“Замість мікрохвильовки в машину поставили собачу будку”. Історія Юлії Сорокіної про евакуацію та мрію про новий дім

Юлія Сорокіна зі своєю великою родиною живе в маленькому селі на Полтавщині. Переїхали туди з Торецька Донецької області два роки тому. Поверталися на Донеччину лише один раз, коли в будинку вибуховою хвилею вибило вікна. Думали, що ще приїдуть, але в серпні 2024 року дізналися, що обстрілами знищено не лише їхнє житло, а вся вулиця.

В будинку в Торецьку було все облаштовано для життя родини з трьома дітьми. Всі зручності були в хаті, мали город та тримали свійських тварин. Тепер з ними на Полтавщині живуть двоє голубів, собаки та коти, яких змогли вивезти з собою. Юлія каже, що замість мікрохвильовки в машину поставили собачу будку.

Виїхати вмовив чоловік

“Події 2014 року не підготували нас до того, що трапиться у 2022-му. У ніч на 24 лютого я була на роботі, а під ранок ми почули звуки пострілів. Усі чекали закінчення зміни, щоб швидше піти до рідних. Вдома були чоловік і діти”, — розповіла Юлія журналістці “Свій дім”.

У прифронтовому Торецьку родина прожила шість місяців. Коли були сильні обстріли, то спускалися у підвал. Інколи доводилось сидіти там по кілька годин. 

До 7 серпня 2022 року Юлія ще працювала молодшою медичною сестрою в травматологічному відділенні лікарні. Проте останньою краплею перед евакуацією став російський обстріл, під час якого загинули п’ятеро дорослих і троє дітей.

“Чоловік тоді сказав: “Збираємо дітей і виїжджаємо”. Ми наклеїли на вікна машини листки з написами “евакуація” та “діти”, завантажили найнеобхідніші речі та поїхали на Полтавщину. Від знайомих дізналися, що там є вільний будинок, який здавали переселенцям”.

Хочемо купити дім, але грошей поки не вистачає

Родина приїхала в село Куп’євате Кременчуцького району, розташоване за 72 км від районного центру. Чоловік Юлії влаштувався на роботу, а діти пішли в школу та садочок. 

“Ми заїхали в будинок, де майже 10 років ніхто не жив. Навіть діти були шоковані, коли його побачили: голі стіни, подвір’я заросло бур’янами. Ми все привели до ладу і облаштували побут. Нам допомогли місцеві, бо ми приїхали майже без нічого. Через рік власниця вирішила його продати, а у нас не було коштів, щоб його купити. Тому довелося заїхати в інше житло, де самі поставили унітаз. Води тут немає, тому беремо з колодязя. Платимо тільки за комунальні, але мріємо про власний дім. Є варіант, який нам підходить, але наразі не вистачає коштів на нього”.

Юлія розповідає, що газифікований дім з літньою кухнею продають за 200 тисяч гривень. Родині поки вдалося назбирати лише чверть від потрібної суми. 

“Наразі в маленькій хаті ми живемо всімох. Ми, діти, свекруха та літня жінка, за якою я вже 8 років доглядаю. Ми забрали її з Торецька з собою, бо в неї немає родичів. Якби придбали новий будинок, то місця б вистачило всім”.

“Наша вулиця в Торецьку знищена”

У 2023 році подружжя поверталося в Торецьк, щоб закрити вибиті вікна та забрати хоч якісь речі. Біля їхнього подвір’я стався прильот, й, на думку Юлії, це був касетний снаряд. Від удару повилітали вікна, пошкодило паркан і дах. В 2024 році в сусідський город влучила авіабомба.

“Ми приїхали на легковому авто, тому нічого габаритного з собою не забрали. До останнього думали, що повернемося. А 8 серпня 2024 року подзвонила сусідка і сказала, що обстріли зруйнували не лише наш будинок, а всю вулицю. На компенсацію поки не розраховуємо, хоча б вона нам дуже допомогла”, — каже Юлія. 

Підтримати родину фінансово можна за реквізитами:

4790729931579882 (Ощадбанк)

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читати по темі: “Спочатку російські окупанти забрали в нас Донецьк, а тепер прийшли за Торецьком”. Історія Вікторії Сакун