“Втратили житло на Донеччині, повернулися з Німеччини в Україну та купили новий дім”. Історія Вікторії Яценко

“Життя вирувало попри близькість окупованої Горлівки”, — так розповідає Вікторія Яценко про обстановку в Торецьку та навколишніх селах до великої війни. Жінка родом із Костянтинівки, але більшу частину життя прожила в селищі Щербинівка та працювала фельдшеркою на станції швидкої допомоги. Постійні обстріли після повномасштабного нападу рф залишили їй лише один вихід — евакуюватися.

Якийсь час Вікторія жила в Німеччині, але її син захотів продовжити навчання саме в Україні. Жінка підтримала його рішення, і вже понад рік вони мешкають на Полтавщині, де придбали будинок. Наважилися це зробити, бо розуміли, що назад у Щербинівку повернутися не можуть. 

У новій оселі — три кімнати, тому Вікторія, син та свекруха мають власний куток. Цього року вже посадили город та зібрали урожай. Наразі продовжують ремонт, бо роботи в приватному будинку завжди багато.

Евакуювалися з Донеччини, коли уламки снарядів зламали дерева

Вікторія разом з сином виїхали зі Щербинівки в серпні 2022 року. Спочатку поїхали в Костянтинівку до сестер жінки, а згодом до доньки, яка жила в Німеччині.

“Після 24 лютого почалося більше обстрілів. Ми ховалися у підвали, уламки летіли звідусіль, люди отримували поранення. Але всі працювали, поки вистачало терпіння”, — розповіла жінка журналістці “Свій дім”.

Вікторія спочатку не думала про евакуацію. Рішення прийшло спонтанно, коли уламки снарядів зламали дерева на городі. Ця картина змусила її задуматись: “Чого далі чекати? Навіщо ризикувати життям?”.

“Вибухи були все ближче й ближче. Чоловік служив у ЗСУ, зі мною був син-підліток. Тому ми виїхали. Згодом родичі забрали деяку нашу техніку та речі. А все інше розгребли мародери або зруйнували обстріли. Нічого вже не повернеш”, — каже жінка. 

“Не шкодуємо, що повернулися з Німеччини до України”

У Німеччині родина не залишилася на тривалий час. Син Вікторії закінчив 11 клас онлайн, то захотів далі навчатися в Україні. Жінка його підтримала. Незважаючи на теплий прийом за кордоном, їм було важко морально. Про повернення в Україну вони не шкодують.

“Ми вже рік живемо у Миргородському районі Полтавської області. Знайомі допомогли знайти будинок, ми зробили в ньому косметичний ремонт. Для себе вирішили залишитися тут, адже на Донеччину дороги немає. Згодом придбали будинок із трьома кімнатами і потихеньку облаштовуємося. Цього року садили город і збирали врожай”.

Вікторії поки не вдалося працевлаштуватися. У селі є амбулаторії, але відкритих вакансій наразі немає. Проте роботи вистачає, адже в новому домі ще триває ремонт.

“Звідки у держави стільки коштів, щоб допомогти всім? Можливо, комусь пощастить”

Будинок Вікторії, розташований у Щербинівці поряд з Торецьком, зруйнований вщент. Така ж ситуація і з домом доньки, яка зараз мешкає в Німеччині, на сусідній вулиці. 

“Коли ми евакуювалися наша оселя вже була пошкоджена. Уламками посікло дах, вибуховою хвилею вилетіли вікна та двері. Пізніше сусіди повідомили, що вже немає ні будинку, ні вулиці. Фото ми не бачили, бо майже нікого там вже не залишилося”, — каже жінка.

Вікторія не впевнена, що отримає компенсацію за знищене житло, і поки що не подавала заяву в “Дію” та до Реєстру збитків для України. 

“Звідки у держави стільки коштів, щоб допомогти всім людям, які залишилися без житла. Здається, що це просто нереально. Можливо, комусь і пощастить. Але у мене мало на це сподівань. Багато українців живуть значно гірше за нас, тому я доволі позитивно сприймаю ситуацію, в якій опинилася”,  — говорить Вікторія. 

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читати по темі:

Міжнародний реєстр збитків. Нові правила та можливості для подання заяв

“Спочатку російські окупанти забрали в нас Донецьк, а тепер прийшли за Торецьком”. Історія Вікторії Сакун