“Спочатку російські окупанти забрали в нас Донецьк, а тепер прийшли за Торецьком”. Історія Вікторії Сакун

Вікторія Сакун — двічі переселенка. У 2014 році вона залишила Донецьк, а через 8 років, коли окупанти прийшли в її новий дім у Торецьку, змушена була знову втікати. Наразі вона разом із сім’єю живе в Івано-Франківську та займається волонтерством. Рішення про евакуацію з Донеччини було важким, адже втрачати дім вдруге — це велика трагедія. Проте, дивлячись на теперішні світлини Торецька, Вікторія розуміє, що вони вчинили вірно.

Наразі жінка та її 10-річна донька займаються волонтерством і допомагають ЗСУ, а чоловік — служить. 

“Зранку 24 лютого 2022 року я прокинулася від телефонного дзвінка. Мене набрав дядько й сказав, що почалася велика війна. Гучніше почали стріляти вже в перший день — недалеко Горлівка та лінія розмежування. Ми зібралися родиною та поїхали до моїх батьків в село Петрівка неподалік міста. Там теж стало гучно, тому через тиждень повернулися до Торецька. Близько місяця сиділи під обстрілами, без води та чекали дива. Коли зрозуміли, що його не станеться — виїхали. Це рішення далося мені непросто. Казала чоловікові, що треба залишатися. На щастя він тоді не послухав мене. А ще біля будинку було влучання. Менша донька дуже сильно злякалася. За кілька днів після цього епізоду в місті нас вже не було”, — розповідає Вікторія Сакун журналісту “Свій Дім”.

Понад два роки на Івано-Франківщині

З Торецька родина виїжджали на авто. З собою взяли лише одяг, подушки, простирадла та шкільні приналежності. Не залишили вдома й сімейного улюбленця — кішку Няшу. Сімейні фотоальбоми вдалося забрати лише частково, а от особисті речі дітей врятувати не змогли. При евакуації забули і про ікони, які Вікторії дарували мама та свекруха. 

“Їхали до знайомих на захід країни. Вони пообіцяли допомогти з житлом і роботою. Дорога зайняла три дні, але знайти там прихисток одразу не вдалося. Тиждень довелося жити в спортзалі одного з ліцеїв Івано-Франківська — у першу ніч в мене був стрес, сльози та істерика. Я була готова віддати всі наявні гроші за нормальне житло. На щастя, я швидко заспокоїлася”.

Через проблеми з житлом у квітні 2022 року родина Вікторії переїхала до міста Калуш. Донька продовжила навчання онлайн в торецькій школі онлайн, а син вступив до медичного університету на стоматолога. Проте через сімейні обставини їм довелося знову повернутися до Івано-Франківська.

“Тут донька пішла до місцевої школи, а чоловіка забрали в армію. Мені довелося змінити фах — вже не вперше. Тепер я флористка. В Донецьку  працювала в сфері торгівлі. В Торецьку — манікюрницею, а тепер я займаюся квітами. Ніколи б не подумала”, — каже жінка.

Про квартиру в Донецьку нічого невідомо. Житло в Торецьку — зруйноване

“У нас завжди була проукраїнська позиція, про це всі знали. Тому залишатися в Донецьку після подій 2014 року було небезпечно. Двокімнатну квартиру в Куйбишевському районі міста довелося просто кинути. Інформації про неї немає взагалі”.

Чи забрали житло окупанти, чи воно стоїть порожнє, або там вже хтось живе — Вікторія не знає. Але каже, що їй вже байдуже, бо вже ніколи туди не повернеться. 

“Трикімнатну квартиру в Торецьку ми купили в 2014 році за 5,5 тисяч доларів. Поступово робили ремонт. Меблі були старі, тому ми придбали інші. Оновили й техніку. На новий 2022 рік ми з чоловіком зробили собі подарунок й купили пральну машину, холодильник та нову кухонну витяжку. Покористувалися всім цим менше двох місяців”.

Впродовж понад двох років Торецьк знаходиться на лінії вогню, що призвело до серйозних руйнувань. А коли окупанти пішли на місто в наступ — його спіткала доля Бахмута. 

“Остання світлина будинку зроблена наприкінці серпня 2024 року. Видно, що у будівлі була пожежа. Тепер це не дім, а коробка. Туди ми вже ніколи не повернемося, адже повертатися просто нікуди”. 

“Така маленька, а вже волонтерка”

Втрата дому — це серйозна травма, особливо для дитячої психіки. Але донька Вікторії рано подорослішала та навіть зайнялася волонтерством. 

“Їй тоді було лише 8 років, а вона підійшла до мене й сказала, що хоче якось допомогти Україні. Так вона почала плести браслети та продавати їх, а виручені кошти — віддавати на потреби ЗСУ. Син допомагав їй. Перша сума, яку вдалося зібрати — це 3500 гривень. Ми почали шукати волонтерів, які передають пожертви військовим. Так вийшли на організацію “Волонтери Добра”, якій ми передали зібрану суму. Завдяки нашій доньці я долучилися до волонтерського руху. Я почала сушити овочі для супів і борщів, а згодом почала робити пастилу. Усе це ми відправляли хлопцям на передову.

Також почали купляти необхідні бійцям речі — одяг, тепловізори та скло для техніки. Нещодавно придбали зарядну станцію EcoFlow. Допомагаємо всім діючим бригадам. Зокрема й тим захисникам, що боронять Торецький напрямок — їм ми нещодавно передали дрон “Mavic”.

Донька Вікторії вже має посвідчення волонтерки. В неї є шеврони, подяки та підписані військовими прапори. Загалом за 2 роки Валерія зібрала понад 150 тисяч гривень. 

“Вартість одного браслету — 20 гривень, тобто ви розумієте, скільки вона їх зробила й продала”,  — каже мама, яка пишається донькою.  

Долучитися до збору на допомогу військовим ЗСУ, який відкрила донька Вікторії можна за реквізитами: 4441114432376315 (Сакун В.).

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте ще: Атака росії на Миколаїв: “Мій хлопець написав одне слово — “біда” та скинув фото, як горить наш магазин”. Історія Марії Зіненко