“Росіяни забрали вже 2 міста, з якими було пов’язане моє життя”. Історія Олесі Вакуленко

“24 лютого 2022 року — це був день максимального розгублення. Я знаходилася в Києві, батьки — в Сєвєродонецьку. На початку відчували розпач, не розуміли, що робити. Вони вирішили залишитися в місті. Поступово прийшло розуміння, що вдома з кожним днем все небезпечніше. Якщо чесно, то я не боялася за Київ, я не вірила, що росіяни реально можуть його захопити, а за рідний Сєвєродонецьк, згадуючи окупацію 2014 року, переживала сильно. Як виявилося — не дарма“, — розповіла Олеся Вакуленко журналісту “Свій дім”.

“7 або 8 березня мама з татом виїхали, бо обстріли стали щоденними. Вони спочатку поїхали в Новомосковськ на Дніпропетровщині, а потім у Хмельницьку область у місто Старокостянтинів. Ми побачилися десь 20 березня, тобто майже через місяць після початку вторгнення рф. Потім через знайомих вдалося домовитися за квартиру у Хмельницькому. Коли ситуація стала більш менш зрозумілою і росіян вигнали з півночі країни, то батьки переїхали у Київ”, — розповіла Олеся.

“Росіяни забрали спочатку Луганськ, а тепер і Сєвєродонецьк”

Олеся Вакуленко народилася у Сєвєродонецьку, закінчила 16 школу та поїхала вчитися до Луганська в ЛНУ ім. Т. Шевченка. 2014 пройшов важко, дівчина майже весь період боїв за звільнення півночі Луганщини від росіян провела вдома з батьками:

“Тоді було дуже багато різної інформації, особливо неправдивої, і не було жодної можливості її перевірити”. 

В 2016 році дівчина влаштувалася на телебачення у Сєвєродонецьку, а у 2018-му переїхала до столиці. Нині вона обличчя регіонального суспільного мовника у Львові:

“Все моє життя так чи інакше пов’язане з Луганщиною. Спочатку росіяни забрали в мене Луганськ, а тепер і Сєвєродонецьк”.

У квартирі було все

“Раз в кілька років ми у своїй сєвєродонецькій квартирі робили невеликий ремонт. У 2015 році облаштували кухню. Періодично клеїли свіжі шпалери, міняли стару сантехніку. Поступово замінили всі меблі. Найбільше постраждала саме кухня. Телевізора, скоріш за все, там вже немає, а от холодильник був у коридорі — в нього шансів вціліти було більше. На відміну від пральної машини, від якої, я впевнена, нічого не залишилося. Квартира дуже довго стояла без вікон, дивлячись на погодні умови, то там все відсиріло і вже не працює так, як треба”.

Згоріла бабусина домашня бібліотека

“Серед цінного для мене там була домашня бібліотека, яка дісталася у спадок від бабусі. Книжок в ній налічувалося небагато, але для мене кожна з них мала особливе значення. Хотіла, щоб ця колекція передавалася в нашій сім’ї й далі. Завдяки їй я полюбила літературу. Серед улюблених книжок, які там були — “Три товариші” Ремарка та “В нас це можливо” Льюїса. 

На 8 березня 2022 року мала квиток додому

“Останній раз була вдома на Новий 2022 рік, ми його зустріли разом з батьками, потім я поїхала в Київ. Планувала приїхати ще раз 8 березня, навіть взяла квиток, — згадує Олеся. —  Я працюю на телебаченні, ми тоді  в студії багато аналізували ймовірне російське вторгнення. Я обговорювала цю тему чи не щодня на ефірах, але все одно не вірила. Думала, що росіяни просто хочуть показати свої м’язи. Тим квитком я так і не скористалася”.

Попереду —  невідомість

“Велика війна вже майже 2 роки. За весь цей час я так і не зрозуміла, що робити далі, особливо у побутовому вимірі. Нам з батьками треба буде десь жити, я зараз у Львові, вони — у Києві. Є розуміння, що треба якесь житло, але не в цих містах, бо ціни високі, та й взагалі в такий час в нашій країні вкладатися у нерухомість — це погана ідея. Поки що живемо на зйомних квартирах, але ж так все життя бути не може”.

Додому – тільки під українським прапором

“Після звільнення міста поїду при першій нагоді. Там буде багато роботи, особливо для журналістів: знімати, розповідати, висвітлювати. Про життя, про деокупацію, про відновлення, про зрадників, про майно та про житло. Там взагалі  буде просто безліч історій. Звичайно, дуже хочеться додому. Я ніколи не забувала й не забуду рідне місто. Сєвєродонецьк завжди у моєму серці”.

Допомогти Олесі можна за реквізитами: 4149439315657423 (Вакуленко О.В).

Артем Безрук, адвокат:

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте ще: Під російськими обстрілами тікала з Сєвєродонецька на п’ятому місяці вагітності. Історія Анастасії Полєтаєвої