“Якби російські військові не кидали фосфорні бомби, може б щось вціліло”. Історія Ольги Лісової

Після повномасштабного вторгнення рф Ольга Лісова разом з 84-річною мамою опинилися у Стамбулі. З Бахмута жінки евакуювалися в травні 2022 року. Тоді їхні квартири ще були цілими.

“Деякий час були у Дніпрі. Потім троюрідна сестра запропонувала приїхати до Стамбула. Вагалися, але поїхали. Бо думали, що ненадовго. А тепер я розумію, що нам взагалі нікуди повертатись”, — розповіла жінка журналістці “Свій дім”.

“Люди вже купують квартири за житлові сертифікати. А як бути мешканцям Бахмута?”

Першу інформацію про руйнування будинку по вулиці Ювілейній Ольга дізналася з домового чату. Пізніше побачила, що уся п’ятиповерхівка випалена. 

“Якби російські військові не кидали фосфорні бомби, може хоч щось вціліло. Документи в “Дію” подавала. Була б компенсація — придбала б житло в іншій області. Бо куди повертатися з-за кордону, де жити? Мені — 53 роки, мамі — 84. Як починати все заново? Читаю, що люди вже купують квартири за житлові сертифікати. А як бути мешканцям Бахмута? Спілкуюсь зі знайомими, які залишилися в Україні — всі вони винаймають житло за свої кошти”, — розповідає вона.

“Якби було житло, ми б одразу повернулися до України”

У Бахмуті пані Ольга жила у 4-кімнатній квартирі на третьому поверсі. Велику війну зустріла вдома. Їхати нікуди не збиралась, бо не вірила, що це затягнеться на роки і знищить її місто-фортецю. 

Квартира мами в іншому районі міста (вулиця Зелена, 33/45) теж знищена. Жінка розповідає, що у квітні 2023 року там було “гарячіше”. Ніяких світлин після руйнування не бачили. З мирних часів теж нічого не збереглося. 

У Стамбулі мама Ольги майже нікуди не ходить, часто плаче і хоче додому. Нещодавно перенесла операцію. 

“Якби було житло, ми б одразу повернулися до України. У Стамбулі є сестра — це вже якась підтримка. Тут непотрібні зимові речі. А купи зараз пальто чи взуття, коли виїхав у травні в босоніжках! Живемо у кімнаті підвального поверху”. 

“Бідні до Туреччини не їдуть. Але мене тримає робота”

У Стамбулі пані Ольга влаштувалася за освітою — працює вчителькою початкових класів у міжнародному ліцеї імені Т. Г. Шевченка. Навчає україномовних дітей. Додатково проводить онлайн-уроки. 

“Моя донька переїхала з Харкова до Кракова. Але там немає для мене роботи. Хіба що прибиральницею. Ліцей, в якому я працюю, це і підтримка, і спілкування. Минулого року були діти з Краматорська та Слов’янська, але допомоги для українських біженців тут немає. Знаєте, як кажуть — бідні сюди не їдуть. І візу на проживання важко продовжити”, — каже жінка.

Ліцей у Стамбулі часто проводить акції протесту проти війни в Україні та допомагає ЗСУ.

“Хочемо привернути увагу всіх іноземних держав та туристів. Усі повинні бачити, що відбувається в Україні. У Туреччині думають, що війна вже закінчилась. А так бачать”, — розповідає вчителька.

Картка для допомоги родині: 5167 8032 1067 8798 (мама — Ніна Безугла).

Читайте ще: “Я побачила на відео, що наш район повністю зруйнований. Замість будинку залишилися суцільна руїна”. Історія Світлани Стор’євої