Історії, які ви нам розповіли

головна / Історії, які ви нам розповіли / Сєвєродонецьк

Історії, які ви нам розповіли
Багатоквартирний будинок

Під російськими обстрілами тікала з Сєвєродонецька на п’ятому місяці вагітності. Історія Анастасії Полєтаєвої

Луганська область , Сєвєродонецький район , Сєвєродонецьк / просп. Хіміків , 4

Напередодні російського вторгнення молоде подружжя з Сєвєродонецька готувалося до найголовнішої події у їхньому житті — народженню доньки. До цього у Насті та Артура за плечима був розірваний шлюб, обидва мали дітей.

Анастасія Полєтаєва народилася у Сєвєродонецьку. Вчилася у 5 школі, потім у технікумі та у ВНУ ім. Даля. У 2017 році народила сина, розлучилася з першим чоловіком, а невдовзі у її житті з’явився Артур. У 2020 році пара розписалася й почала створювати сім’ю.

Всі плани на майбутнє зруйнувала росія. 

Два тижні у Сєвєродонецьку після 24 лютого 2022 року

“Я прокинулася о 6 ранку, почитала новини, вже було не до сну. Чоловік пішов на роботу, дітей в садок вже сказали не приводити. Десь о 9-10 годині був сильний вибух, росіяни тоді вдарили по нашому аеродрому. У квартирі чоловіка вибило вікно, ми переїхали на мою. Ці два останніх тижні в рідному місті провели там”, ділиться своїми спогадами Анастасія з журналістом “Свій Дім”.

За півроку пожили в трьох містах

Коли обстрілів стало занадто багато, а росіяни все ближче підходили до міста, то родина вирішила їхати. Одна з головних причин втечі це вагітність Насті: 

5 березня я бачила свій дім востаннє

Разом з тіткою дівчини пара спочатку евакуювалася в Ужгород. Там вони недовго жили у родичів. Винаймати житло в місті самостійно Артур і Настя дозволити собі не могли. “Так ми опинилися у Рівному, бо тут була моя найкраща подруга, а це хоч якісь зв’язки”.

Донька подружжя Аріна народилася вже там:

Буде, що доньці розказати, коли підросте. Що мама не знала, де вона її народжуватиме

Артур працював на сєвєродонецькому Азотіодному з найбільших хімічних підприємств України. Філія цього ж заводу була в Черкасах, де чоловікові запропонували роботу. В умовах війни й фактичної втрати житла родина у жовтні 2022 року переїхала туди. Окрім роботи компанія також частково допомогла родині з орендою квартири.

Двір, де пройшло дитинство, зруйнований повністю

“Відчуття дому створює не тільки сама квартира, а двір, магазини, парки та навіть звичайна дитяча гірка, на якій ти катався у дитинстві. Все це разом і робить це місце особливим,пригадує Настя. Двору, де пройшло моє дитинство, більше немає. Всі навколишні будинки зруйновані, все завалено брухтом, усюди вирви від снарядів. Передивляючись старі фото та відео, я не вірю, що це місце знову може стати таким, яким було. Цей двір був особливий не тільки для мене, а й для мого сина. Саме тут він прочитав мені свій перший вивчений вірш на фоні мого будинку, який невдовзі вже не існуватиме. Це було 1 березня 2022 року, тобто вже після початку російського вторгнення”. 

Впродовж двох місяців я не знала, чи жива моя мама

“Моя мама залишилася у Сєвєродонецьку в окупації. Не знаю, чи зможемо ми колись побачитися. Вона весь час там була. Всі ті місяці, коли тривали обстріли і безпосередньо під час активних бойових дій прямо на вилицях. Майже весь час вона сиділа з іншими сусідами у підвалі. 2 довгих місяця ми не знали, що з нею, де вона й чи жива вона взагалі. Лише коли росіяни повністю окупували місто й там стало відносно тихо, то мама поїхала в інший населений пункт й вийшла на зв’язок“.

Мій будинок будували прадідусь з прабабусею

У нас місто дуже молоде, його активно будували у другій половині 20 століття. Багато людей тоді з усього колишнього СРСР сюди приїздили за роботою та новим життям. Серед них були й мої пращури. Бабуся з моєю мамою приїхали сюди з Нижнього Новгороду, а прадідусь і його дружина вже були тут і будували цей дім. Це один з перших будинків у післявоєнному місті, так звані “старі квартали””.

В пам’яті закарбую рідне місто цілим, мирним та вільним

“Мені дуже важко дивитися всі ці фото з місцевих пабліків. Важко бачити те, у що вони перетворили наше місто. Я хочу, щоб у моїй пам’яті Сєвєродонецьк залишився теплим, рідним, світлим, вільним, українським містом з купою приємним спогадів. Я розумію, що таким він вже не буде, тому я збережу його у своїх спогадах і думках. Ми точно не повернемося поки там окупація, бо я просто боюсь. Я багато чого писала в інтернеті, ділилася своїми думками щодо всіх подій. Люди, які там залишилися, то багато з тих підтримують росіян. Я не хочу так жити, постійно озиратися і переживати за те, щоб мене або моїх близьких не здали в окупаційну комендатуру, обмежили в правах або зробили боляче. Якщо чесно, то навіть у разі деокупації я не впевнена, що наша родина зможе там жити. Того міста вже немає”.

Допомогти родині Анастасії Полєтаєвої можна за реквізитами:

5168752014786498 (Полєтаєва А.Г.).

Артем Безрук, адвокат:

Міжнародним законодавством заборонено застосувати зброю проти цивільного житла, дані положення чітко прописані у додатковому протоколі до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів в статті 52. За даних обставин обстрілі міста Сєвєродонецьк є воєнним злочином та кваліфікується, як умисне вчинення нападу з усвідомленням того, що такий напад призведе до випадкової загибелі чи поранення цивільних осіб або заподіє шкоди цивільним об’єктам чи масштабної, довготривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, яка буде явно надмірною в порівнянні з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною військовою перевагою [стаття 8 (2) (b) (iv) Римського статуту].

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Читайте ще: “Відновлювати все буде важко, але додому хочеться”. Історія Андрія Свинаренка

Олександр Забродін / 20.02.2024

поділитись у соцмережах

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Повноцінне житло з паркінгом повністю адаптоване для людей, які отримали поранення внаслідок російської агресії. Саме таким має бути  багатофункціональний комплекс, що будується на вулиці Миколайчука у Львові. Це тимчасове житло...

читати історію

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Весь час боїв за Суми Тетяна Жарик з родиною залишалася в місті. Навесні 2022 року її будинок не постраждав внаслідок вуличних боїв та постійних обстрілів. Минуло 2 роки й вночі...

читати історію

Рекомендуємо прочитати

Житло та реабілітація. У Львові зводять перший з восьми будинків для поранених переселенців

Багатоквартирний будинок

“У наш будинок влучив ворожий дрон, сусіди загинули, а ми тепер без житла”. Історія Тетяни Жарик

Підприємство

«Три контейнери пряжі та борги – ось з чого ми стартували на новому місці». Як Рубіжанська панчішна мануфактура з Луганщини відновлює виробництво у Львові

Багатоквартирний будинок

“Після Горлівки змінили 4 квартири. Одна — в окупації, інша — пошкоджена”. Історія Людмили Соломатіної

Після підриву Каховської ГЕС минув майже рік. Але 14 родин з Василівки на Миколаївщині досі не отримали кошти на відбудову

Як запорізькі краєзнавці вивозять музейні та сімейні реліквії. Історія екстреної допомоги з порятунку культурної спадщини

Показати те, що знищила росія. У Львові триває виставка “Тут був мій дім”

Багатоквартирний будинок

“Дивлюсь з п’ятого поверху, а там все горить. Сусідніх під’їздів просто немає”. Історія Олесі Прокопенко