“Якби була компенсація, то купили би дім у Смілі. Бахмут знищили — про це знає весь світ”. Історія Людмили Щербакової

“У сусіда був двоповерховий дім. Там залишилися лише кути від стін, а у нашого немає навіть фундаменту. Це сталося 26 грудня 2022 року — розповідали знайомі, які виїхали пізніше”. 

Людмила Щербакова з Бахмута втратила оселю після повномасштабного нападу рф. Без житла залишилися також рідні. Дім брата по вулиці Ломоносова спочатку побили касетними боєприпасами. Нині він знищений. В іншого на Опитній — теж все зруйноване. Така ж доля і батьківського дому по вулиці Тургенєва.

Придбали дім та зробили ремонт. Залишалося перекрити дах і поставити паркан 

Після одруження Людмила Щербакова разом з чоловіком придбали дім у Бахмуті по вулиці Тургенєва. Згодом у тієї ж власниці купили іншу оселю.

“Перший будинок був невеличким, з пічним опаленням. Поряд жили мої батьки. Ми там зробили ремонт, купили електричні батареї. Попередня хазяйка шкодувала, що продала його і запропонувала обмін на газифіковане житло по вулиці Маріупольській. Ми погодились. Той район ближче до центра міста — пішки 10 хвилин. Та й жити без зручностей з маленькою дитиною важко. Зробили договір міни (бартеру), за все сплачувала наша родина”, — розповіла Людмила журналістці “Свій дім”.

У новому домі, в який родина переїхала у 2013 році, було 3 кімнати, ванна з туалетом, кухня і коридор:

“Будинок переробили під себе. У 2017 році завершили залу та дві спальні. Вхід зробили трохи з іншого боку, щоб у дитини була окрема кімната. Поставили вікна пластикові, підлогу познімали та зацементували. Обшили все гіпсокартоном. А у 2019-2020 роках зірвали підлогу на кухні, робили новий водопровід, міняли каналізацію, нові батареї та котел. Планували побудувати гараж, перекрити дах, поставити паркан та альтанку”.   

“У перші дні війни переїхали до мами на вулицю Тургенєва”

Людмила працювала дистанційно. Вдень з дитиною була у мами, а ввечері їздила ночувати додому. Так було до 4 квітня 2022 року, але чоловік наполягав, щоб вона з сином їхала з міста. Спочатку для евакуації розглядали Дніпро, але врешті-решт опинилися у Смілі на Черкащині:

“Я працюю бухгалтером на Новій пошті. Мені з Харкова подзвонила орендодавець, щоб уточнити робочі моменти. Я якраз була на чемоданах. Коли вона дізналася, що я живу в Бахмуті, сказала, щоб виїжджали якомога швидше та запропонувала евакуюватися до Сміли, куди сама виїхала раніше. Допомогла знайти там житло. Чоловік привіз нас, а згодом повернувся до Бахмута. Ще деякий час працював поряд з містом у селі Кліщіївка. Влітку був прильот у будинок сусідки, в нашому домі трохи покосилися двері. Востаннє він був там у вересні 2022 року. Вивіз наші “Жигулі”, загрузив якийсь посуд, телевізор та електром’ясорубку”.  

Від дому не залишилося навіть фундаменту. Про це розповів сусід

Знайомий сусіда, який залишався у місті, розповів про обстріли 26 грудня 2022 року. Так Людмила і дізналася, що від їхнього дому не залишилося навіть фундаменту: 

“Мені досі не хочеться вірити, що нам нікуди повертатися. Ми всі їхали на 2-3 тижні. А зараз орендуємо житло, ціна космічні, ще й виплати для ВПО скасовують. Виходить, що нас кинули напризволяще. Такий крик душі. Єдине, що не дає опускати руки — це син, бо його треба ставити на ноги та дати освіту”.

“Якби була компенсація, то купили би дім у Смілі”

Людмила продовжує працювати віддалено на Новій пошті. Чоловік перебивається тимчасовими заробітками. Він інвалід третьої групи, знайти постійну роботу важко. Йому та сину потрібно проходити курси масажу, а один сеанс коштує 350-400 грн. 

“Якби закінчилась війна і дали компенсацію, то ми би купили будиночок у Смілі. Тут вже багато знайомих, є мої колеги. Одна — з Сєвєродонецька. Спочатку тікала до Бахмута, а потім, як і ми, опинилася на Черкащині”.

За кордон не поїхали, бо була робота

До великої війни, ще у Бахмуті, родина мріяла за два роки завершити ремонт і почати збирати кошти сину на навчання. Людмила завжди хотіла, щоб він отримав вищу освіту за кордоном:

“Усі мрії обірвалися. Так, з початком повномасштабного вторгнення ми могли виїхати з України, але у мене була робота. З 43 працівників залишили усього 15 — і я була в цьому числі. Якби на той момент зі мною тимчасово перервали трудові відносини, напевно я би поїхала не задумуючись. І чоловік би міг з нами виїхати, бо має інвалідність. Але я обрала стабільність, не хотіла ризикувати”.

“Бахмут знищили і про це знає весь світ” 

“Мені 50 років, чоловіку – 52. Почати щось з нуля дуже важко. Ще здоров’я не дозволяє. Обидва маємо інвалідність 3 групи. Хочеться жити у своєму будинку, але Бахмут знищили. Про це знає весь світ. Навіть, якщо десь щось дивом вціліло, хто туди поїде? Ніяких комунікації, міни та купа трупів”.

Допомогти родині можна за номером картки: 5355 5712 7948 2061 (Щербакова Л. Ю.).

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Це був авіаудар. Ми з трьома дітьми ледве встигли добігти до підвалу”. Історія Аліни Біятенко