У день російської атаки на “Охматдит” відділенню анестезіології виповнилось 57 років. Історія лікаря Максима Головатюка

Під час ракетної атаки по закладу лікар-анестезіолог Максим Головатюк переходив з однієї палати в іншу, очікуючи на наступну операцію. Він почув свист і вибух. Від міцності удару зірвало двері, які ледь не впали на нього. Це було 8 липня 2024 року, коли ворожа ракета влучила в найбільшу дитячу лікарню України. За 13 років роботи в закладі та понад два роки великої війни інцидент такого масштабу вперше на пам’яті чоловіка.

“Ми знаходимося на 7 поверсі нового корпусу. В нашому відділені постраждалих людей немає. Ніхто з персоналу не розгубився, не втік й не впав в ступор. Всі допомагали з евакуацією пацієнтів — спочатку у себе, а потім по всій лікарні. У нас був дуже важкий хворий, який перебував у комі. Ми його перевели в окрему палату, а потім доправили до іншого медичного закладу. Під час атаки один з наших лікарів закрив його своїм тілом від ймовірного влучання уламків. Потім ми побігли до відділення токсикології, це вже інша будівля, куди й прийшовся головний удар. Там побачили свою загиблу колегу. Далі був хірургічний корпус, де ми допомагали з ліквідацією наслідків обстрілу. Я переніс на руках дитину, яка була підключена до спеціального обладнання й потім її повезли в іншу лікарню”, — розповідає Максим Головатюк журналісту “Свій Дім”.

“Це терор заради терору. Додому я в той день не потрапив”

Лікар каже, що він і колеги вже звикли до ракетних атак та вибухів, але не міг подумати, що росіяни завдадуть удару по найбільшій дитячій лікарні України. 

“Це терор заради терору. Додому я в той день не потрапив. Коли закінчили розбирати завали, то вже був вечір, я залишився. Мені так було спокійніше чогось. Після всіх робіт ми з колективом зібралися, щоб обговорити пережите. Всім треба було виплеснути емоції. Хтось сміявся, хтось плакав, але це була комунікація справжньої згуртованої команди”, — каже Максим.

Найбільше його вразила здатність українців об’єднуватися в стресових ситуаціях.

“Наші колеги, які були у відпустках або відгулах — лікарі, санітарки, медсестри, всі прийшли та включилися в процес. Кинули свої особисті справи і прибігли допомагати. Потім підтягнулися цивільні кияни та волонтерські організації, які  постійно питали, що потрібно та чим вони можуть бути корисні. Такий кризовий момент ще раз показав, що ми дійсно команда й можемо покластися одне на одного. Хотілося б, щоб таких випадків не було, але добре, що ми можемо відредагувати та впоратися з наслідками як цілісний організм. Це мене тішить й ще раз доводить, що нас не перемогти. Ми витримаємо все”.

“З урахуванням масштабів удару — нашому відділенню неймовірно пощастило”

За словами Максима у відділенні анестезіології вибило вікна, вирвавши їх разом з рамами. Також частково впала підвісна стеля. 

“Скла було стільки, що навіть у взутті ноги були порізані. Обладнання майже не постраждало. Тріснув лише монітор на одному з апаратів. З урахуванням масштабів удару — нам неймовірно пощастило. Відділення постраждало відсотків на 20. У колег на інших поверхах ситуація гірша. Зараз ми забили вікна ДСП-панелями, затянули плівкою та запустили роботу фактично в повному режимі. Всі високотехнологічні операції проводяться, включаючи трансплантацію органів — нещодавно пересаджували нирку одному з пацієнтів”, — говорить лікар.

Читайте ще: “Якби не дотримання правил безпеки, то могло б загинути багато людей”. Історія медсестри Ірини Бартовщук з “Охматдиту”