“Будинок я придбала в 2014 році, тепер на його місці чорна пляма”. Історія Оксани Татарінової

Вторгнення рф застало Оксану Татарінову в рідному Бахмуті. 

“Я якось новини не дивилася й не читала, тому коли це все почалося, то в мене був розпач. Спочатку залишалася в місті, але вже влітку стало дуже небезпечно. В липні 2022 року виїхала в Дніпро, вже два роки живу та працюю тут”, — розповідає жінка журналісту “Свій Дім”.

Оселю робила під себе

Все свідоме життя Оксани Татарінової до 24 лютого 2022 лютого було пов’язане з Бахмутом.

“Я народилася в Бішкеку в Киргизстані, батько був військовим, там прожила до 10 років. В 1998 році ми переїхали в Україну: спочатку в село під містом, бо там родичі були, а пізніше перебрались в сам Бахмут. Освіту вже здобула тут. Спочатку школа, а потім медичне училище. До вторгнення рф працювала медсестрою в інфекційному відділені нашої лікарні. Батьки давно померли, цей будинок я вже купила сама в 2014 році. Це сталося напередодні всіх тодішніх подій, хоча в нас й було відносно спокійно.

Він був невеликий, до 50 квадратів, але три кімнати. За всі ці роки робили ремонти: нові шпалери, сантехніка, кухню повністю облаштували, меблі і техніка. Штукатурили стіни, знімали стару підлогу заливали знову. Сама споруда доволі стара — 60-х років минулого століття, ціна — 100 тисяч гривень, приблизно 8 тисяч доларів за курсом на той час. Також в мене був город та сад. Всі овочі вирощувала для себе, щоб в магазині не купляти. Частина саду була ще до мене, а потім я ще дерев насадила: яблуні, груші, сливи, вишні, черешні”, — розповідає Оксана.

Не забрала сімейні фото

Жінка пробула в місті майже пів року після початку великої війни.

“До вторгнення рф я взагалі ніяк не готувалася, бо навіть не підозрювала, що таке може статися. Спочатку в місті було тихо, але поступово ставало гучніше. Влітку вже стало зовсім важко, багато було обстрілів. по нашому району росіяни здійснили три авіаудари, горіли будинки та багато руйнувань. 22 липня 2022 року я поїхала в Дніпро. Просто так, в нікуди, бо родичів не було. Там одразу знайшла житло та влаштувалася на роботу. Речей вдалося вивезли багато, бо був транспорт. Я забрала меблі, техніку, диван, холодильник, пральну машину, а про сімейні фото забула — тепер дуже шкодую про це, бо їх не відновити. Це пам’ять”, — говорить Оксана.

Від будинку залишилися лише руїні

“Вже через рік, влітку 2023 року, мій дім був зруйнований, нічого немає там, суцільне згарище. Коли побачила ту чорну вигорівшу пляму, то навіть не одразу зрозуміла, що це він. Фото знайшла в одному з місцевих пабліків. Потім побачила свою вулицю на відео від окупантів, хоч й самого будинку там не було”, — каже Оксана.

Дуже сумую за своєю оселею та нашим містом — таким зеленим, квітучим та щасливим. Якби його звільнили та почали відновлювати — я б залюбки повернулася, але про це зараз думати марно — лише настрій собі псувати. Коли розмірковую — чого росіяни зробили таке з нами, то нічого в голову не приходить. Можливо, вони хочуть просто все в нас забрати й знищити. Це у них в крові”.

_________

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “На момент вторгнення рф моя донька була на 7 місяці вагітності, народжувати довелося вже в Києві”. Історія Тетяни Мельник