Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Попасна

Історії, які ви нам розповіли
Приватний будинок

“Легше побудувати нове місто, ніж відновити Попасну. Росіяни перетворили її на суцільні руїни”. Історія Ольги Харіної

Луганська область , Сєвєродонецький район , Попасна / Пархоменка , 49

Для Ольги Харіної з Попасної рідне місто й спогади про нього залишилися у минулому. Внаслідок бойових дій навесні 2022 року армія рф повністю знищила населений пункт. Від будинку жінки залишилися лише обгорілі стіни. Вторгнення рф Ольга Харіна разом з родиною зустріла в рідній Попасній на Луганщині. Три тижні вони залишалися в місті під постійними обстрілами. 

“Небезпечно в нас було ще до цих подій. З 2016 по 2018 року ми декілька разів виїжджали через вибухи. Потім стало спокійніше. Місто розвивалося, почали ремонтувати школи та дитсадки, робили дороги. Багато повернулися додому. Я й подумала, що все, життя налагодилося, але ні — все зіпсувало 24 лютого 2022 року“.

Я зранку їхала на роботу, а в автобусі людей не було. Ще здивувалася — де всі? Мені подзвонила колега й повідомила, що в Києві війна, а зараз і в нас почнеться. Через декілька хвилин я почула перші вибухи. Побігла швидко додому, де були діти та чоловік. Дуже боялась, що зараз щось трапиться, а я не встигну”, — розповіла Ольга Харіна журналісту “Свій Дім”.

У будинку жінки не було укриття, тому вони переїхали до свекрухи. Коли була небезпека — виходили в коридор. Одного разу було влучання біля будинку, тоді постраждали господарські приміщення. 

“Поступово ставало все гучніше, вже й уламки поруч падали. До нас сусіди почали бігати, бо у свекрів була можливість приготувати їжу або нагріти воду. Нервова система не витримувала. Останньою краплею стало влучання у сусідський будинок, де сталося займання й жінка згоріла живцем. Тоді зрозуміли, що треба терміново тікати. Завантажили машину, підгадали час, щоб більш-менш було спокійно. З речей взяли мінімум й швидко виїхали. Свекри з нами не поїхали. Це було 17 березня”, — говорить Ольга.

2 роки без дому

“Їхали ми з Попасної дуже швидко, на проспекті Миру все було у вирвах, стовпи валялися, картина як в фільмі про постапокаліпсис. Нам треба було поїхати до Лисичанська, а ми не знали й поїхали до Бахмута. А там була небезпека, тільки повернули на трасу — відразу почалися обстріли. Ми всі дуже злякались. Я думала, що зараз в машину прилетіть і все — кінець. Дивом нам вдалося дістатися до Володимирівки на Донеччині, де нам на місяць дали будинок. Через тиждень приїхати свекри. Вони теж ледве не загинули в Попасній. Свекра вибуховою хвилею відкинуло, вони потім побігли до авто, в них ворота заклинило, а на дорозі — попали в вирву. Пощастило, що вижили”, — каже Ольга.

У селі під Бахмутом згодом теж стало небезпечно й треба було їхати далі. Так родина опинилася у Павлограді, де 4 ночі жила у спортзалі. Потім їх пустили у порожній будинок у селі Малоолександрівка. Так минув рік.

“Згодом чоловіка перевели в Одесу по роботі. Він у мене залізничник. Спочатку сам поїхав, а через місяць ми вже всі були там. Мама моя залишилися в окупації, її потім росіяни вже вивезли. Спочатку до Первомайська, а далі у Брянку. Поки що там живе, знайома жінка дала будинок. Там нічого немає, але ж не на вулиці. Два роки вже ми не бачилися”.

Власна оселя перетворилася на згарище

Будинок у Попасній Ользі та чоловіку подарували батьки у 2004 році. Тоді все це обійшлося в 4 тисячі гривень. 

“Там було 50 квадратів на 2 кімнати, одноповерхова споруда з шлакоблоків. Ми його обшили, утеплили, провели централізоване постачання. Ремонт був звичай, косметичний: поклеїли шпалери та натягнули стелю. Також під машину зробили навіс з профнастилу. Планували ще побудувати третю кімнату, змінити паркан та доробити утеплення. Город у нас був маленький, десь 2 сотки. Ми там зелень та квіти садили. Дуже любили це місце і смажили там шашлик — це найприємніші спогади. Востаннє ми бачили власний дім 11 березня 2022 року, коли бігали туди, щоб перевірити, в якому він стані. Ми все заколотили. Техніку винесли в сарай та закрили. Десь через рік після боїв за місто мама їздила подивитися на будинок. Там лише стіни й димохід залишилися. Більше нічого немає”, — говорить жінка. 

Повертатися назад Ольга з чоловіком не планують. Всі думки про нове життя в Одесі, а мрії — про те, щоб придбати нову оселю. Легше побудувати інше місто, ніж відновити Попасну, каже жінка.

“Росіяни постійно розповідають, що вони прийшли нас звільнити. Ось й звільнили — від майна, житла та спогадів”.

Допомогти родині можна за реквізитами: 4149499073880286 (Харіна О.)

______

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю платформи Свій дім і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Читайте ще: “Я півтора року прожив в окупації. Після підриву росіянами Каховської ГЕС наш дім пішов під воду”. Історія Романа Куцеконя

Олександр Забродін / 24.05.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

За шість років до початку великої війни багатодітна родина психологині Юлії Павлової переїхала з Запоріжжя в село Українка. Там запустили проєкт, за яким будували житло для прийомних родин і дитячих...

читати історію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Михайло Гречаний жив у Стельмахівці Сватівського району Луганщини. З 2015 по 2020 роки був сільським головою, потім старостою, а перед повномасштабним нападом рф — спеціалістом Коломийчиської сільської ради. Зі своєю...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Приватний будинок

Новий дім для шістьох дітей, 12 собак та котів. Історія родини Павлових, які евакуювалися, щоб не потрапити в окупацію

Приватний будинок

“Наше село було в окупації майже 8 місяців. Після звільнення ми прожили спокійно лише три дні”. Історія Михайла Гречаного

Об'єкт культури

Олексій Скоркін залишив банківську сферу й відкрив музей борщу та сала. Окупанти знищили унікальну хатинку на Сумщині

Багатоквартирний будинок

“Квартира згоріла 2 роки тому через російські обстріли. Живемо без комунікацій та не знаємо, що буде з нашим будинком”. Історія Світлани Орєхової

Що треба фіксувати першочергово — зруйновану інфраструктуру чи житло? Читайте в кейс-стаді “Святогірськ 2:0”

Приватний будинок

Живемо на Тернопільщині та мріємо купити дім, який орендуємо. Історія Ольги Дудченко

Приватний будинок

“Плачу, коли згадую дім. А чоловік не дозволяє викидати стару футболку. Каже, що буде її в Бахмуті носити”. Історія Тетяни Буковцової

Збереження архітектурної спадщини українських сіл: як працює онлайн-конструктор будинків