головна / Історії, які ви нам розповіли / Бахмут

“Поки залишалася в Бахмуті, то щомісяця з пенсії переказувала 1000 грн на ЗСУ.” Історія Наталі Рудченко
Донецька область , Бахмутський район , Бахмут / Сількорівська , 136
Приватний будинок
Адреса:
Донецька область ,
Бахмутський район , Бахмут ,
Сількорівська , 136
Наталя Рудченко покинула Бахмут лише 25 жовтня 2022 року, коли там майже не залишилося людей. По вулицях бігали здичавілі собаки, які колись були домашніми. Жінка, маючи інвалідність по зору та діабету, змогла пережити важку евакуацію та довгі пошуки місця для проживання, які продовжуються і зараз.
“Я вірила, що ЗСУ не дадуть ворогу дійти до Бахмута. У мене було радіо на акумуляторі. Світло зникло ще в травні 2022 року, але у деяких людей були генератори, тому я могла періодично його заряджати та слухати новини. А там кажуть, що Сєвєродонецьк і Лисичанськ вже захопили окупанти. І я розумію, що наступним буде наше місто. І тоді я вперше задумалась про евакуацію”, — розповіла жінка журналістці “Свій дім”.
“Мене забрали волонтери, які привозили гуманітарку”
Коли пані Наталя вирішила покидати Бахмут, можливостей це зробити майже не було. Її племінниця з Харкова, не дивлячись на проблеми зі зв’язком, додзвонилася до тітки й повідомила, що її вивезуть волонтери з Дніпра. Але до точки збору їй треба було дістатися самостійно:
“В той час всі мости над річкою Бахмутка були зірвані й проїхати ними не було можливості. Залишилися лише понтонні переправи. Було страшно, але я наважилася. Поставила валізу з речами, документами та ліками на кравчучку й пішла. Води було десь 15 см, я ногою мацала й робила кроки. Коли опинилася на протилежному березі, то навіть не знала, де вони мене мають зустріти. Йшла і не знала куди. Будівлі побиті, людей нікого, зв’язку немає. А потім побачила хлопця, який говорив телефоном і попросила його подзвонити волонтерам. Це і допомогло мені”.
Чоловіки приїхали на великій машині. Були вільні два пасажирські місця, а весь інший простір зайнятий консервами та батонами. На пані Наталю вони наділи бронежилет та каску. По дорозі забрали ще одну жінку.
“Класно їсти страви без аромату диму”
З Бахмута вони доїхали до Покровська. Там пані Наталя вперше за багато місяців побачила світло від ліхтарів, адже в Бахмуті була комендантська година. Сусіди навіть могли зробити зауваження, коли бачили світло від свічки.
“Ми доїхали до якогось села на Дніпропетровщині й зупинилися. Там місцеві в клубі організували цілодобову столову для волонтерів, військових і всіх, хто проїжджає повз. В приміщенні стояли 50-літрові каструлі з їжею. Мені дали борщу. І я тоді зрозуміла, наскільки це класно їсти страви без запаху диму. У мене став комок в горлі. Люди самі це організували. Бо їм було не все одно. Вони не залишилися осторонь”.
“Клопи, хвороба, монастир”
Потім волонтери привезли пані Наталю до шелтера в Дніпрі. Їй там виділили місце в кімнаті та дали постільну білизну. Тоді світло не можна було вмикати, тому що там спали. Зранку вона побачила, що разом з нею ночували чоловік, молода пара з дитиною та подружжя літнього віку.
“Така в нас була кімната. Наступного ранку я проснулася і відчула що мене покусали клопи. У моїх сусідів таких проблем не було, тому я вирішила, що це сталося ще в машині по дорозі в Дніпро. На п’ятий день перебування в шелтері в мене вже було покусане обличчя. Я перелякалася, зібрала речі й пішла на вокзал. В той час мені подзвонила знайома і запропонувала приїхати до неї на Вінниччину в монастир”.
Як тільки жінка доїхала до пункту призначення — захворіла, у неї почався сильний кашель і піднялася температура. Це стало причиною нових проблем.
“Знайома, яка покликала мене туди, була не дуже задоволена моїм станом. Кричала на мене і казала, що їй тепер перед монахинями соромно. Я там надовго не затрималася. Після чергової перепалки та дорікань на мою хворобу, я зібрала речі й покинула це місце. Дійшла до автовокзалу і поїхала на захід України”.
“Написала оголошення у фейсбуці про пошук житла”
Жінка приїхала до міста Сторожинець Чернівецької області, куди раніше евакуювався її син з дружиною. Жила в гуртожитку в окремій кімнаті. Стосунки з молодим подружжям і до початку повномасштабного вторгнення були складними, а в новому місті ситуація не змінилася. Залишатися там стало нестерпно, каже вона.
“У фейсбуці в одній з груп я написала оголошення: “Жінка з Бахмута. Шукаю житло”. Через хвилину мені подзвонили й недалеко від гуртожитку призначили зустріч. Там і познайомилася з чоловіком, який з початком великої війни, збудував над гаражем дві квартири. Там я живу і зараз. Помешкання просте, але все є — душ, туалет, гаряча вода. Єдиний мінус — влітку в приміщенні дуже спекотно, а взимку настільки холодна підлога, що наче по льоду ходиш. Як буде цього року з відключенням світла — не можу уявити. Тому продовжую шукати собі оселю”.
Читати по темі: “Уся родина зібралася у моєму домі на річницю весілля батьків. А наступного дня ми евакуювалися”. Історія Олени Капленко
поділитись у соцмережах
Рекомендуємо прочитати

Реєстр збитків для України: Чому важливо подавати заяви на компенсацію за зруйноване житло
Платформа Свій дім розпочинає серію відео про Реєстр збитків для України, щоб розповісти постраждалим від агресії росії про можливість долучитися до створення системи відшкодування як репарацій для країни-агресорки. Щоб розібратися в...
читати історію
Приватний будинок
“На згадку про дім залишилася коробка ялинкових іграшок та сімейні фотоальбоми”. Історія Марини Коваленко з Луганщини
Марина Коваленко (ім’я змінено з міркувань безпеки) — історикиня з Луганщини. Зараз вона живе в Києві та працює в архіві, який займається документуванням воєнних злочинів рф проти України. Команда збирає...
читати історію
Приватний будинок
“До життя в Дніпрі я досі адаптуюся, а моя дитина стикнулася з булінгом у школі”. Історія переселенки Вікторії Гіманової

“Дім у Макіївці — в окупації. Будинок у Краматорську залишили через обстріли. Тепер купили нове житло на Черкащині”. Історія двічі переселенця Олексія Демка

Об'єкт культури
Пам’ятки архітектури національного значення — на якій стадії відновлення визначних будівель в різних містах України?

Заклад освіти
Від великих проєктів до дрібних ремонтів: як відновлюють школи на Київщині

Підприємство
Відновили бізнес у пам’ять про загиблого сина: історія родини Ольшанських і їхнього найбільшого кизилового саду в Європі

Субсидія на оренду житла для ВПО у 2025 році: як отримати допомогу
Рекомендуємо прочитати

Реєстр збитків для України: Чому важливо подавати заяви на компенсацію за зруйноване житло

Приватний будинок
“На згадку про дім залишилася коробка ялинкових іграшок та сімейні фотоальбоми”. Історія Марини Коваленко з Луганщини

Приватний будинок
“До життя в Дніпрі я досі адаптуюся, а моя дитина стикнулася з булінгом у школі”. Історія переселенки Вікторії Гіманової

“Дім у Макіївці — в окупації. Будинок у Краматорську залишили через обстріли. Тепер купили нове житло на Черкащині”. Історія двічі переселенця Олексія Демка

Об'єкт культури
Пам’ятки архітектури національного значення — на якій стадії відновлення визначних будівель в різних містах України?

Заклад освіти
Від великих проєктів до дрібних ремонтів: як відновлюють школи на Київщині

Підприємство
Відновили бізнес у пам’ять про загиблого сина: історія родини Ольшанських і їхнього найбільшого кизилового саду в Європі
