“На моє подвір’я впав ворожий дрон. Господарчі споруди згоріли, а в будинку вибиті двері та вікна”. Історія Тетяни Шабатюк

“Росіяни просто не можуть дати нам жити самостійно та розвиватися далі. Їхня мета — затягнути нас в своє болото”, — каже Тетяна Шабатюк з Запоріжжя, яка пережила ворожий обстріл. 

На подвір’я жінки вночі 28 березня 2024 року впав російський дрон. В її оселі вибиті двері та вікна, по стінах пішли тріщини, а господарчі споруди — згоріли. Сама жінка не постраждала.

Ворожий дрон знищив подвір’я

“Спочатку почула, як збивали ворожі дрони. Було дуже страшно — я вкрилася ковдрою з головою, а потім затріщало скло, посипалися вікна, двері літали по хаті. Коли стало тихо, я ще деякий час так і лежала. Боялася, що на мене щось впаде. Згодом все ж таки я вилізла з під ковдри. Побачила, що жива й навіть крові немає. Все добре, подумала — оце так пощастило. Сусід заглянув до мене й питає: “Тетяна Іванівно, як ви там?”. 

Коли оговталася, то побачила, що на подвір’ї пожежа — горять уламки дрона та є займання у господарській будівлі”, — розповідає Тетяна про обставини тієї ночі журналісту “Свій Дім”.

Минув майже місяць, разом з дітьми жінка більше менш привела подвір’я та дім в порядок та продовжує жити у власній оселі.

“Дах вже зробили, вікна забили, двері відремонтували. Окупантам мене так просто не зламати. Батько вчив ніколи не здаватися”.

Будинок дістався від батьків чоловіка

Тетяна Шабатюк народилася в Запоріжжі, а коли одружилася з чоловіком, то переїхала в будинок на вулиці Арктичній, де жила впродовж трьох десятиліть —  до тієї ночі 28 березня 2024 року. 

“Я закінчила педагогічне училище за фахом вихователя дошкільного закладу, а потім — філологічний факультет української мови і літератури Запорізького Національного Університету. Вже 35 років працюю в садочку, де виховую дітей”, — розповідає жінка.

Цей будинок, каже жінка, спадок від батьків коханого. Коли вони померли, то дім розділили навпіл, частина дісталася чоловікові жінки, друга — його сестрі.

“Вона тут не мешкає, але здає свою половину в оренду”. 

“Я тут живу з 1993 року. За 30 років неодноразово робили ремонт. З останнього — ставили пластикові вікна та міняли двері на металеві. Це було десь років п’ять тому. Шпалери, звичайно, теж переклеювали декілька разів. Зараз ми чекаємо документи від держави, бо дім на дві родини, ми нічого не добудовували, а рідня звела ще споруди. Вони були без реєстрації, тому тепер треба почекати”.

Про вторгнення рф дізналася від сусіда

На момент початку вторгнення рф Тетяна Шабатюк була в Запоріжжі.

“Зранку 24 лютого 2022 року я почула вибух, вибігла на вулицю. В мене квартирант, який жив у другій воловині дому,  військовий, то він сказав, що почалася війна. Спочатку був розпач, а особливо на фоні того, що росіяни дуже швидко просуваються по області. Я не знала, чи буду виїжджати, але в одному була впевнена — на них не працюватиму, якщо раптом вони захоплять Запоріжжя. Наш садочок одразу змінив профіль й ми почали приймати та заселяти людей з інших міст, де була окупація або йшли бойові дії. Це здебільшого були Бердянськ та Мелітополь, але були й з Маріуполя. Вони в нас ночувати по декілька днів”.

“Головна ідеологія росіян — не дати процвітати сусідам”

За своє життя Тетяна неодноразово їздила в росію. Це не найприємніше спогади, говорить жінка. 

“Я в ті часи були активісткою й організовувала поїздки для дітей. Ярославль,  Кострома — ми туди возили їх на екскурсії. У школі тоді було щось на кшталт туроператора, який називався “Супутник”. Головні спогади звідти — як росіяни п’яні валяються під парканом, навіть жінки, про чоловіків я взагалі мовчу. А я ще молода, думаю, матір Божа, та як це так можна, що такі дівчата нормальні й всі в такому стані. Оце я перший раз побачила росію”, — розповідає Тетяна.

За словами жінки, мета вторгнення рф — це не дати Україні можливість йти далі та розвиватися. 

“Це бажання насолити сусідам, які зрозуміли, що треба рухатися вперед до Європи. Вони сидять в багнюці, й всіх туди хочуть затягнути. Це такий принцип існування. Росіяни не розуміють, що неможливо час зупинити й Радянський Союз ніяк не повернеш. Я ще багато років тому казала, що це як ото велика сім’я у комунальній квартирі. По кутках розбіглися, а на кухні чутки розводять та все чекають, коли ж то поділити все можна буде, щоб жити окремо. Один завжди житиме краще, тому що більш працьовитий. А росія — цей як той заздрісник у притчі, який просить у Бога, щоб той вбив корів його сусіда. А коли йому пропонують стільки ж худоби або навіть більше, то відмовляються, бо це ж треба щось робити. Для нього головне — щоб у того нічого не було. Це найкращий приклад для порівняння, на мою думку”, — говорить жінка.

Допомогти Тетяні можна за реквізитами: 5167 4900 0627 3701 (Шабатюк Т)

__________

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Сусіди загинули, а я дивом вціліла, хоча шансів вижити було небагато”. Історія Олени Нетес