Для місцевих вона так і залишилась “Лісною”. Історія Святогірської санаторної школи-інтернату

Дощить, під ногами сльота. Навколо запах зимового лісу. В цьому казковому оточенні дерев, за закритим парканом, стоять будівлі Святогірської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату. Для місцевих — це “Лісна школа”.

Зараз тут немає ні дітей, ні педагогів. Вікна закриті osb-панелями, а побитий обстрілами дах залатали, щоб зберегти будівлю від вологи.  

“Прийшов рускій мір і вирішив, що приніс щастя. Таке у нас тепер щастя”, — говорять колишні співробітниці школи та показують наслідки повномасштабного наступу рф.

Жінки разом з журналісткою “Свій дім” приїхали до закладу, який колись мав офіційну назву “Лісна школа”. Пройшлись навколо, бо вхід на територію закритий. 

По дорозі показують мініготелі зі зрубів — усі вони працювали до великої війни, там завжди були постояльці.  

“А пам’ятаєш…, — кажуть одна одній. —  Тут з дітьми робили гніздо для білочки. А тут…Усе було, тепер тільки спогади”.

Школу заснували у 1952 році як дитячий будинок

Школу заснували у 1952 році як дитячий будинок. Згодом вона перейшла у статус школи для дітей, хворих на туберкульоз, а потім стала санаторною школою-інтернатом для дітей з малими та затухаючими формами туберкульозу.

Спочатку на території, оточеній сосновим лісом, був один корпус. Після Другої світової війни його будували полонені німці (нинішній — навчальний). Будівлю їдальні звели ще у 1930-х роках. Також були господарчі споруди. Пізніше з’явився корпус для молодших класів. А вже на початку 70-х добудували приміщення для старших дітей.

“За останні 20 років заклад преобразився. У 2004-му добудували корпус, який почали зводити ще в 1972 році. Була реконструкція навчального корпусу з добудовою третього та четвертого поверхів. За два роки до повномасштабного наступу повністю переробили їдальню. Сучасні ремонти також зробили у спальних корпусах для дітей молодших класів та старшої групи. Це заслуга нашого директора Григорія Поуха, який очолював заклад з вересня 1999 року по січень 2023-го. Майже 25 років він робив усе, щоб у нашій школі дітям було максимально комфортно”, — розповіла телефоном Ольга Мироненко, вчителька історії Святогірської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату.

Заклад працював цілодобово. З 7-ї ранку до 21.30 вже кипіла робота. Далі всіх міняли помічники вихователів — нічні нянечки.

Таких корпусів на Донеччині було лише два

Корпус для молодших дітей — це окреме приміщення з класом, ігровою, спальнею та побутовою кімнатою.

“Кожен клас знаходився окремо. Ми їх називали “відсіки”. Це було дуже зручно, а діти казали, що вони почуваються там, як вдома. Таких корпусів на Донеччині було усього два. Один в Маріуполі, але там була реконструкція. А наш залишався таким, яким його збудували”,  — розповідає пані Ольга.

До великої війни у школі навчалися 205 дітей. Частина учнів перебувала у закладі цілодобово. Були переселенці з інших міст, які до вечора знаходились у школі, а вдома тільки ночували:

“Навчались, харчувались, лікувались, відпочивали, робили уроки, брали участь у різних заходах. І так кожного дня. Перебування у закладі, лікування та харчування було безкоштовним”.

Усе змінив повномасштабний напад рф

Нині у школі пошкоджені всі корпуси — ступінь руйнування різна. 

“Точної дати я не пам’ятаю, але це був липень 2022 року, — розповідає вчителька. — До цього обстрілів не було. Нам всі казали, що школу береже Господь і дерева навколо. А потім, за дві години було близько 40 прильотів на територію. Залишилися ці вирви, потрапило в дах навчального корпуса. На четвертому поверсі, де були технічні приміщення, почалася пожежа. Згоріла шкільна костюмерна. Потім вогонь опустився нижче — на третьому поверсі знищено кабінет фізики, де вигорів навіть гіпсокартон. І згоріла актова зала з усім обладнанням”.

Під час цього обстрілу також постраждав корпус для молодших. Прилетіло в дах, упали плити перекриття. 

“Коли побачила руйнування, я плакала”

Наступний прильот був 19 вересня 2022 року. У школі в цей був завгосп з дружиною та ще кілька людей. Після перших обстрілів вони гасили вогонь та охороняли територію та майно від мародерів:  

“19 вересня прилетіло в навчальний корпус. Знов на четвертий поверх, але з іншого боку. Нашого завгоспа відкинуло до стіни. Тоді він просто повз по школі, сипалося скло. Його дружина була з іншого боку, куди був прильот. Вона вижила, але тиждень нічого не чула”.

У головному корпусі була радіорубка, де зберігалась оргтехніка. Туди знесли цінні речі. Це був найвіддаленіший куток з дуже міцними залізними дверима. Але все вигоріло.

“Коли я побачила руйнування, я плакала. У навчальному корпусі знесло дах. Я зайшла на другий поверх — усе залило після дощів. Потім все це замерзло. Дуже боляче, бо тут працювали ще мої батьки”.

“Лісна школа” — історія вивіски

Доступ на територію школи закритий. У мирний час туди теж не заходили сторонні особи. На воротах — вивіска “Лісна школа”, бо місцеві називали її саме так. 

“Коли після дитячого будинку тут зробили школу для дітей, її назвали “Лісна школа”. Батьки купували путівки для дітей, які там навчалися та лікувалися. Класи були невеликі, а найдовший термін перебування — 3 тижні. Тобто в архівних документах є така офіційна назва, а потім перейменували  санаторну школу-інтернат. Але для мешканців вона так і залишилась “Лісною”, а на воротах була вивіска. Її до речі зробив наш вчитель трудового навчання. Сам запропонував, попросив гарну деревину, довго возився. Ну, в нього руки золоті”, — розповідає пані Ольга.

“Торік заклад працював. Цьогоріч — ні”  

“Дуже вдячні нашому колишньому губернатору Павлу Кириленку, який приїхав у Святогірськ у справах. Разом з начальником Святогірської МВА Володимиром Рибалкіним вони їздили по місту, дивились куди можна на зиму заселити людей з багатоповерхівок, де не було ні опалення, ні води. Заїхали у військовий госпіталь і до нашої школи. Якраз цього дня приїхав наш директор за своїми речами і вони зустрілися. Це був кінець листопада, здається — четвер. А вже у понеділок нам почали крити дах та зашивати вікна. Швидко оформили документацію, виділили кошти”, — розповідає пані Ольга.

З січня по червень 2023 року на базі “Лісної школи”, за розпорядженням губернатора, працював освітньо-консультаційний пункт. Нині діти навчаються дистанційно у Святогірському загальноосвітньому закладі. 

Фото: Свій дім; архів школи

Артем Безрук, адвокат:

_____________________________________________________________

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте ще: За 2 години армія рф знищила дві вулиці. Історія Анатолія Смика, який тепер живе у літній кухні