“З нашого саду, висадженого в 2019 році, ми з’їли лише одну грушу”. Історія Тетяни Божко, переселенки з Луганщини

Росія вже не вперше руйнує життя Тетяни Божко та її рідніх з міста Золоте Луганської області. З 2014 року жінка неодноразово ремонтувала будинок після обстрілів і втратила роботу в дитячому садочку, коли його розбомбили окупанти. Незважаючи на це, до 2022 року вони залишалися вдома. Після повномасштабного вторгнення разом із чоловіком та 90-річною мамою вимушено евакуювалися. Зараз орендують житло на Кіровоградщині, а їхній рідний дім зруйнований.  

“Я б хотіла поїхати і подивитися на свій дім, але жити там більше не зможу. Це ж треба все розмінувати, перевірити, щоб було безпечно. А скільки років на це потрібно? В мене вже стільки часу немає. І що там в посадках — від вибухонебезпечних предметів до решток мертвих солдатів. Після Другої світової в нас знаходили різне, а це було 80 років тому, а зараз — тим паче. Страшно про це думати — суцільна екологічна катастрофа”, — каже Тетяна Божко журналісту “Свій дім”.

“Окупанти не вперше псують нам життя”

У 2014 році, на фоні ескалації конфлікту на сході України, родина Божко нікуди не виїжджала. Але події тих років суттєво вплинули на їхнє життя. Окрім обстрілів та руйнування будинку, Тетяна втратила роботу. Жінка працювала в дитячому садочку, який разбомбили окупанти. 

“За ці роки сильно постраждало моє психічне здоров’я. Найсильнішу травму я отримала в 2019 році, коли в дах нашого будинку прилетів снаряд. Нам тоді пощастило, що він застряг і не вибухнув. Інакше ми б, скоріш за все, загинули. Я тоді пів години розмовляти не могла, настільки сильний шок був. Добре, що чоловік покликав сусідку і вона принесла заспокійливі краплі. Вікна через обстріли теж вибивало двічі, їх сільрада ремонтувала, але то дрібниці у порівнянні з цим випадком”.

З 2014 року тривожна валіза з документами та найнеобхіднішими речами завжди стояла в коридорі. Але в повномасштабне вторгнення рф не вірили. 

Нове життя на Кіровоградщині

Велику війну Тетяна з чоловіком та літньою мамою зустріли в рідному Золотому. Майже одразу окупанти почали обстрілювати місто. З березня 2022 року ситуація стала більш напруженою. 

“Ми виїхали 7 квітня, коли комунікації вже були відсутні, а обстріли стали щоденними. Син з невісткою евакуювалися раніше до Дніпра, тому ми поїхали до них. Уже на місці дізналися про селище Смоліне в Кіровоградській області, де діти могли знайти роботу на шахті. За кілька днів ми всі разом переїхали сюди. Тепер це наш дім”,  — пригадує жінка.

За майже три роки Тетяна з чоловіком змінили декілька орендованих квартир. Багато грошей йде на оренду житла та ліки.Тримаються завдяки шахтарській пенсії та переселенським виплатам від держави. 

“Будинок у Золотому отримали від держави”

Будинок за адресою Студентська, 12, у місті Золоте отримав від держави чоловік Тетяни, який працював забійником на шахті.

“Це оселя на двох власників. Загальна площа саме нашої частини — приблизно 45 квадратів. Це були три кімнати, але ми ще добудували ванну та туалет, бо спочатку санвузол був на вулиці. У будинку не було взагалі води. Лише колонка у дворі. Опалювали дім вугіллям та дровами”.

Була в родини Божко і велика присадибна ділянка на 30 соток, де вони вирощували плодові дерева та овочі. Була й теплиця під полуницю, яку вирощували для себе та продавили сусідам.

“Після подій 2014 року до Золотого почали заходити різні гуманітарні організації, які надавали допомогу місцевим жителям. Одна з них, що спеціалізувалася на садівництві, включила нас у свою програму та привезла 50 дерев: яблуні, груші, абрикоси, сливи, айву та інше. Це був 2019 рік”.

Однак скуштувати власний врожай Тетяна з чоловіком не встигли — з’їли лише одну грушу.

“Мріємо про власне житло”

“У 2020 році ми зробили капітальний ремонт. В той час у місті стартувала програма президента “Велике Будівництво”, дороги почали активно ремонтувати. До нас приїздив Зеленський, оглядав роботи та подарував нашому селищу ялинку. Ми тоді вирішили, що це вже все — війни більше не буде. Ну і вирішити облаштувати зробити в оселі сучасний та якісний ремонт. Ми поміняли підлогу, поклали лінолеум, поклеїли шпалери. Також встановили нову ванну та котел для автономного опалення. Додатково ще й дах перекрили. Все це тоді нам обійшлося у понад тисячу доларів”.

А у 2022 році в будинок родини влучив російський снаряд. Наразі, наскільки відомо Тетяні, будівля частково зруйнована.

“У травні 2022 року подзвонила знайома та повідомила цю сумну новину. Наша сусідка наша з онуком загинули від обстрілу. Зараз там все заросло, а люди, які залишилися, туди не ходять, бо бояться вибухонебезпечних предметів. Взагалі те, що нам відомо від наших земляків та з місцевих пабліків, то окупанти відновлювати нічого не планують, а людей, які втратили житло, відсилають до Первомайська”, — каже жінка.

Наразі Тетяна не може подати документи через “Дію” на державну програму “єВідновлення” для відшкодування коштів за зруйноване житло, оскільки її рідне місто знаходиться в окупації. Однак 19 грудня 2024 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт, який передбачає спеціальний механізм компенсації для мешканців тимчасово окупованих територій та прифронтових громад. Наразі документ чекає на підпис президента.

“Наша мрія — це нове житло, хай маленьке, але своє, щоб старість зустріти в своєму домі, а не в орендованому помешканні”. 

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Читайте ще:

Втратила дім, але знайшла сили допомагати іншим переселенцям. Історія Тетяни Кваши, яка заснувала БФ “Соляна Фортеця”

“На день народження отримала повідомлення, що наш будинок згорів після обстрілів”. Історія Віри Шаповалової

У Реєстрі збитків для України вже понад 10 тисяч заяв, найбільше — з Маріуполя