“Коли росіяни нас вивозили, ми бачили, що сталося з домом. Зробити фото — не наважились”. Історія Олени Склярової

“Спочатку в цій квартирі жили батьки, а коли тато помер, я залишилася з мамою. Вона ще могла самостійно пересуватися, але їй потрібен був догляд.  У січні 2022 року ми перехворіли на коронавірус, а потім почалася війна. У матусі були ускладнення, а сімейні лікарі вже евакуювалися”, — розповіла журналістці “Свій дім” Олена Склярова, жителька селища Соснове Донецької області. 

“Мама не розуміла, що це війна, але лякалася гучних вибухів”

З перших днів повномасштабного вторгнення жителі селища чули, як бомбили Ізюм, Студенок та Яремівку. А потім ходили під вибухами та розуміли, що може прилетіти будь-коли: 

“Підвалу не було. Виходила у коридорчик. Маму теж переносила, але інколи просто не вистачало сил. Вона метр-два пройде і падає”, — пригадує жінка.

Пані Олена близько 15 років працювала у Святогірській санаторній школі-інтернаті помічником вихователя. Коли поверталася додому після нічної зміни, то часто знаходила маму під ліжком.  

“Мама не розуміла, що це війна, але лякалася гучних вибухів. Це було нестерпно, тому згодом переїхали до мене на роботу у Святогірськ. Там був підвал. А вже звідти виїжджали, коли місто було окуповане. Нас вивозили росіяни. Було нестерпно..морально. Я просила, щоб довезли до Сватового, бо мамі треба було у лікарню. А вони завезли нас у село Піски-Радьківські та викинули під забор. Бігала, стукала в усі двері, щоб вибити одноразову допомогу на хвору матір. І за ті кошти, через гуманітарний коридор, ми виїхали на територію, підконтрольну Україні. А потім евакуювалися до Польщі”.

“Бачила свій зруйнований дім, але фотографувати боялася”

Коли російські окупанти вивозили Олену та її матір, вони бачили, що сталося з їхнім домом. Дістати телефон та зафільмувати все — не наважились. 

З вересня 2022 року по липень 2023 року жінки пробули в Польщі. За кордоном у мами стався мікроінсульт і вона опинилася у госпіталі:

“Взагалі там дуже важко потрапити до лікаря. За рік до війни я зламала ногу, треба було знімати пластину після операції. Так я з нею і ходжу”.

В Польщі було безкоштовне житло та харчування. Олена не могла знайти роботу, бо була постійно з мамою. Потім знов був важкий шлях до України. Винаймала перевізників, бо на реанімобіль коштів не було:

“Збиралися на Полтаву. Одна дівчина обіцяла, що прийме нас, поки я не вирішу питання з житлом. А потім відмовила. Сказала, що у неї самої великі проблеми. І знов ми опинилися під забором. Шок за шоком. Мама мене вже не впізнавала. Пішла деменція. Після інсульту і праву руку відняло”, — пригадує жінка.

Згодом мама померла. Донька кремувала тіло, а прах відвезла на Донеччину у село Кримки, звідки жінка була родом. Тоді заїхала в рідне селище Соснове та пройшлась по руїнах власного дому. 

Хоче повернутися у Донецьку область

Зараз пані Олена живе на Дніпропетровщині — у прихистку при церкві, але мріє повернутися у рідні краї.

“Квартира в Сосновому приватизована на двох, а заяву про пошкодження повинен подавати лише головний власник. Тепер поки я не вступлю у право спадщини, я не маю права на компенсацію. Але комісії у Лиманській громаді все одно не працюють. Вже 2 роки дому немає, де хочеш там і живи. Ще й якщо переселенські виплати скасують, я не знаю що робити. Мені 56 років, до пенсії не доробила. Півтора року носила хвору маму на собі та своє здоров’я угробила. Але працювати треба. Буду шукати, але спочатку треба знати, де я буду жити. Сподіваюсь знайти щось в своїх краях — Краматорську чи Слов’янську. В Дніпрі дуже дорого”.

Якщо є можливість допомогти з орендою недорогого житла — напишіть нам на пошту sviydimua@gmail.com.

Артем Безрук, адвокат:

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте ще: “Наші захисники мають відчувати підтримку, де б ми не були”. Історія Лесі Мирошниченко, яка втратила дім та опинилася в Польщі