Кредит на 12 років — переселенці з Маріуполя придбали житло в Коломиї

Галина Буланчук — переселенка з Маріуполя. Її з чоловіком квартира в рідному місті була пошкоджена, але вціліла. Окупаційна адміністрація заселила туди невідомих людей. Два роки подружжя винаймало житло, а потім побачили рекламу державної програми “єОселя”. Зайшли в банк, дізналися деталі та вирішили не віддавати орендодавцю по 8 тисяч грн щомісяця, а вкластися у власну квартиру. Тепер вони живуть в Коломиї на Івано-Франківщині.

Вартість квартири була 27 тисяч доларів, подружжя зібрало всі накопичені заощадження, але вийшла лише половина — 13 тисяч. На решту взяли позику. 

“Тепер будемо виплачувати кошти 12,5 років. Важко, але це краще, ніж знімати. Віддавати такі гроші щомісяця орендодавцю? Ні, краще вже придбати своє майно”, — розповідає жінка журналісту “Свій Дім”.

Евакуюватися з Донеччини допомогли представники релігійної спільноти

Повномасштабне вторгнення рф подружжя зустріло вдома. Не думали, що Маріуполь візьмуть в облогу. До війни родина морально готувалася, проте кидати роботу, дім та тварин було дуже важко. Не мали вони й власного авто, тому сподівалися, що все обійдеться та не доведеться нікуди їхати.

“Коли путін визнав так звані “лнр” і “днр”, то чоловік одразу сказав, що буде війна. 23 лютого ми закупилися продуктами та іншими речами першої потреби, це нам дуже допомогло. Спочатку сиділи вдома в коридорі, а потім перейшли у сховище, бо почали сильно стріляти по нашому району. Потужний обстріл стався 2 березня, тоді окупанти влучили в наш будинок. До нас в квартиру залетіли уламки, вибило вікно та побило стіни. Після цього ми туди майже не підіймалися, лише у разі крайньої необхідності. Весь час сиділи у підвалі разом із іншими сусідами”, — згадує жінка.

Галина разом з родиною залишалися в Маріуполі три тижні. Евакуюватися допомогли представники релігійної організації.

“Це якась церква. Вони рятували своїх прихожан. Приїхали за однією з вірянок, а у неї син загинув, тому вона категорично відмовилася їхати. Вони нас з донькою забрали. Спочатку виїхали у село біля Маріуполя. Далі нас зібрали в колону і ми рушили до Запоріжжя. Я переживала за один зі своїх телефонів, який сховала, бо там були фото й відео з нашої квартири та району — це докази воєнних злочинів окупантів. Чоловік лишився в місті, його не взяли через ймовірні проблеми на російських блокпостах. Згодом виїхав і він”, — розповідає Галина.

Після прибуття в Запоріжжя родина евакуаційним потягом дісталася до Івано-Франківщини. Певний час жили в селі біля Коломиї, а згодом переїхали в саме місто.

Збити ціну на житло допомогли недобросовісні квартиранти

Думки про купівлю житла з’явилися не одразу. Спочатку через знайомих вдалося орендувати квартиру лише за комунальні послуги. Проте, коли власник попросив їх з’їхати, то Галина задумалась про власну квартиру. Пошуки були довгими. Все, що було по душі — було не по кишені. Тому подружжя шукало інші варіанти.

“Чоловік постійно казав, що ми повернемося в Маріуполь. Я в це не дуже вірила. Згодом нас попросили покинути помешкання в Коломиї — тоді ми остаточно вирішили купити нову квартиру. Почали вивчати питання й дізналися про державну програму “єОселя”. Якось я проходила біля банку, а там реклама кредиту на житло. Дізналися з чоловіком, що переселенцям надають позику під 7 %, а для науково-педагогічних працівників та медиків — під 3%. Тому ми обрали другий варіант. Ця програма діє для людей до 70 років, але банки можуть встановлювати власні обмеження. Нас влаштував “Ощадбанк” — там не було вікових умов, а гроші можна було взяти під невеликі виплати”, — говорить жінка.

Потім Галина почала вивчати ринок нерухомості Коломиї, але всі пропозиції були надто дорогими. На допомогу прийшли недобросовісні квартиранти. 

“Ми шукали тільки трикімнатну квартиру, бо з чоловіком працюємо дистанційно викладачами. Нам потрібне окреме місце для роботи, донька теж повинна мати особистий простір. Знайшли квартиру на 6 поверсі у відносно новій багатоповерхівці з дуже вигідною пропозицією — 27 тисяч дол. Для порівняння, середня ціна на таке житло по місту — 35 тисяч дол. Квартиранти, які жили там впродовж 10 років, дуже сильно її зіпсували. Тому власник, який вже довгий час знаходиться за кордоном, знизив ціну. Зібрали всі наші заощадження та зробили перший внесок, вийшла майже половина — 13 тисяч доларів. Тепер ми винні банку 14 тисяч доларів і відсотки, але ми з власним житлом”, —  каже жінка.

Що зараз з квартирою у Маріуполі — невідомо

Галина Буланчук народилася на Чернігівщині, але через сімейні обставини переїхала на узбережжя Азовського моря, де працювала доценткою в одному з вишів та викладала математику.

“Ми переїхали в Маріуполь у 1990 році. Чоловік отримав сюди направлення за розподілом. Спочатку жили у гуртожитку. Через 5 років я закінчила аспірантуру та теж почала викладати. Згодом ми як родина педагогів отримали покращені умови житла, а в 2000 році нарешті купили власну квартиру. Це було везіння, бо тоді впали ціни й нам дісталася трикімнатна квартира всього лише за 6 тисяч доларів. Чеський проєкт, гарний будинок, площа — майже 70 квадратів. Напередодні вторгнення рф ми зробили сучасний ремонт”, — розповідає жінка.

Завдяки інформації від сусідів, які залишилися в місті, та новинам в інтернеті Галина дізналася, що її будинок вцілів. Проте окупанти спочатку віддали квартиру подружжя будівельникам, а потім заселили туди невідомих людей. 

“Що там зараз — невідомо. Фактично це вже не наше житло, бо за 2 роки, якщо хтось там жив, то наших речей могло й не лишитися. Чи повернемося ми туди колись — я не знаю”.

Читайте ще: У день російської атаки на “Охматдит” відділенню анестезіології виповнилось 57 років. Історія лікаря Максима Головатюка