Повернулася з Іспанії і тепер водить тролейбус у Франківську. Історія Олени Любери з Луганщини

Родина Олени Любери з Сіверськодонецька Луганської області майже місяць жила під обстрілами, а потім евакуювалася до Іспанії. Там вони дізналися, що квартира, придбана у 2020 році, повністю зруйнована — вціліла лише ванна і шматок плитки. Спочатку вони пережили цей стрес, а згодом — і складнощі життя за кордоном. Рік мріяли повернутися до України та шукали варіанти безоплатного житла. Врешті-решт опинилися на Івано-Франківщині. 

Нині Олена працює водійкою тролейбуса та жодного дня не пожалкувала про своє рішення. Єдине, що турбує найбільше, — це відсутність власного житла.

“Я вже стала на чергу, але дім ще навіть не починали будувати, на жаль”, — розповіла жінка журналістці “Свій дім”.

“Ми так мріяли поїхати з Іспанії”

Олена виховує двох синів, 9 та 13 років. У молодшого — розлади аутичного спектра. Допомагає їй мама, з якою разом проходять усі випробування. До 15 березня 2022 року вони залишалися Сіверськодонецьку, який обстрілювали щодня. Через поведінку сина в укритті було складно — він часто кричав, і це заважало іншим. Тому вони сиділи у коридорі, а потім три дні провели в сховищі заводу “Азот”, після чого евакуювалися. Спочатку виїхали до Краматорська, потім до Львова, звідти в Польщу, а далі до Іспанії. Родина не змогла адаптуватися в чужій країні, тому почала шукати варіанти виїзду:

“Насамперед я робила це заради дітей. Їм було дуже важко за кордоном — вони не розуміли, що інші діти кажуть, а все треба швидко вчити. Це було наче знущання. Ми розуміли, що ніколи не станемо там своїми. Ми так мріяли поїхати з Іспанії. Можливо, хтось має інший досвід, але наш був саме таким”, — каже Олена.

Олена з мамою та синами

Фото: архів Олени Любери

Волонтерка, яка допомагала сім’ї, відмовляла Олену від повернення до України через небезпеку, але вона вже прийняла рішення. Через групу у Вайбері “Мама дії” домовилася про тимчасове безоплатне житло на Івано-Франківщині: 

“В Іспанії нам знайшли перевізника, але дорога була дуже важкою. Ми думали, що коли приїдемо до України, впадемо та будемо цілувати рідну землю. Але так змучилися, що не мали сил радіти. Я ще казала матусі: “Порадіємо завтра, як відпочинемо””.  

Нова робота та орендоване житло

Спершу родина жила у приміщенні на території автотранспортного підприємства в Рогатині — директор погодився поселити їх навіть із собакою і котом.

“Я три місяці сиділа без роботи, потім влаштувалася до супермаркета. Згодом дізналася, що в Івано-Франківську можна стати у чергу на квартиру, але для цього треба жити в місті. Ми одразу переїхали туди. Там я пішла працювати водійкою тролейбуса. Заробляю 20 тис грн, а за оренду квартири сплачую 12 тисяч. Якби це було своє житло, щоб тільки за комунальні платити, нам би вистачало цих коштів”, — розповідає Олена. 

Олена Любера 

Фото: архів героїні

“Луганщина — це тепер лише спогади”

У Сіверськодонецьку Олена жила у старих районах, де була зруйнована ціла вулиця:

“Повертатися туди ми не плануємо. Звикли до Франківська, нам тут подобається. Мене часто запитують, чи не жалію я, що повернулася з Іспанії до України? Кажу: “Та я така щаслива. Нехай у мене немає свого житла, але я у своїй країні”.

Знищений будинок у Сіверськодонецьку по вулиці Партизанська, 8

Фото: архів героїні

Жінка зізнається, що дуже любила своє рідне місто, нову квартиру. Саме там, 18 років тому, вона вперше сіла за кермо тролейбуса. Потім здебільшого працювала в торгівлі, і ось знову возить пасажирів: 

“Порівнювати Сіверськодонецьк з Франківськом не можна. У нас тоді було мало машин, а дороги широкі. Тут — вузькі, а рух просто шалений. Коли я вперше вийшла на стажування, думала: “Куди я потрапила і де тут вихід”. А потім кажу собі — всі їздять і я поїду. А зараз відчуваю, що наче літаком керую”, — каже вона.

Олена каже, що ця робота їй до душі. Вона їздить різними маршрутами, тому багато франківців її знають. А дехто дарує квіти і навіть картини.

Подарунок Олені від пасажира Марка

Фото: архів героїні

“Колись я приїхала на залізничний вокзал. Забігає хлопчик і каже: “Це вам. І дає світлину. Дивлюсь, а там я за кермом. Виявилось, що він мене сфотографував і вирішив зробити такий подарунок. Ми з ним познайомилися, його звати Марко. Це було так приємно”, — каже Олена.

Читайте ще історії переселенців із Сіверськодонецька:

“У рідному місті залишилася нещодавно придбана квартира та салон краси”. Історія Наталії Отвагіної

“У книзі про Сіверськодонецьк я зібрала 33 історії переселенців — саме стільки років я прожила в цьому місті”. Історія письменниці Світлани Талан

Втрачений дім і нове життя у Вінниці. Історія Тетяни Комарової