Російський шахед знищив дім, який відремонтували за програмою “єВідновлення”. Історія Олени Кузнецової

Будинок Олени Кузнецової, розташований на території Слов’янського курорту, російські окупанти розбили двічі. Після першого удару, коли поряд впав “Іскандер”, вибило вікна та пошкодило стелю в одній із кімнат, але загальна конструкція залишилася цілою. Тоді вдалося отримати кошти за програмою “єВідновлення” і розпочати відбудову. Коли роботи були на фінальній стадії — в дім влетів ворожий “шахед”. Все те, що відновлювалось, знов перетворилось на руїни.

“Поки робили ремонт, то винаймали інше житло. Вже планували повертатися додому. Залишилось лише підключити газ. У ніч на 13 липня 2024 року чули, як над містом кружляли “шахеди”. Близько 00:15 був вибух, а зранку син показав мені фото з телеграма і сказав: “Мамо, здається це наш дім””, — розповіла пані Олена журналістці Свій дім.

“Побачила розбитий будинок і втратила свідомість”

Коли жінка підійшла до своєї оселі, то побачила, що одна з кімнат розбита вщент, стіни просто не було. Інша та кухня суттєво пошкоджені, у багатьох місцях зруйнований дах. Російський шахед залетів прямо в дім. Від побаченого пані Олена втратила свідомість.

“У цьому будинку колись жив мій дідусь. Він працював головним бухгалтером  Слов’янського курорту і йому дали відомче житло. Потім воно перейшло у власність моїм батькам, а у 2021 році — до мене. Мама померла від хвороби перед повномасштабним вторгненням рф. Сам дім розділений на чотирьох господарів. У кожного були паркани, городи та чудові сади”.

Перше руйнування

Наприкінці березня 2022 року Олена вимушено евакуювалася до Дніпра, а влітку сусіди повідомили, що поруч з домом впав “Іскандер”:  

“Я була готова до того, що вибиті вікна та пошкоджений дах. А коли повернулася до Слов’янську та зайшла в дім, побачила, що в залі рухнула стеля, перебиті меблі та книжки. Трохи оговталась, подала заяву в “Дію” про пошкодження, дочекалася комісії та отримала 160 тисяч грн на відбудову. Кошти по програмі “Євідновлення” пришли за місяць-два. Закупили на них шифер, двері, вікна. Ще 30 тисяч надала Слов’янська ВЦА. Витратили на ремонт і власні заощадження — працівникам потрібні “живі гроші”. Все доводилось робити поетапно. Були прильоти поряд, злетали шиферини. Але ми йшли до своєї мети — повернутися до зими у власну оселю. А потім в одну мить втратили все”.

Так і винаймають житло у Слов’янську

“Ми ходили до голови ВЦА, щоб отримати хоч якесь житло. Сказали, вільного немає і програми такої теж. Доведеться знову подавати заяву в “Дію”. Але трохи згодом. Поки ще не відійшли від шоку. Я поки нічого не хочу. Часто дивлюся в одну точку і не розумію, що робити далі. Ходжу навкруги, плачу. Щось дістаємо, намагаємося врятувати книги — їх було дуже багато. Господи, якби ця війна швидше завершилась. Вже сил нема терпіти. Коли лунає тривога, вже навіть не боязно, а просто гидко”.

Пані Олена прожила у своєму домі 56 років. З ним пов’язані найкращі спогади. Пригадує, як збиралися з кумами та смажили шашлики, та яка мальовнича природа їх оточувала. 

“Мали собак і котів. У дворі висіли годівниці для птахів та білок, де завжди була їжа для них. За два тижні до того, як шахед влетів у дім, не прилетіло жодної пташки. Сухарі й водичка були нетронуті. А ось днями поїхали, а їх знов повно. Можливо вони теж щось відчували негарне”. 

Ніч напередодні повномасштабного вторгнення

23 лютого 2022 року Олена з сином пізно повертались додому. Жінка каже, що такої темної ночі давно не було, а на душі було якось неспокійно.

“Нас завжди зустрічали собаки. Тоді вони не вибігли, а забились по будках. Вдома мені стало погано. Якесь дивне самопочуття. Раніше такого не було. О 5 ранку я прокинулась, щоб збиратись на роботу. Почула гучний звук. Подумала, може щось вибухнуло або стався теракт. Потім — наступний, еще один. Це російські військові вже били по Краматорську”, — каже Олена.

Далі було життя “між двох стін”, де рятувалися від обстрілів. Перебіжки до бомбосховища та евакуація до Дніпра наприкінці березня. Тимчасовим прихистком для родини став гуртожиток від університета, в якому навчався син.

“Ми їхали на 2-3 тижні. Я навіть продукти залишила в холодильнику, була впевнена, що скоро повернемось. Повернулися, зняли квартиру, відновили дім, який знов перетворили на руїни”.

Допомогти жінці можна за номером картки: 4149 4993 9501 4010 (Кузнецова О. В.).

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте ще: “Поки залишалася в Бахмуті, то щомісяця з пенсії переказувала 1000 грн на ЗСУ.” Історія Наталі Рудченко