Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / с. Нескучне

Історії, які ви нам розповіли
Заклад освіти

“Росіяни зробили у закладі опорний пункт — таку собі фортецю”. Історія Нескучненської школи

зруйновано: квітень 2022 / Донецька область , Волноваський район , с. Нескучне / Немировича-Данченка , 45

Школа у селі Нескучному Волноваського району Донеччини. Колись її називали “ламповою”, бо була яскравою й теплою. Після приходу російських загарбників усі кольори потьмяніли – залишився лише сірий та чорний. Заклад зруйновано вщент.  

“Школу треба зносити й будувати нову”

“Для відновлення школи тепер потрібно залишки будівлі тільки знести і будувати нову. Просто відремонтувати не вийде. Руйнування дуже серйозні. Деяких приміщень, коридорів не залишилося зовсім, інші аварійні, зруйновані сходи, все вигоріло. Я не знаю, де окупанти діли весь лінолеум, меблі, книжки, шкільні дошки. Цього всього на жодному відео немає. Ми уважно роздивлялися кадри, намагалися відшукати і розібратися, який саме це поверх чи клас. Дуже важко, за якимись малими ознаками це зрозуміти”, — розповіла журналісту Свій дім Олена Піскун, директорка Нескучненського ЗЗСО імені М.О. Корфа. 

Перші руйнування школи були у квітні 2022 року, коли російські військові захопили селище Благодатне, розташоване неподалік Нескучного. Ворожі прильоти розбомбили харчоблок і спортивну залу. Люди почали виїжджати з села, а ті, хто залишився, далеко від будинків не відходили і мало знали, що відбувається з закладом.

З 24 лютого у школі приймали біженців з Волновахи

23 лютого 2022 року у школі були діти й вчителі. Хтось з колективу вірив, що велика війна ось-ось почнеться. Але більшість сподівались на краще. А вже наступного дня заклад готували для прийому біженців з Волновахи. 

“Шкільні документи зібрали і спакували. Меблі і техніку знесли в декілька приміщень під замок, а в класні кімнати встановили ліжка для біженців. З 25 лютого по 5 березня ми приймали людей, яких вивозили з Волновахи і прилеглих сіл. Дехто з них кричав, що й у нас буде те саме, що і в них, а ми не вірили. Заспокоювали і говорили, що наші хлопці втримають орду і відженуть її до кордонів. Та й повірити у те, що буде така війна у 21 столітті важко. Була надія, що світ, провідні країни швидко відреагують і зупинять це безумство”, — каже пані Олена.

“Ми втратили все, що було у школі. Навіть те, що ховали у підвалах, в інших будівлях – все пропало. Можу зрозуміти, що зникла техніка, але не розумію навіщо і де діли шкільні книжки й журнали. Можливо, серед руїн і можна щось знайти, але зараз туди неможливо потрапити. Будівля нашпигована мінами і розтяжками. Та й обстрілюють село регулярно”, — розповідає директорка.

Заклад був яскравим і з гарним ремонтом

До повномасштабного наступу у школі щороку були поточні ремонти — здебільшого за кошти спонсорів. В останні роки зробили сучасні ремонти у відділенні початкової школи, спортивній залі, шкільному музеї та їдальні. У бібліотеці була зона для дітей з особливими потребами, а також ігрова й навчальна. У 2021 році створили та облаштували сучасну медіастудію. 

“Обладнання для студії виграли, беручи участь у проєктах “Освітній марафон” і “Youth_MediaLab”. Оформити саму студію і закупити меблі нам допомогло СТОВ “Южне”, що розташовувалося в нині ще окупованому Керменчику. Також останнім часом почали виділятися кошти на ремонт і придбання нових меблів Управлінням освіти. Тому наші початкові класи були красивими і сучасними. Ми встановили нові двері майже на всі шкільні кабінети, постелили лінолеум, перефарбували стіни в класах та коридорах. Перекрили дах на спортзалі, харчоблоці і їдальні”, — пригадує директорка.

Школу у селі Нескучне відкрили 25 листопада 1895 року. Спочатку вона була в будівлі, яку збудували в пам’ять барона Миколи Олександровича Корфа. Це був такий собі пам’ятник просвітителю, вшанування і визнання від рідних і від селян. Потім вона розташовувалась у родовому помісті барона Корфа, а у 1967 році учні перейшли у новобудову. 

“Нашою незмінною традицією було святкування Дня народження школи — 25 листопада. Якщо це була не кругла дата, влаштовували святковий концерт, випікали  великий торт зі свічками на всіх учнів школи. Ювілей – 125-річчя відсвяткували разом з друзями і запрошеними гостями. До нас приїхали тоді і наші випускники, і гості з Львівщини, були батьки й діти, представники влади, телебачення”, — пригадує директорка.

Історія школи імені Корфа

У листопаді 1895 року відбулося відкриття школи пам’яті барона й видатного просвітителя М. О. Корфа. 

Він народився у Харкові, але перші дні свого життя провів у селі Нескучному. До 14 років барон залишився круглим сиротою. Далі навчався у ліцеї Санкт-Петербурга, а коли йому виповнився 21 рік,  наперекір умовлянням і порадам багатих та впливових родичів, поїхав у родове помістя на Донеччину.

Там Корф почав займатися громадською діяльністю, підтримував справу звільнення селян з кріпосного права. Але розумів, що це звільнення можливе буде тільки тоді, коли народ позбавиться від неграмотності. Після 1856 року він розпочинає діяльність у народній освіті.

У будинку-садибі барон Корф проводив з’їзди вчителів, приймав педагогів – початківців, яким допомагав ґрунтовно оволодіти професією.Тут він створив велику кількість публіцистичних статей, підручників та керівництв, і був родоначальником бібліотек у регіоні.

У будівництві школи брало участь все село Нескучне

У 1872 році барон Корф перервав свою діяльність в Олександрівському повіті, виїхав з родиною до Швейцарії, де жив до 1880 року. Потім повернувся до своєї нескучненської садиби та продовжив педагогічну працю.

Помер барон восени 1883 року. Згодом вирішили створити школу пам’яті М. О. Корфа. Його дочка Катерина Миколаївна та її чоловік Володимир Іванович Немирович-Данченко запропонували земству одну десятину землі на території садиби і замовили план будівлі. Тоді у селі жили 627 душ населення, серед них 93 дитини шкільного віку. Старожили розповідали, що у будівництві школи брало участь все село.

Нескучненська школа для того часу мала показний вигляд. В ній було дві класні просторі кімнати. У цьому ж будинку знаходилась двокімнатна квартира для вчителя. А на десятині землі, яку Немировичі-Данченки подарували школі, висадили фруктовий сад та  шкільний город. А в самій садибі через багато років був створений Меморіальний музей-садиба В. І. Немировича-Данченко – пам’ятка національного значення. Обидві будівлі були окрасою села, але теж зазнали руйнувань під час російської окупації. Стара школа майже зруйнована. Музей-садиба має значні пошкодження. Музейні експонати знищено або пограбовано. 

У 1967 році з’явилась нова двоповерхова будівля

Після 1917 року сім’я В. І. Немировича-Данченка передала головний садибний будинок і всю територію для створення нового учбового закладу.

Майже 72 роки ця будівля використовувалася для навчання дітей села Нескучного. У 1967 недалеко від неї збудували нову двоповерхову школу, в яку перевели всіх учнів та вчителів. У 2022-му будівлю знищила армія рф. 

Село Нескучне на Донеччині було російським укріпрайоном. На початку червня 2023 року його звільнили українські військові.

Фото: архів директорки школи Олени Піскун 

Історична довідка: Меморіальний музей-садиба В. І. Немировича-Данченка, відділ Донецького обласного краєзнавчого музею.

Читайте ще: “Пішов дощ. Наче хотів врятувати будівлю від вогню”. Історія Палацу культури у місті Часів Яр

Юлія Ступка / 04.09.2023

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Олександр Руденко родом із Запорізької області. Зараз ця територія окупована, як і місто Соледар, де він прожив майже 30 років. На Донеччину переїхав після весілля. Це батьківщина його дружини Валентини....

читати історію

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

За шість років до початку великої війни багатодітна родина психологині Юлії Павлової переїхала з Запоріжжя в село Українка. Там запустили проєкт, за яким будували житло для прийомних родин і дитячих...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Дім розбитий, а десь у дворі залишився лист паперу з написом “ми повернемося”. Історія подружжя Руденків

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Об'єкт культури

Олексій Скоркін залишив банківську сферу й відкрив музей борщу та сала. Окупанти знищили унікальну хатинку на Сумщині

Багатоквартирний будинок

“Квартира згоріла 2 роки тому через російські обстріли. Живемо без комунікацій та не знаємо, що буде з нашим будинком”. Історія Світлани Орєхової

Що треба фіксувати першочергово — зруйновану інфраструктуру чи житло? Читайте в кейс-стаді “Святогірськ 2:0”

Приватний будинок

Живемо на Тернопільщині та мріємо купити дім, який орендуємо. Історія Ольги Дудченко

Приватний будинок

“Плачу, коли згадую дім. А чоловік не дозволяє викидати стару футболку. Каже, що буде її в Бахмуті носити”. Історія Тетяни Буковцової