Екологічний підхід: переселенка з Донецька створює меблі для укриттів з переробленого пластику

Підприємиця з Донецька Ольга Лекова після окупації рідного міста переїхала до Києва. У 2016 році вона заснувала власну справу — студію ремонту та дизайну. Спочатку компанія була сімейною справою, яка спеціалізувалася на дизайні невеликих будинків, але за шість років переросла у великий бізнес із сотнею замовлень, десятками видів послуг і тисячами реалізованих квадратних метрів. Після повномасштабного вторгнення рф Ольга почала займатися переробкою пластику, створюючи з вторинних матеріалів комфортні та зручні меблі для укриттів. 

Для реалізації цієї ініціативи жінка заснувала проєкт “Recast Plastic”. ЇЇ команда розробили дизайн меблів та виготовили понад 700 екземплярів — столів, стільців, лавок тощо — для більше ніж 30 укриттів по всій Україні. 

“Ідея облаштовувати укриття меблями зародилася під час повітряних тривог”

До початку великої війни підприємиця не була готова — ані морально, ані фізично. Вона свідомо уникала новин, щоб зберегти внутрішній спокій.

“Спочатку замовники почали говорити, що можливо щось станеться. Колись я  прийшла на роботу, а моя співробітниця сиділа засмучена й сказала, що буде війна. Це було десь за тиждень до початку повномасштабного нападу рф. 23 лютого 2022 року у мене була нарада на об’єктах — це був яскравий сонячний день, і я не очікувала нічого поганого. Проте наступного ранку ми прокинулися від вибухів. Ми зібрали валізи без паніки, хоча нікуди не планували їхати — це був просто рефлекс. Сиділи вдома кілька місяців”, — пригадує Ольга.

Під час ракетної небезпеки та повітряної тривоги родина Лекових ховалася в коридорі або спускалася в укриття. Жінка каже, що всі сховища в їхньому районі були холодними та вологими. Ідея облаштовувати їх меблями зародилася в неї саме тоді.

Росіяни вже не вперше намагаються зіпсувати їй життя

Ольга — інженерка-будівельниця та архітекторка. У рідному Донецьку вона працювала в компанії, що спеціалізувалася на створенні котеджних містечок, реноваціях готелів і бізнес-офісів.

“Після переїзду до Києва я продовжувала працювати в тій самій компанії. Але життя в столиці змусило задуматися про створення власної справи, адже ціни тут було значно дорожчими. Рівень зарплати на фоні кризи й зростання долара сильно знизився. Так в 2016 році я відкрила свою студію та почала з дизайну невеликих будинків“, — розповідає вона.

Це були ремонтно-будівельні роботи, оздоблення всередині та зовні, архітектурні проєкти та дизайнерські рішення — тобто все “під ключ”:

“Ми реалізували сотні проєктів та десятки тисяч зроблених квадратних метрів. Коли ми починали бізнес, то нас було двоє — це була родинна ініціатива. Зараз у штаті 15 людей. Всі інші — це підрядники в локальних компаніях для виконання певних робіт”.

Роботу не зупинили, а перепрофілювали

Активне будівництво котеджних будинків студія Ольги припинила одразу після початку повномасштабного вторгнення. Проєкти продовжували розроблятися, але в основному залишалися на теоретичному етапі. Пізніше, коли ситуація покращилася і окупантів вигнали з північних регіонів, жінка почала приєднуватися до громадських спілок та об’єднань.

“У нас є архітектурна асоціація, яка спрямована на вирішення майбутніх проблем. Ми задалися питаннями — як відновлювати зруйноване, які подальші кроки всього цього? Треба ж було врахувати досвід ведення бойових дій та безпеки для людей. Велика війна принесла нові виклики, які потребували оперативного вирішення”, — говорить підприємиця.

Саме тоді студія Ольги почала облаштувати меблями укриття. На початку всі замовлення надходили від громадськості. Робили все самотужки, але враховуючи правильність та безпеку.  

“Якщо ми беремо панельний будинок, то не можна там спускатися в підвал, як всі казали, бо у разі удару по споруді вас просто завалить уламками. Багато хто цього не знав. Ми зрозуміли, що потрібні не лише самі безпечні укриття, а й правила їхнього користування. Ми створили курси лекцій та вебінарів, які проводили раз на тиждень разом з усіма громадськими організаціями. Далі ми навіть розробиди навчальну програму. Шукали людей, хто був в цьому зацікавлений та вчили їх. Це були голови ОСББ, прості жителі, очільники сільських рад. Взагалі доєднатися міг хто завгодно. Фактично це інструктаж для звичайних людей та приватних компаній з правил безпеки — що їм робити, якщо стався обстріл, як врятувати себе та своїх близьких”, — розповідає жінка.

Від теорії до практики

Окрема частина курсу лекцій Ольги була присвячена наповненню укриття та умовам перебування в ньому. Тоді жінка побачила, що більшість з приміщень не оснащені меблями та мають жахливі умови, де люди змушені сидіти на підлозі.

“Головна умова оснащення в такому приміщенні — це функціональність. Ми хотіли створити такий продукт, який буде комфортним, візуально привабливим та дуже мобільним. Тому що людина й так знаходиться у стресі, а коли вона приходить у сховище, а навкруги все брудне та неохайне, то їй стає ще гірше. Це психологічний аспект: пригнічення від необхідності йти в укриття через обстріли й загрози життю помножується на огиду від місця, що призводить до максимально неприємного коктейлю для психіки. А якщо це дитина, то тим паче. Бо малечі неможливо пояснити необхідність перебування у підвальному приміщенні без іграшок та у дискомфорті”, — каже Ольга.

Студія почала шукати матеріал, який би відповідав певним вимогам. Перша — це стійкість до вологи, друга — міцність і подальша експлуатація лише для сховищ:

“Ми розуміємо, що ці меблі будуть в укриттях, а коли закінчиться війна, ніхто за ними доглядати не буде. Оскільки паралельно в нас були інші громадські проєкти стосовно будівельного сміття, яке утворюється після руйнувань, то виникла ідея використовувати вторинні ресурси. Тобто матеріал у нас вже є і він під ногами, його просто треба взяти, переробити та придати йому необхідну форму”.

Екологічний підхід: друге життя пластику

Ольга почала шукати методики, технології та тестувати різні види матеріалів, Зупинилися на пластику, створивши дизайн меблів, що відповідає державним стандартам. Так виник проєкт Recast Plastic:

“Ми переробляємо другий та п’ятий типи пластику. Якщо по-простому, то це кришки з під пляшок, побутової хімії та харчовий пластик, де у нас зберігаються овочі, а також баночки з-під йогуртів та інших продуктів”, — говорить підприємиця.

Далі розробили функціональну конструкцію, яка підходить для приміщень подвійного призначення. Тобто, в разі потреби, меблі використовуються, а коли потреби немає — складаються до стіни. Перші прототипи були виготовлені вже у вересні 2022 року. Пробні екземпляри надавали зацікавленим організаціям для тестування. Потім вже почали серійне виробництво, масове виготовлення стартувало в травні 2023 року.

“Найперший комплект ми зробили для укриття в місті Мерефа Харківської області. Це був січень 2023 року. А ось повноцінне обладнання для сховища ми виконали у Вишгородському районі Київщини, у селі Нові Петрівці — це укриття місцевого дитячого садочка”, — розповідає Ольга.

За весь час роботи було виготовлено понад 700 екземплярів меблів — столів, стільців, лавок тощо. А кількість облаштованих укриттів у різних регіонах України перевищила 30 — у Київській, Харківській, Запорізькій, Тернопільській, Рівненській та Сумській оластях.

Результати роботи та плани на майбутнє

Від початку роботи студія Ольги переробила близько 15 тонн пластикових відходів. Зараз вони працюють як з громадськими організаціями, так і державними замовленнями. Облаштовують укриття в школах, дитсадках, лікарнях, багатоповерхових та приватних будинках тощо: 

“З громадськими організаціями працювати легше, адже я майже одразу бачу результат своєї роботи. Державний апарат, на жаль, не дуже швидкий та має занадто багато бюрократичних процесів, які займають тривалий час. Також ми проводимо безкоштовні екскурсії на наше виробництво, щоб ознайомити людей з правилами сортування і необхідністю переробки”.

Наразі студія виходить на експорт за кордон. Вже є оформлена торговельна марка та триває підготовка сертифікації в ЄС. Зокрема є пропозиції від Польщі, Чехії та Грузії.

“Головна перевага таких меблів — це те, що ми даємо сміттю друге життя, тобто ми його не викидаємо, не закопуємо в землю, не забруднюємо екологію, не псуємо довкілля. І, найголовніше, ми економимо природні ресурси. Адже дерево росте довго, а потім з нього роблять меблі. Ще один плюс — у користуванні такі речі дуже міцні, вони не бояться вологи, їм не страшне сонячне випромінювання. Робоча температура — від -60 до + 80 градусів за Цельсієм. Також вони дуже зручні в обслуговуванні, фактично за ними не треба доглядати та якось оновлювати. На відміну від дерев’яних виробів з використанням шкіри або тканини. Також вони виготовляються з металевим каркасом, який має витримувати певні навантаження. Товщина металу 1,2-2 мм, а пластику — 15 мм”, — розповідає Ольга.

На міцність виробів також впливає технологічний процес обробки пластику. Такі меблі дорожчі при покупці, але витрачати гроші на їхній ремонт та обслуговування не треба. Фактично вони вічні. Їх не треба фарбувати та обробляти.

Читайте ще: Як отримати житло в кредит: детальний огляд оновленої програми єОселя

У Дніпрі працює шоурум для підтримки евакуйованих бізнесів. Його відкрила переселенка з Краматорська Альона Кучерук

Двічі втратила дім: Юлія Хохлова живе у Львові та пече млинці, що нагадують про Луганщину