Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Одеса

Історії, які ви нам розповіли
Багатоквартирний будинок

“Після удару дроном маму збирали по частинах, а з живота витягли дверний глазок”. Історія Ренати Нікової

зруйновано: березень 2024 / Одеська область , Одеський район , Одеса / просп. Добровольського , 134

Ренаті — 20 років. Вона живе в Одесі, навчається на останньому курсі театрально-художнього коледжу. Ми могли б говорити про мистецтво, театр або нумерологію, якою вона захоплюється. Але тема розмови зовсім інша — про пошкоджену квартиру та поранену маму після ворожої атаки дронами по Одесі.

“Ми були у квартирі з правої сторони. Якби дрон влетів у нашу секцію, усі б загинули”, — розповіла Рената журналістці “Свій дім”.

Коли батьки заселились в будинок по проспекту Добровольського, дівчині було 13 років, її сестрі — 14. Квартиру винаймали. Орієнтувалися, щоб поруч була звичайна школа, художня та музична, де навчались дівчата:

“Трикімнатна чешка на шостому поверсі. Нашою з сестрою кімнатою була велика зала, дві інші — бабусина та мами з татом. Можна сказати, що ми з сестрою виросли там”.

“Після нападу рф нікуди не виїжджали, але треба слухати інтуїцію”

Знаєте, треба слухати інтуїцію. У нас наче було якесь передчуття, — каже Рената. — За місяць до цієї атаки дронів ми обговорювали з рідними чи у безпечному місці знаходимося, чи може треба кудись переїхати, чи встигнемо вибратися, якщо щось трапиться. Запам’ятала цю розмову, бо після повномасштабного нападу рф ми нікуди не тікали та й мешкали в більш-менш спокійному районі. У нас тривоги не були занадто гучними, не дуже чули й вибухи, тому що багатоповерхівка розташована у дворі й закрита іншими будинками”.

“Нас здивувало питання мами, а саме його формулювання”

Напередодні трагедії у під’їзді, де мешкала родина, не працював ліфт. У п’ятницю, 1 березня, його відремонтували. Ввечері мама Ренати поверталася з продуктами. Пакети були важкими, вона зупинилась біля дому, дістала телефон і набрала доньку:

“Мама тоді запитала, чи можна заходити додому? Напевно вона хотіла дізнатися чи працює ліфт, щоб ми спустилися з шостого поверху й допомогли підняти пакети. Але ми досі не розуміємо, чому вона саме так сформулювала питання. Тоді ми з бабусею переглянулися, а по тілу побігли мурашки”, — пригадує Рената.

Потім мама піднялася у квартиру, родина повечеряла і всі розійшлися по кімнатах. Дівчина розповідає, що і мама, і вона дуже хотіли спати, але чогось не лягали. Заснув тільки тато.

“Почула затяжне “дззззз” і приліт! Думала, що це кінець”

“Десь опівночі я прибирала у своїй кімнаті й чогось увімкнула фільм “Майстер і Маргарита” 2005 року екранізації. Подивилась першу серію. На другій спіймала себе на думці — нащо я його дивлюсь? Такий стан був дивний, якось некомфортно. Хоча зранку готувалася до вихідних, була радісна. Я навчаюсь на останньому курсі художньо-театрального коледжу, постійно кудись ходжу, багато додаткових занять. Тому просто хотіла мати вільні дні, щоб відпочити”.

Рената сиділа за столом біля вікна і не розуміла, що з її станом та настроєм. За кілька хвилин почула дивні підозрілі звуки. Вони були наче й далеко, а наче й близько — часті, глухі та незвичні:

“Лунала тривога. Ми не те щоб легковажно до неї ставилися, але спускатися було нікуди. Інколи сиділи в передпокої. Цієї ночі я переписувалась з подругою з-за кордону і чогось вирішила все ж піти у коридор. Зайшла на кухню, там сиділа сестра. Я сказала, що чула якісь дивні звуки й знов пішла у коридор та притиснулась до стіни. Даніліка йшла за мною. А потім чую щось таке затяжне “дззззз” і приліт! Було дуже гучно. Я відчула удар, зрозуміла, що це відбувається зараз і з нами. І думала, що це кінець!”.

“Крізь заплющені очі відчула, що повз мене щось пролетіло”

Секунди за дві до прильоту мама дівчат вийшла з кімнати бабусі в коридор. У неї боліли ноги й вона йшла на кухню по ліки. Сестра Ренати побачила, що по коридору щось летить з шаленою швидкістю — це були двері сусідської квартири.

“Я була з заплющеними очима і відчула якесь помаранчеве світло, а потім сіре. Біля мене щось пролетіло. Тоді я намагалася кричати, щоб мене почули. Коли розплющила очі, то не впізнала квартиру, — пригадує Рената. — Телефону в руках не було, я його знайшла згодом. Здавалося, що у мене покришилися зуби, був жахливий присмак бруду та пилу. Навколо нестерпний запах, усюди скло, з ніг злетіли капці. Я знайшла різні кросівки та взула їх на босі ноги”.

“Мама сиділа в коридорі та стогнала від болю”

Рената побачила старшу сестру, а потім повернула голову в інший бік. Мама сиділа у коридорі, завалена речами. Вона стогнала й казала, що не відчуває ніг:

“Дуже страшно було бачити її в такому стані, бо вона такий боєць по життю. Тато довго намагався вибратись з заваленої кімнати, щоб дістатися до неї. Кричав, щоб викликали швидку”.

Пізніше стало відомо, що у маму влетіли двері сусідської квартири з лівої секції:

“Наші вхідні двері майже неушкоджені. Якось від вибуху їх відкрило та прим’яло, а ось сусідські залетіли до нас з шаленою швидкістю і якраз в маму. Мене врятувало те, що я притиснулась до стіни і вони промчались повз мене. В паніці я забула номер швидкої, але знайшла свій телефон і набрала друга. Кричала у слухавку: “Прилетіло! Я не розумію, що відбувається. Моя мама, у неї щось з ногами. Викликай швидку”. Він заспокоїв мене і попросив залишатися на зв’язку”. 

“Мама. Шостий поверх. Ноги”

Хвилин за п’ять Рената у різних кросівках бігла сходами на вулицю, щоб зустріти швидку. Вже спускались інші люди та кричали: “Швидше-швидше”.

“Я розуміла, що я жива, зі мною все в порядку і я повинна зробити максимум, щоб врятувати маму. Сама б вона не спустилась, потрібні були ноші. Рятувальники приїхали дуже швидко. Я кричала: “Мама. Шостий поверх. Ноги! Хотіла піднятися теж, але мені заборонили. Я чекала поки вийдуть рідні. Ще були якісь звуки. Боялася, щоб знов не прилетіло”, — пригадує Рената.

У лівій частині під’їзду почалися пошукові роботи. Дівчина тоді до кінця не розуміла, що відбувається. Вона повторювала лише одне: “Треба врятувати маму”. 

“Збирали по частинах, а з живота витягли дверний глазок”

Пізніше тато з іншими чоловіками винесли маму на вулицю у ковдрі. Жінку ввели у стан коми та відвезли до лікарні. До шостої ранку 2 березня 2024 родина не знала, що з нею:

“Я молилася, щоб вона хотіла жити, щоб у неї було це бажання на рівні підсвідомості. Тобто якщо людина хоче жити, вона буде боротися. Мама була в комі майже два дні. У неї дуже болить тіло, боляче розмовляти. Каже, що вона як суцільна рана. На правій руці ампутували кінчик пальця. Є проблеми з тазом, внутрішні гематоми черевної порожнини. На одній нозі встановили апарат Ілізарова, на іншій теж перелом. Її збирали по частинах, а з живота витягли дверний глазок”.

“Викину спортивний костюм, у якому була в ніч трагедії”

Ренату, її сестру, батька та бабусю прихистила родина одногрупника, який підтримував її та допомагав викликати швидку: 

“Батьки Льоні з житлового масиву Котовського. Вони приїхали і забрали нас. Тому що одна наша автівка вже не підлягає ремонту. На іншій теж одразу не можна було їхати через пошкодження. Зараз ми живемо у квартирі нашої з сестрою вчительки зі школи. Вона за кордоном і одразу запропонувала допомогу”.

Якщо за експертизою квартиру, де мешкала родина, признають придатною для проживання, родина Ренати туди вже не повернеться:

“Ми забрали звідти речі, але знаходитись там вже не зможемо. Дуже болючі асоціації. Я навіть не можу дивитися на спортивний костюм, в якому була в ніч трагедії. Я його викину. У мене з’являються думки — якщо я його вдягну, то притягну якусь біду”.

Мама Ренати — остеопатка та масажистка. Працювала з дітьми та допомагала військовим

Ірина Гродзіцька-Нікова вже перенесла кілька операцій. На неї чекає довгий період реабілітації та відновлення. Жінка — членкиня асоціації Східно-Європейської школи остеопатії. 

Мама працювала з дітьми з ДЦП, аутистами, сонячними дітками. Поліпшувала їхній стан та розвиток. Допомагала військовим та їхнім родинами. У вересні буде 30 років, як вона поїхала з Душанбе від Громадянської війни, але війна її наздогнала в Україні”, — розповідає донька Рената.

Допомогти на лікування та реабілітацію можна тут: 
Монобанк 4441114422662096. ПриватБанк 5457082290370753 (донька Даніліка)
Монобанк 5375414125232172. ПриватБанк 4149609059813222 (донька Рената).

Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/9JvBNZQvxn

“Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів”.

Читайте ще: “Згоріла ціла вулиця. Наш дім — єдиний з 15, який можна відновити. Історія родини з Харкова

Юлія Ступка / 23.03.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Олександр Руденко родом із Запорізької області. Зараз ця територія окупована, як і місто Соледар, де він прожив майже 30 років. На Донеччину переїхав після весілля. Це батьківщина його дружини Валентини....

читати історію

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

За шість років до початку великої війни багатодітна родина психологині Юлії Павлової переїхала з Запоріжжя в село Українка. Там запустили проєкт, за яким будували житло для прийомних родин і дитячих...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Об'єкт культури

Олексій Скоркін залишив банківську сферу й відкрив музей борщу та сала. Окупанти знищили унікальну хатинку на Сумщині

Багатоквартирний будинок

“Квартира згоріла 2 роки тому через російські обстріли. Живемо без комунікацій та не знаємо, що буде з нашим будинком”. Історія Світлани Орєхової

Що треба фіксувати першочергово — зруйновану інфраструктуру чи житло? Читайте в кейс-стаді “Святогірськ 2:0”

Приватний будинок

Живемо на Тернопільщині та мріємо купити дім, який орендуємо. Історія Ольги Дудченко

Приватний будинок

“Плачу, коли згадую дім. А чоловік не дозволяє викидати стару футболку. Каже, що буде її в Бахмуті носити”. Історія Тетяни Буковцової