“Після удару дроном маму збирали по частинах, а з живота витягли дверний глазок”. Історія Ренати Нікової

Ренаті — 20 років. Вона живе в Одесі, навчається на останньому курсі театрально-художнього коледжу. Ми могли б говорити про мистецтво, театр або нумерологію, якою вона захоплюється. Але тема розмови зовсім інша — про пошкоджену квартиру та поранену маму після ворожої атаки дронами по Одесі.

“Ми були у квартирі з правої сторони. Якби дрон влетів у нашу секцію, усі б загинули”, — розповіла Рената журналістці “Свій дім”.

Коли батьки заселились в будинок по проспекту Добровольського, дівчині було 13 років, її сестрі — 14. Квартиру винаймали. Орієнтувалися, щоб поруч була звичайна школа, художня та музична, де навчались дівчата:

“Трикімнатна чешка на шостому поверсі. Нашою з сестрою кімнатою була велика зала, дві інші — бабусина та мами з татом. Можна сказати, що ми з сестрою виросли там”.

“Після нападу рф нікуди не виїжджали, але треба слухати інтуїцію”

“Знаєте, треба слухати інтуїцію. У нас наче було якесь передчуття, — каже Рената. — За місяць до цієї атаки дронів ми обговорювали з рідними чи у безпечному місці знаходимося, чи може треба кудись переїхати, чи встигнемо вибратися, якщо щось трапиться. Запам’ятала цю розмову, бо після повномасштабного нападу рф ми нікуди не тікали та й мешкали в більш-менш спокійному районі. У нас тривоги не були занадто гучними, не дуже чули й вибухи, тому що багатоповерхівка розташована у дворі й закрита іншими будинками”.

“Нас здивувало питання мами, а саме його формулювання”

Напередодні трагедії у під’їзді, де мешкала родина, не працював ліфт. У п’ятницю, 1 березня, його відремонтували. Ввечері мама Ренати поверталася з продуктами. Пакети були важкими, вона зупинилась біля дому, дістала телефон і набрала доньку:

“Мама тоді запитала, чи можна заходити додому? Напевно вона хотіла дізнатися чи працює ліфт, щоб ми спустилися з шостого поверху й допомогли підняти пакети. Але ми досі не розуміємо, чому вона саме так сформулювала питання. Тоді ми з бабусею переглянулися, а по тілу побігли мурашки”, — пригадує Рената.

Потім мама піднялася у квартиру, родина повечеряла і всі розійшлися по кімнатах. Дівчина розповідає, що і мама, і вона дуже хотіли спати, але чогось не лягали. Заснув тільки тато.

“Почула затяжне “дззззз” і приліт! Думала, що це кінець”

“Десь опівночі я прибирала у своїй кімнаті й чогось увімкнула фільм “Майстер і Маргарита” 2005 року екранізації. Подивилась першу серію. На другій спіймала себе на думці — нащо я його дивлюсь? Такий стан був дивний, якось некомфортно. Хоча зранку готувалася до вихідних, була радісна. Я навчаюсь на останньому курсі художньо-театрального коледжу, постійно кудись ходжу, багато додаткових занять. Тому просто хотіла мати вільні дні, щоб відпочити”.

Рената сиділа за столом біля вікна і не розуміла, що з її станом та настроєм. За кілька хвилин почула дивні підозрілі звуки. Вони були наче й далеко, а наче й близько — часті, глухі та незвичні:

“Лунала тривога. Ми не те щоб легковажно до неї ставилися, але спускатися було нікуди. Інколи сиділи в передпокої. Цієї ночі я переписувалась з подругою з-за кордону і чогось вирішила все ж піти у коридор. Зайшла на кухню, там сиділа сестра. Я сказала, що чула якісь дивні звуки й знов пішла у коридор та притиснулась до стіни. Даніліка йшла за мною. А потім чую щось таке затяжне “дззззз” і приліт! Було дуже гучно. Я відчула удар, зрозуміла, що це відбувається зараз і з нами. І думала, що це кінець!”.

“Крізь заплющені очі відчула, що повз мене щось пролетіло”

Секунди за дві до прильоту мама дівчат вийшла з кімнати бабусі в коридор. У неї боліли ноги й вона йшла на кухню по ліки. Сестра Ренати побачила, що по коридору щось летить з шаленою швидкістю — це були двері сусідської квартири.

“Я була з заплющеними очима і відчула якесь помаранчеве світло, а потім сіре. Біля мене щось пролетіло. Тоді я намагалася кричати, щоб мене почули. Коли розплющила очі, то не впізнала квартиру, — пригадує Рената. — Телефону в руках не було, я його знайшла згодом. Здавалося, що у мене покришилися зуби, був жахливий присмак бруду та пилу. Навколо нестерпний запах, усюди скло, з ніг злетіли капці. Я знайшла різні кросівки та взула їх на босі ноги”.

“Мама сиділа в коридорі та стогнала від болю”

Рената побачила старшу сестру, а потім повернула голову в інший бік. Мама сиділа у коридорі, завалена речами. Вона стогнала й казала, що не відчуває ніг:

“Дуже страшно було бачити її в такому стані, бо вона такий боєць по життю. Тато довго намагався вибратись з заваленої кімнати, щоб дістатися до неї. Кричав, щоб викликали швидку”.

Пізніше стало відомо, що у маму влетіли двері сусідської квартири з лівої секції:

“Наші вхідні двері майже неушкоджені. Якось від вибуху їх відкрило та прим’яло, а ось сусідські залетіли до нас з шаленою швидкістю і якраз в маму. Мене врятувало те, що я притиснулась до стіни і вони промчались повз мене. В паніці я забула номер швидкої, але знайшла свій телефон і набрала друга. Кричала у слухавку: “Прилетіло! Я не розумію, що відбувається. Моя мама, у неї щось з ногами. Викликай швидку”. Він заспокоїв мене і попросив залишатися на зв’язку”. 

“Мама. Шостий поверх. Ноги”

Хвилин за п’ять Рената у різних кросівках бігла сходами на вулицю, щоб зустріти швидку. Вже спускались інші люди та кричали: “Швидше-швидше”.

“Я розуміла, що я жива, зі мною все в порядку і я повинна зробити максимум, щоб врятувати маму. Сама б вона не спустилась, потрібні були ноші. Рятувальники приїхали дуже швидко. Я кричала: “Мама. Шостий поверх. Ноги! Хотіла піднятися теж, але мені заборонили. Я чекала поки вийдуть рідні. Ще були якісь звуки. Боялася, щоб знов не прилетіло”, — пригадує Рената.

У лівій частині під’їзду почалися пошукові роботи. Дівчина тоді до кінця не розуміла, що відбувається. Вона повторювала лише одне: “Треба врятувати маму”. 

“Збирали по частинах, а з живота витягли дверний глазок”

Пізніше тато з іншими чоловіками винесли маму на вулицю у ковдрі. Жінку ввели у стан коми та відвезли до лікарні. До шостої ранку 2 березня 2024 родина не знала, що з нею:

“Я молилася, щоб вона хотіла жити, щоб у неї було це бажання на рівні підсвідомості. Тобто якщо людина хоче жити, вона буде боротися. Мама була в комі майже два дні. У неї дуже болить тіло, боляче розмовляти. Каже, що вона як суцільна рана. На правій руці ампутували кінчик пальця. Є проблеми з тазом, внутрішні гематоми черевної порожнини. На одній нозі встановили апарат Ілізарова, на іншій теж перелом. Її збирали по частинах, а з живота витягли дверний глазок”.

“Викину спортивний костюм, у якому була в ніч трагедії”

Ренату, її сестру, батька та бабусю прихистила родина одногрупника, який підтримував її та допомагав викликати швидку: 

“Батьки Льоні з житлового масиву Котовського. Вони приїхали і забрали нас. Тому що одна наша автівка вже не підлягає ремонту. На іншій теж одразу не можна було їхати через пошкодження. Зараз ми живемо у квартирі нашої з сестрою вчительки зі школи. Вона за кордоном і одразу запропонувала допомогу”.

Якщо за експертизою квартиру, де мешкала родина, признають придатною для проживання, родина Ренати туди вже не повернеться:

“Ми забрали звідти речі, але знаходитись там вже не зможемо. Дуже болючі асоціації. Я навіть не можу дивитися на спортивний костюм, в якому була в ніч трагедії. Я його викину. У мене з’являються думки — якщо я його вдягну, то притягну якусь біду”.

Мама Ренати — остеопатка та масажистка. Працювала з дітьми та допомагала військовим

Ірина Гродзіцька-Нікова вже перенесла кілька операцій. На неї чекає довгий період реабілітації та відновлення. Жінка — членкиня асоціації Східно-Європейської школи остеопатії. 

“Мама працювала з дітьми з ДЦП, аутистами, сонячними дітками. Поліпшувала їхній стан та розвиток. Допомагала військовим та їхнім родинами. У вересні буде 30 років, як вона поїхала з Душанбе від Громадянської війни, але війна її наздогнала в Україні”, — розповідає донька Рената.

Допомогти на лікування та реабілітацію можна тут: 
Монобанк 4441114422662096. ПриватБанк 5457082290370753 (донька Даніліка)
Монобанк 5375414125232172. ПриватБанк 4149609059813222 (донька Рената).

Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/9JvBNZQvxn

“Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів”.

Читайте ще: “Згоріла ціла вулиця. Наш дім — єдиний з 15, який можна відновити. Історія родини з Харкова