

Багатоквартирний будинок

“Квартира згоріла 2 роки тому через російські обстріли. Живемо без комунікацій та не знаємо, що буде з нашим будинком”. Історія Світлани Орєхової

Що треба фіксувати першочергово — зруйновану інфраструктуру чи житло? Читайте в кейс-стаді “Святогірськ 2:0”

Приватний будинок

Живемо на Тернопільщині та мріємо купити дім, який орендуємо. Історія Ольги Дудченко

Приватний будинок

“Плачу, коли згадую дім. А чоловік не дозволяє викидати стару футболку. Каже, що буде її в Бахмуті носити”. Історія Тетяни Буковцової

Збереження архітектурної спадщини українських сіл: як працює онлайн-конструктор будинків