“Наш будинок в Попасній армія рф зрівняла з землею. Залишився лише паркан та фундамент”. Історія Тетяни Зеленської

Тетяна Зеленська понад 20 років прожила в Попасній на Луганщині, куди переїхала по роботі в 2001 році. За цей час місто стало для жінки рідним. Після початку вторгнення рф росіяни цей дім в неї забрали. Провівши понад три тижні в місті під постійними обстрілами родина евакуювалася. Спочатку жили на Черкащині, тепер — у Полтаві.

“Про вторгнення рф дізналася від колег. Вони сказали, що в Києві почалася війна. Був шок. Деякий час ми ще ходили на роботу, ховалися в укритті. В Попасній гаряче стало одразу. Чоловік займався евакуацією техніки з “Укрзалізниці” десь до 9 березня. Що відбувається в інших областях — не знали. Світла й зв’язку не було. Ми виходили на город та намагалися зв’язатися зі старшою донькою, яка жила у Харкові й дізнатися хоч якісь новини. Ми тиждень посиділи з дитиною у підвалі. В город до нас було влучання з “Граду”, тоді частково згорів паркан. Потім ми вже не витримали та евакуювалися — 20 березня втекли з Попасної”, — розповідає Тетяна журналісту “Свій Дім”.

В Попасну закохалася одразу

Тетяна народилася в Донецькій області, вчилася на залізничницю у Харкові, а по розподіленню за фахом переїхала до Попасної. Тут вийшла заміж. Спочатку жили з чоловіком на квартирі, а згодом купили дім.

“Мама моя жила у Сіверську на Донеччині. В 2010 році в неї стався інсульт. Ми її забрали до себе, квартиру там продали, на отримані гроші купили житло у Попасній. Одноповерховий будинок на 65 квадратів обійшовся нам в 7 тисяч доларів. Там було 3 кімнати, правда у жахливому стані. Скільки грошей було на той момент — такий й купили. За ці 10 років зробили майже все з нуля: новий дах, підлогу, меблі, обшили стіни гіпсокартоном та у дворі поклали плитку. Напередодні вторгнення придбали багато техніки. Останнім був телевізор. Кредит за нього виплачували навіть після того, як його не стало”, — розповідає Тетяна.

В чоловіка Тетяни була своя квартира. Там ніхто не жив, але продавати її родина не планувала. Вона теж знищена внаслідок боїв за місто.

Все майно залишилося вдома

Під час втечі з Попасної Тетяна з чоловіком майже нічого не взяли з речей. Все майно довелося купувати заново на новому місці.

“Нам пощастило, що в нас була власна машина. Ми взяли їжу, одяг та постільну білизну. Спочатку поїхали до Слов’янська, там теж було неспокійно. Чоловік подзвонив товаришу на Черкащину. Там нам дали порожній будинок у Звенигородському районі, де ми прожили рік. “Укрзалізниця” оплачувала нам простій, плюс виплати ВПО. Було якось за що жити, потім на роботі сказали, що далі нас утримувати не можуть. Так ми опинилися у Полтаві. Там влаштувалися на місцеве відділення “Укрзалізниці”. Керівництво дало нам кімнату в приміщенні, яке переобладнали для потреб переселенців. Живемо всі дружньо під одним дахом. Спочатку умови були не дуже, а зараз все є: кухню облаштували, плитку поклали та зробили душ”, — каже жінка. 

Про повернення додому подружжя не думає, адже від Попасної нічого не залишилося. Росіяни повністю звільнили її від будівель та життя.

“Краще нашого міста я не бачила, дуже сумую, але я реалістка по життю. Розумію, що туди ми ніколи не повернемося — треба років 100, щоб там можна було жити. І це за умови звільнення та відновлення. А зараз як туди з дітьми повертатися? Там все заміновано навкруги. Крок вліво, крок вправо — вибух. Зараз у нас з чоловіком є мрія — придбати нове житло заради дітей. Не хочемо, щоб вони залишилися без нічого”, — говорить Тетяна.

Допомогти родині можна за реквізитами: 4441114444214041 (Зеленська Т)

______

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Наш дім та село знищені, а евакуюватися ми змогли лише за допомогою волонтерів”. Історія Ніни Грачової