Чотири пенсіонери без житла — на окупованій Луганщині залишилися три квартири. Історія Любові Москаленко

У Любові Москаленко на окупованій Луганщині залишилися три квартири: дві у Привіллі та одна в Лисичанську. Про долю жодної з них вона нічого не знає. Наразі жінка разом із чоловіком, мамою та свекрухою живе в Калуші, що на Івано-Франківщині. Евакуюватися з рідного міста у квітні 2022 року вони були змушені через постійні обстріли. 

“До великої війни ми ніяк не готувалися. Навіть уявити не могли, що таке може статися. Це було, як сніг на голову. 19 лютого 2022 року в моєї мами був день народження, ми зібралися родиною, приїхали родичі, добре відсвяткували. А 24-го почалося повномасштабне вторгнення. Подзвонив син з Києва і сказав, що їх бомблять. Світ для нас перевернувся. Поступово почались обстріли й самого Привілля. Ми майже одразу забрали до себе мою маму, свекруха теж до нас переїхала. Так усі разом і сиділи. Чекали, що все швидко закінчиться, але ця надія з кожним днем розвіювалася — інтенсивність боїв тільки зростала. Витримали до 4 квітня. Потім виїхали та більше додому не повернулися”, — розповідає Любов Москаленко журналісту “Свій Дім”.

За 1000 км від дому

Дорога “в нікуди” була важкою. Любов дуже переживала за маму та свекруху, бо вони люди у віці: одна 1939 року народження, а друга — 1942.

“Ми записались на евакуаційний автобус до Золотарівки. Далі поїхали до Слов’янська, звідти потягом до Львова, а потім у Галич. Там не було ніяких умов, а з нами двоє літніх людей, тому ми переїхали до міста Калуш. Третій рік ми вже тут. Вдалося знайти квартиру за 3 тисячі гривень плюс комунальні послуги”, — розповідає жінка.

Найважче, каже Любов, це починати все з нуля. Особливо в такому віці та коли всі кошти вкладав в домівку, до якої немає доступу: 

“До рідного Привілля, скоріш за все, вже не повернемося. Наші шахти затопило, тепер там екологічна катастрофа. Та й економічно без них місто навряд чи буде існувати. Комунікацій там немає та окупанти їх не відновили, наскільки нам відомо. Щодо Лисичанська — може б і поїхали туди, адже квартира мами там. Знову ж таки, в якому стані житло та майно  — ми не знаємо. Дочекаємося звільнення й тоді вже глянемо по ситуації”.

Родина хотіла б залишитися на Івано-Франківщині, проте коштів на придбання нової оселі в них немає. Наразі вони розглядають можливість проживання в гуртожитку для ВПО або сподіваються на допомогу від держави. Подавати заяву на отримання компенсації за програмою “єВідновлення” чи до Реєстру збитків для України не можуть, адже нічого не знають про долю трьох квартир. А зараз називають себе безхатьками, як і багато інших українців, які втратили житло через російські обстріли або воно знаходиться на тимчасово окупованих територіях. 

40 років в одній квартирі

Про рідну квартиру в Привіллі жінка згадує з теплом. Вона прожила там 40 років, коли після одруження переїхала до чоловіка. 

“Вона була трикімнатною на 66 квадратів. Спочатку жили разом з батьками чоловіка, а потім продали машину та купили їм квартиру неподалік. За ці роки зробили капітальний ремонт, купівали меблі, побутову техніку. Саме тут ми планували зустріти старість. А опинилися за тисячу кілометрів від рідного дому та без житла”, — каже вона. 

Любов Москаленко за освітою — зв’язківиця і протягом тривалого часу працювала в Укртелекомі. У 2014 році, через проблеми зі здоров’ям, вона отримала третю групу інвалідності. Після скорочення в 2015 році влаштуватися на роботу їй уже не вдалося.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте ще: “На день народження отримала повідомлення, що наш будинок згорів після обстрілів”. Історія Віри Шаповалової